Состав редакции

/images/redaktors/gupinaav.jpeg

Жупина Анатолий Владимирович

Главный редактор.

e-mail:   newday@ukr.net

Тел.: (0552) 45-43-60, 33-44-00, 45-43-59.

images/redaktors/gupinalm.jpeg

Жупина Людмила Михайловна

Первый заместитель

главного редактора.

Тел. (0552) 45-49-24.

 

/images/redaktors/yaitskiyam.jpg

Яицкий Анатолий Николаевич

Заместитель главного

редактора.

Тел. (0552) 45-46-21.

Весь состав редакции...
ПРЕСС-КЛУБ "НОВЫЙ ДЕНЬ"                                                 ГОСТИ ПРЕСС-КЛУБА

Если вопросы, которые вас волнуют, стоят того, чтобы сформировать общественное мнение или получить широкий резонанс, обращайтесь в независимый  пресс-клуб «Новый день», который объединяет несколько десятков средств массовой информации не только Херсонщины, а и представителей общенациональных СМИ в нашем регионе…


Среда, 08 Июня 2016
Усе-усе для тебе, рідна Тавричанко!
08.06.2016 14:13 Новости / Общество

12

Батьки і діти! Діти і батьки!

Нерозділиме і довічне коло.

Ми засіваємо житейське поле

І не на день майбутній — на віки!

Між нас не ляжуть вирвами роки.

Бо наша кров пульсує в нашій долі.

Батьки і діти... діти і батьки...

Нам нічого ділить на спільнім полі.

Борис ОЛІЙНИК.

Сорок днів, як пішла у засвіти наша знаменита землячка, багатолітній директор державного підприємства «Дослідне господарство «Асканійське» Каховського району, заслужений працівник сільського господарства України, Почесний академік НААНУ, Почесний професор Херсонського державного університету, відмінник народної освіти України, Герой України Віра Опанасівна Найдьонова.

Цей недовгий час, за віруваннями, її шляхетна душа провела у мандрівці: поверталася Берегиня у свій скромний дім, витала над могилою у дворі храму святителя Василія Великого, що й донині потопає у вінках і квітах, відвідувала місця, у яких за життя бувала… А вона ж всю Україну, півсвіту ісходила і об’їздила!

І от настав час праведній душі берегині Степу залишити землю, яку Віра Опанасівна так любила! Любила, як віддана донька України, як любляча матір, як творець Добра. Свідчення цьому — ордени княгині Ольги ІІІ та ІІ ступеня, святої великомучениці Варвари, святого Сергія Радоне­зького, Нестора Літописця, святої Катерини, святої Анни, два ордени святого князя Володимира і зірка Героя України.

Добро зостається 

«Я вірю людям, люблю їх і прагну бути милосердною. У моєму характері присутнє все. Визнаю, що з роками стаю, може, більш нестриманою. Буває, зриваюсь, та не до крику… Та ніколи не боюсь попросити у людини вибачення, якщо завинила перед нею. А більше всіх від мене дістається на горіхи моєму сину Віктору, хоча вдома ми майже ніколи не сперечаємося — тільки на роботі».

(З інтерв’ю В. О. Найдьонової).

Душі людські відлітають у небеса, та залишаються на землі пам’ять і добрі діла, веління сущим і заповіти грядущим.

12.1

Продовжувати справу матері Національна академія аграрних наук України доручила кандидатові сільськогосподарських наук Вікторові Найдьонову, уклавши з ним річний контракт.

«А з ким же укладати, як не з Віктором? — говорить двічі Герой Соціалістичної Праці і Герой України, голова ПОК «Зоря» Білозерського району Дмитро Костянтинович Моторний. — Віктор Григорович працював першим заступником директора «Асканійського», господарство, а головне людей, знає, як свої п’ять пальців! Чи потягне? Не сумніваюся!..». 

— Такий от (випадковий чи, може, й ні) збіг обставин: контракт зі мною Національна академія аграрних наук України підписала 25 травня, — розповідає Віктор Найдьонов. — Сталося це у той самий день, тільки з різницею у 31 рік, коли був підписаний перший контракт із моєю матір’ю. Не знаю, чим пояснити цей збіг, але у моїй родині по життю якось так іде… Мій батько трагічно загинув 28 лютого, і в цей же день з різницею у 30 років народився мій син. Таке, знаєте, відчуття, що все розписано там — на небесах! 

Заговорили про спадкоємність поколінь, про те, що не «добрі дяді» з влади, а передовсім рідні діти мають продовжувати справу, розпочату колись їхніми батьками. Так велося, не забуваймо, в усі часи.

— Розумієте, для мене було б найпростіше зараз кинути підприємство, якому свої кращі роки і сили віддала моя мама, і відкрити власний бізнес, — говорить щойно призначений директор знаменитого в Україні «Асканійського» Віктор Найдьонов. — Голова у мене, слава Богу, варить, труднощів і будь-яких нових справ не боюся. Скажу так, як є, не боюся. А до тяжкої роботи не звикати… Себе і свою родину я би, як у народі кажуть, прогодував. Але… Як людина моральна я так вчинити не можу. Розумієте — не можу!

— Людей цікавить, чи не стане Віктор Найдьонов на свій копил переінакшувати стиль і методи керівництва, запроваджені, а, може, й приживлені, у Тавричанці Вірою Опанасівною.

— Якщо буду залишатися на посту, довіреному мені нашою академією, то будуть продовжуватися не лише стиль і методи керівництва Віри Опанасівни, а й житимуть всі добрі традиції, нею закладені. Кажу це не заради красного слівця. Сподіваюся, ви мене розумієте, що маю на увазі. А потім… Мама настільки високі планки у виробництві, у людських стосунках встановила, що справа моєї честі — зберегти ту висоту, передовсім як пам’ять про Віру Опанасівну.

— Буває так, що після відходу керівника господарства за вічну межу фундамент, закладений ним, починає давати тріщину…

— Якщо відверто, то не лише у мене вкрадалася тривожна думка: «Люди упадуть духом, опустять руки, почнуть розбігатися…». Та цього (ви ж самі свідки) не сталося. Навпаки, люди як ніколи згуртувалися! І це я відчуваю на собі. Не було б цієї згуртованості й підтримки, то навіть не знаю, як би виходив із непередбачуваних ситуацій. Хоча люди є різні…

— Ви маєте на увазі ті «наїзди» певних осіб, котрі час від часу тероризували Віру Опанасівну з єдиною метою: прибрати до своїх липких і нечистих рук «Асканійське»?

— І це, буду відвертим, теж… Але «реваншу», сподіваюся, не буде: люди, яких я, як і мама, завжди поважав і поважаю, цього просто не допустять! Я готовий до будь-яких викликів. Та хотів би, щоб знали: я не з лякливих…

— Вікторе Григоровичу, офіційно (після підписання контракту) біля керма господарства, на якому ще, мабуть, досі відчувається тепло материн­ських рук, Ви трохи більше місяця перебуваєте. Чи сприймають люди Вас не як першого заступника, а як директора, керівника господарства?

— Кажу чесно: трохи побоювався, що мене після мамані — такої величини! — може, не сприймуть. Виявилося, даремно. Та й підтримали мене з добрими напутніми словами відомі люди з району, області… І в нашій академії, де мені не раз доводилося бувати у справах, підтри­мали. Сам президент Ярослав Михайлович Гадзало по-батьківськи підбадьорив: «Їдь, працюй і не переживай…». Це додало впевненості. 

— Ваші методи керівництва такі ж, як були у Віри Опанасівни?

— Не сказав би. Я за характером людина більш м’яка. Не виключаю, що нові обставини змусять поміняти характер. А що ж робити? Але жорстоким ніколи не був і не буду. Жорстким — так, але не жорстоким. 

— Із приходом кожного нового керівника відбуваються певні кадрові зміни…

— Певні перестановки будуть. Які? Поки що говорити не буду. Скажу лише одне: в нинішній ситуації потрібно приймати дипломатичні рішення.

За дощами — жнива

«Бог нам дав роботящих людей і таку землю, яку ще треба пошукати! Ми ж знаходимося у найбільш жорсткій зоні півдня України, зоні ризикованого землеробства, де практично немає дощів…».

 (З інтерв’ю В. О. НАЙДЬОНОВОЇ).

Цього року Степові, а особливо ж Тавричанці, землі якої входять до епіцентру таврійських спек, несказанно поталанило. Разом із Віктором Григоровичем об’їжджаємо дбайливо доглянуті поля. І не віриться, що колись хліб на них родив так собі — по 30 центнерів зерна з гектара. Та й то у кращі роки!

Навіть візуально видно, що великий хліб в «Асканійському» в цьому році буде: колоски — мов на глянцевих обкладинках зарубіжних журналів. І один в один! Випадковість? Звісно, ні. Це результат неухильного дотримання технологій плюс Божа ласка.

— Практично після смерті мамані почалися у нас дощі, — розповідає Віктор Найдьонов. — І ми, повірте, жодного разу не включали зрошення. За цей час на воді зекономили більше трьох мільйонів гривень.

— А види на врожай, як ото раніше гово­рили?

— Поки що прекрасні — і на пшениці, і на ячмені… Разом зі спеціалістами прикинули і зійшлися на думці, що врожай буде не меншим, ніж торік. Він тоді був найвищим за останніх два десятиліття — в середньому кожен гектар ранніх зернових дав тоді на круг по 56 центнерів зерна з гектара. А от ріпак нині трохи підвів, але десь по дві тонни зерна з гектара візьмемо. Зараз купуємо 100 тонн добрив — хочемо на кукурудзу кинути. До речі, вперше у моїй практиці ми цю культуру повністю вирощуємо на богарі. Експеримент? Можна сказати, що так. Ризик? Не виключаю. Але ж без ризику хліба у нашому степу не буває. 

— Час біжить швидко, і жнива — не за горами…

— За тижні два, думаю, почнемо збирати ріпак, обкошувати хлібні масиви. Техніка (три «Акроси», два «Кейси» і «Джон Дір») в строю. Хіба що пару комбайнів залучимо зі сторони, щоб зібрати ранні зернові за днів 10—12. Загальна площа ранніх у нас майже не змінилася — дві з половиною тисячі гектарів, із них 500 займають посіви ріпаку.

Літнє молоко «Асканійського»

«У господарстві працюють три племінні заводи з розведення та реалізації овець асканій­ської тонкорунної породи, великої рогатої худоби південної м’ясної та чорнорябої молочної порід. Херсонщина посідає перше місце в Україні з настригу вовни від однієї вівці. І якщо по області цей показник становить у середньому 3,6 кіло­грама, то у нас — 6,5. А надій молока на корову у 2015 році сягнув 7630 кілограмів (за рік виробили 4200 тонн). Добовий приріст м’ясного поголів’я великої рогатої худоби перевищив 1200 грамів». 

(З інтерв’ю В. О. НАЙДЬОНОВОЇ).

Самі були свідками, як чи то американські, чи то канадські фермери, наче в Індії, аж на ко­ліна падали перед коровами дослідного господарства, знімаючи на фотоцифру достеменних рекордисток. Воно і є що фотографувати: рідко де таких не те, що в області — в Україні побачиш!

Кілька днів тому зразковий дійний гурт «офіційно» перевели на дійне утримання. Будучи вже у директорському ранзі «Асканійського» Віктор Найдьонов вирішив на місці поцікавитися у тваринників, чи всі проблеми вирішені, як діє «зелений конвеєр», зрештою, може, й про настрій запитати.

— Усе в порядку! — стисло, «без відриву від виробництва», запевняють свого керівника доярки, кормачі, зооветспеціалісти.          

— Молочне стадо у нас чимале — 550 голів дійного поголів’я, — показуючи рукою на загони, говорить Віктор Найдьонов. — У зимовий стійловий період худоба перебувала у корівниках, а зараз, як бачите, вся вона на літніх майданчиках. І що їй ще потрібно? Свіже повітря, спеки немає. Соковиті корми… Уже пішло літнє молоко. Надій на корову зараз становить 24 літри. А молоко — це завжди живі гроші. Недаремно маманя все робила для того, щоб у господарстві був власний потужний молочний цех.

— А молоко куди ж?..

— Як і раніше, всю продукцію відправляємо на Баштанський сирзавод, що у Миколаївській області. Партнери у нас надійні. Головне — вчасно розраховуються. Чи збиткове молоко? Ні, воно у нас навіть при нинішній ціновій політиці прибуткове. Та й у мене як керівника господарства голова не болить, де взяти кошти людям на зарплату, з чого платити податки… 

— А м’ясо?

— З м’ясом, на жаль, ситуація не покращується. Закупівельні ціни на нього впали ще нижче. Те ж саме — на баранину і вовну. Але й у цій ситуації ми не збираємося вирізати худобу, щоб оздоровити економіку господарства. Пережили чимало несправедливостей, думаємо, що й цю переживемо. І жоден із племінних заводів не закриємо.

Неоціненний скарб держави

«Сільські люди — неоціненний скарб нашої держави. Так було і буде. З перших же днів на директорській посаді особливу увагу приділяю розвитку соціальної інфраструктури Тавричанки. Добудовували нову школу, дитячий садок, асфальтували сільські вулиці, зводили інші об’єкти соцкультпобуту».

 (З інтерв’ю В. О. НАЙДЬОНОВОЇ).

Уже й школа давно добудована, і дитсадочок навіть кращий, ніж у Каховці чи Херсоні, і стадіон такий, що так і хочеться пробігтися по рівненькому трав’яному газону. До речі, через місяць-другий (може, й після жнив) на цьому стадіоні планується провести футбольний турнір серед ветеранських команд області пам’яті Героя України Віри Найдьонової. Віра Опанасівна любила спорт і грошей на його розвиток навіть у неврожайні роки не шкодувала.

— Село без спорту — це резервація, — у тон покійній матері говорить Віктор Григорович. 

— Бо це ж таки правда, — долучається до розмови головний інженер «Асканійського» кандидат технічних наук Олександр Князєв. — У День захисту дітей ми з Віктором Григоровичем приїхали до малечі села Солідарного. Вони дали невеличкий концерт, віршики розказали, сценки показали. Ми ж зі свого боку подарували набір тенісних м’ячів, ракеток та ще й телевізор. Радості було! Ра­ніше майстри господарства дві гойдалки тут зробили, турнічки поставили. Бо ж правду говорила Віра Опанасівна про те, що люди на селі — це скарб держави.

12.2

Такої ж думки і сільський голова Ніна Хоменко:

— Завдяки нашій Вірі Опанасівні Тавричанка стала такою, яким повинне бути сучасне село. Лише за останній час її стараннями з’явився у нас відкритий тенісний корт, та такий, який рідко де побачиш. А стадіон який! Не гірший, ніж в обласному центрі. Капітально відремонтована сільська амбулаторія, при ній діє оздоровчий центр… Ви багато таких сіл зараз побачите, як наше? 

Скажемо більше: якби проводився обласний конкурс на краще село Херсонщини, то віддалена, майже загублена у неозорих степах Тавричанка здобула б «золото». 

— Хочу сказати, що всі добрі традиції, започатковані Вірою Опанасівною, будуть жити, — запевняє Віктор Найдьонов. — Це стосується і уже наполовину засадженого парку в центрі села, закладеного з ініціативи матері. Це буде, як і заповідала маманя, друга «Асканія-Нова». 

h  h  h

Життя продовжується. Як і було за Віри Опанасівни, о пів на сьому ранку в директорському кабінеті — робоча планірка. Ніякої зайвої метушні й розгубленості. «Маманя» привчила людей до конкретики і порядку, а найперше — найближчу людину, сина Віктора. Син виявився здібним учнем.

Коли ми запитали у Віктора Григоровича, скільки ж триває у нього робочий день (а директор дослідного господарства ще й докторську дисертацію зараз закінчує), то він задумався:

«А хто його знає… Від світання до смеркання, бо хіба ж робочі дні у керівників, та ще й на селі, нормовані? Такими вони, ці дні, були і в мамані…».

…Спочивайте з Богом, Віро Опанасівно! Ми переконалися, що справді та висока планка «Асканійського», яку Ви піднімали більше трьох десятиліть, не впаде. Не впаде за будь-якого вітру в державі, бо справа ваша — у на­дійних руках.

Анатолій ЖУПИНА,

Василь ПІДДУБНЯК. 




Вандали на хлібній ниві
08.06.2016 14:13 Новости / Экономика

11

13 гектарів озимої пшениці, засіяної іншим власником, задискував підприємець Юрій Телештан.

Шостий рік працює на таврійській землі Михайло Посвістак. Його добре облаштоване обійстя знаходиться за околицею степового села Червона Поляна Чаплинського району. Ще донедавна тут були руїни колишнього колгоспного зернотоку, який дбайливий господар придбав з аукціону. Навів у всьому лад, збудував житло, де тепер мешкає разом з дружиною Оксаною та молодшою донькою Вікою.

Раніше родина займалася вирощуванням овочевих та інших культур. Коли ж у минулому році Михайло одержав у строкове платне користування земельну ділянку нерозподілених земельних часток (паїв) громадян загальною площею 66,13 га, вирішив засіяти її озимою пшеницею. Хвилювався, переживав, бо зерно довелося класти у сухий грунт. Тож, щоб одержати вагомий урожай, довелося докласти багато зусиль на підживлення рослин, лікування ріллі. Дякуючи Богові, часті травневі дощі зробили своє: пшеничка вдалася на славу. Сьогодні у господарстві готуються до жнив: на лінійці вже вишикувалася відремонтована техніка, колісні трактори, старенький комбайн «Дон», яким повернули друге життя умільці-механізатори.

Несподівано до Червоної Поляни долетіла неприємна звістка: у пшеничному масиві озимої пшениці, яку ще восени засіяв Михайло Посвістак, задисковано 13,3 га добротних посівів. Це обурило односельчан, викликало їхній гнів і невдоволення. Що стало при­чиною такого небувалого зухвальства, хто підняв руку на народне добро? Розповідає заступник голови Чаплинської райдержадміністрації Дмитро Ацеховський:

— Вчора разом з головою районної ради Володимиром Бериславським виїжджали до Червонополянської сільради, на території якої було знищено посіви озимої пшениці. Як з’ясувалося, орендар Юрій Телештан, котрий працює тут разом зі своїм батьком Ярославом Степановичем та братом Сергієм, уклав договори оренди земельних ділянок орієнтовною площею 13 га з трьома громадянами, які ви­требували земельні частки (паї) та оформили право власності на земельні ділянки. Одночасно громадянам необхідно було провести виділення земельних ділянок в натурі з встановленням межових знаків та ініціювати внесення змін до договору оренди не витребуваних паїв, які використовував Михайло Посвістак. Але до цього часу громадяни та орендар Юрій Телештан не звернулися до райдержадміністрації з заявами для внесення змін до договору оренди, а без цих документів неможливо точно визначити площу земель ділянки та внести зміни до договору оренди.

Натомість Юрій Телештан, не дочекавшись, поки визріє урожай, щоб його зібрати, здійснив жорстокий маневр з захоплення земельної ділянки у свого колеги.

Червонополянський сільський голова Олександр Оверчук, директор місцевої школи Жана Гладарьова говорили, що такі конфліктні ситуації мають вирішуватися мирно, шляхом перемовин. Бо сьогодні — сплюндроване пшеничне поле, а завтра можна чекати на що завгодно. Прості, небайдужі члени громади, працівники ПП «Червона Поляна «Агро-2007», з якими ми зустрічалися з острахом і тривогою у серці говорили про вкрай незадовільний морально-психологічний клімат у колективі, яким керує Ярослав Телештан. Грубе ставлення до працівників, приниження їхньої людської гідності стали вже тут нормою. Через це, говорять, звільнився Віталій Гришко, інші ж працюють, бо немає де працевлаштуватися. Також було звільнено з роботи авторів листа, які, намагаючись шукати правду, звернулися до санепідемстанції з фактами забруднення навколишнього середовища гноєсховищем свиноферми. Шокував усіх інцидент, в результаті якого нібито Ярослав Телештан з травматичної зброї поранив працівника Володимира Постащука. Не дочекавшись розслідування, яке вже тягнеться майже рік, він подався служити до війська.

Куди б не зверталися потерпілі зі скаргами на протиправні дії Телештана, який, до речі, мешкає у селищі Любимівці Каховського району, ніякої реакції. Завжди він виходив сухим з води. Кажуть люди, що він має високих покровителів у районних та обласних кабінетах влади.

Останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння, образ і знущань, стала наруга і знищення посівів озимої пшениці. Потерпілий підприємець Михайло Посвістак написав заяву до Чаплинського відділення Генічеського відділу поліції. Реакція новопризначеного начальника підполковника Сергія Ященка була миттєвою, на місце події терміново виїхала оперативно-слідча група.

Жахлива картина постала перед очима, коли ми побували на пшеничному полі, де дозріває хороший врожай. Болісно було дивитися, як, притискуючи до мокрого чорнозему метрові стебла пшениці з налитим повнозерним колосом, по ділянці рухався назустріч потужний трактор Т-150 (на фото). Він довершував те, що минулої суботи не змогли зробити 5 МТЗ-80. Побачивши нас, тракторист на якусь мить припинив виконувати злочинний наказ свого керівника: нищити найсвятіше — хліб.

— Мій дід відсидів 10 років у в’язниці за 3 колоски, які зібрав на полі, щоб не померти з голоду, — сказав чоловік, котрий доглядав череду селянських корів, які паслися поруч у лісосмузі. — До речі, 5 хвилин тому від’їхав звідси той, хто дав команду знищувати пшеницю. У жінок, котрі приїхали доїти своїх корів, від побаченого заблищали на очах сльози.

Увечері мені нарешті вдалося зв’язатися по мобільному телефону зі старшим сином Телештана — Сергієм.

— Чим можна пояснити рішення знищити 13 гектарів дорідної пшениці, не дочекавшись збирання врожаю, а потім вже з’ясовувати спірні питання? — запитав я.

— Той чоловік не захотів шукати компроміс, він відмовився заплатити нам 18 тис. грн. за оренду землі.

— Але ж до цих пір ви не змогли надати до райдержадміністрації відповідні документи на користування цією ділянкою? — У відповідь почулися гудки у трубці...

За підрахунками спеціалістів, підприємцю Михайлу Посвістаку завдано майнової шкоди у розмірі 300 тис. грн. Господар розраховував з кожного гектара зібрати понад 5 тонн зерна. Натомість нашу українську святиню і гордість, символ достатку і добра — знищено на корені, сплюндровано одвічну й найпочеснішу працю хлібороба. Хіба за це, відстоюючи честь і незалежність нашої держави, проливали кров у зоні АТО 139 воїнів з Чаплин­ського району, а Дмитро Жарук з Асканії-Нової і Андрій Шершень з Хлібодарівки віддали своє життя?!

Володимир МЕНИСЕНКО,

спеціальний кореспондент «Нового дня».




Депутат облсовета или мошенник?
08.06.2016 14:12 Новости / Общество

10

Политик каховского масштаба Павел Филипчук, не успев принять присягу новоизбранного депутата областного совета, уже создает проблемы своему партийному руководству. Василий Федин об этом пока еще не подозревает, но ему вскоре придется решать вопрос: как быть с депутатом, против которого ведутся несколько уголовных производств, связанных с фактом мошенничества и подделки документов.

Попытка мошенничества

В июле 2015 года директор Каховского предприятия ООО «Спортсервис и К» получил иск в Хозяйственный суд Херсонской области. Предприниматель Геннадий Шиян требовал 896,7 тысяч гривен долга за проведенные строительные работы на основании Договора подряда, датированного 2012 годом.

Согласно этому Договору ФЛП Шиян Г. М. обязывался построить помещение для промышленного холодильника в с. Любимовке, ул. Полевая, 9, а ООО «Спортсервис и К» — оплатить работу в сумме 896,7 тысячи гривен. 

Казалось бы, все правильно, долги нужно возвращать. Но дело в том, что этот Договор № 12/7-2012 от 12.07.2012 г. оказался фальшивым, объекта строительства не существовало, а требования — попыткой мошенничества в особо крупных размерах, что является тяжким преступ­лением.

Эти выводы — результат следствия, которое было начато по заявлению директора ООО «Спортсервис и К» Леонида Волосковца.

Почерковедческая экспертиза, назначенная решением судьи Юрия  Гридасова, который рассматривает иск Геннадия Шияна в Хозяйственном суде, подтвердила, что подпись Леонида Волосковца является подделкой, а соответственно Договор — фальшивкой.

На суде также всплыли и другие факты: у предпринимателя Геннадия Шияна не было вообще никаких документов, подтверждающих строительство. В ходе строительной экс­пертизы, назначенной тем же судьей, было выявлено, что у Геннадия Шияна нет ни технической документации, ни проекта, ни разрешений. Вообще ничего. Также государственная архитектурно-строительная инспекция подтвердила, что ФЛП Шиян Геннадий «строил» объект, которого в ООО «Спортсервис и К» не существует.

В ходе следствия всплыла вся схема мошенничества. И ее авторы — предприниматель Геннадий Шиян и депутат областного совета Павел Филипчук (на фото).

Один в бега, другой — в депутаты

Павел Филипчук в ноябре 2014 года со скандалом был уволен с должности заместителя директора «Спортсервис и К», поскольку своими действиями довел предприятие до банкротства.

Уходя с предприятия, Филипчук прихватил ряд документов и бланки предприятия с проставленными печатями, что зафиксировано еще одним уголовным производством.

В 2015 году Шиян и Филипчук составили фальшивый Договор подряда № 12/7-2012 между фирмой «Спортсервис и К» и ФЛП Шиян Геннадием, датировав его 12.07.2012 г. В Договоре ими была поддела­на подпись директора предприятия с целью сделать его «должником» и через суд взыскать 896,7 тысячи гривен.

Всего, как было установлено следствием, Павел Филипчук и Геннадий Шиян подделали четыре документа: сам Договор, договорную цену строительства, которую согласовал от своего имени Павел Филипчук; акт сверки взаиморасчетов, где фирма «Спортсервис и К» оказалась «должна» 896,7 тысячи гривен, и Акт якобы выполненных работ.

Таким образом, Павел Филипчук, вступив в сговор, использовал выкраденные бланки с печатями, навешивал на «Спортсервис и К» долги, а его подельник Геннадий Шиян требовал вернуть фальшивый долг через суд.

О фальсификации документов говорит и дата подписания Акта сверки расчетов, согласно которому «Спортсервис и К» оказался должен 896,7 тысячи гривен. Акт подписан Павлом Филипчуком и Геннадием Шияном 31 декабря 2013 года, хотя это физически было невозможно — именно в этот период Павел Филипчук был за пределами Украины.

Согласно маршрутной квитанции с номерами билетов и датами полетов Павел Фи­липчук с 8 декабря 2013 года по 5 января 2014 года находился в Индии, а значит, он никак не мог подписать Акт сверки 31 декабря 2013 года.

На данный момент в отношении Павла Филипчука и его партнера по мошенническим действиям Геннадия Шияна открыто уголовное производство. Предварительное следствие по Геннадию Шияну уже окончено, и ему предъявлено подозрение в совершении уголовных преступлений по ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 и ч. 4 ст. 358 УПК, предусматривающие лишение свободы на срок от 5 до 12 лет с конфискацией имущества.

Скандал — как средство спасения

Несмотря на то, что Павел Филипчук и Геннадий Шиян действовали в сговоре, пока их судьбы складываются по-разному. Один из участников этой аферы, Геннадий Шиян, находится в бегах, и есть решение суда о принудительном обеспечении его в следственных мероприятиях. Другой, Павел Филипчук, недавно стал депутатом областного совета, наверняка надеясь, что статус депутата поможет ему избежать наказания.

Поможет ли статус и слава скандального политика избежать скамьи подсудимых, зависит только от политической воли правоохранительных органов. Все доказательства собраны и ждут решения о вынесении подозрения по аналогичным обвинениям — в совершении мошенничества и подделки документов.

Павел Филипчук сегодня старается как можно дольше потянуть время, пытаясь перевести криминал в политическую плоскость. Он активно нарывается на конфликты с властью, делая сенсационные, но лживые заявления. А когда следователь пригласит его на допрос, он тут заявит, думается, о политическом преследовании.

Надеюсь, что закон и справедливость окажутся сильнее депутатской корочки, и зло будет наказано.

Игорь БАРАБАШ,

заместитель директора ООО «ПКФ «Спортсервис и К».




«Правда більше не працює»
08.06.2016 14:11 Новости / Общество

9

Війна ніколи не завершиться, поки Україна не поверне Крим.

"Не лише свого часу Україна, а й Німеччина виявилася беззахисною перед путінською пропагандою. З німцями взагалі розмовляти часом дуже складно. На будь-якій зустрічі обов’язково хтось скаже, що в Україні йде «громадянська війна», що там «хунта» і фашисти при владі. І вони дуже дивуються, коли їм нагадуєш, що в Україні праворадикальні партії на виборах набрали якихось пару відсотків, тоді як в ФРН відкриті фашисти — 25%. Так де ж цих фашистів більше?» — запитує відомий німе­цький журналіст, автор кількох книг про путінську Росію Борис Райтшустер.

Те, що саме Росія всіляко підтримує ультраправі нацистські, антиемігрантські й гомофобські рухи в Європі, давно не є секретом ні для кого. Але саме такі політичні сили все більше стають популярними в ЄС. «Нещодавно в Австрії кандидат від місцевої фашистської партії ледь не виграв вибори, отримавши лише на 0,4% голосів менше за переможця. Це є трендом сучасної Європи. Темні сили намагаються захопити владу, задля чого вони доволі успішно використовують одні й ті ж методи пропаганди», — нагадує журналіст видання «Новое время» Іван Яковина.

Як світові медіа дають собі ради з викликами пропаганди? Як донести українську інформацію до окупованого Криму й Донбасу? Як надати голос тим, хто постраждав від збройного конфлікту? І як уникнути спокуси маніпулювання інформацією в умовах війни? Ці теми стали одними з головних на четвертому Львівському медіа-форумі, що відбувся наприкінці травня, — найбільшій події для медіасередовища в Україні.

— Наскільки важливим є інформаційний простір, ми всі побачили на прикладі Криму й Донбасу. Адже там усе почалося саме з його стерилізації, цілковитого вичищення. З цього бере початок військова агресія Росії, — нагадує відомий військовий кореспондент Андрій Цаплієнко. — Так, іноді хтось ставить під сумнів російський слід у цій війні. Але ж тільки танків з Росії на Донбас було доставлено що­найменше 400. Всі ці «ополченці» воюють у складі російської армії, а величезна їх частина є кадровими ро­сійськими військовими. Тож які ще потрібні докази того, що ми воюємо проти російської армії?

На тому, що ця війна розпочалася не на Донбасі, а в Криму, наголошує і журналіст «Радіо Свобода» Павло Казарін. «Це все нагадує матрьошку: кримську матрьошку заховали в матрьошку донбаську, а ту в свою чергу — у сірійську. Але почалося все в Криму. І поки Україна не поверне його, війна не закінчиться, — говорить він. — Самі кримчани, звісно, не були архітекторами анексії 2014 року. Вони похвилювалися б трохи, не розуміючи, що відбулося в Києві, та розійшлися б по домів­ках, звикати до призначених новою столичною владою місцевих чиновників. Саме так це й було у 2005-му після помаранчевої революції».

За словами Бориса Райтшустера, німецькі медіа виявилися не готовими до агресії Росії проти України і нагнітання нею антиєвропейської істерії. «Німцям варто багато чому повчитися у українців, — переконаний журналіст. — Дуже складно часом розмовляти про це в моїй країні, бо багато хто сприймає за чисту монету те, що їм доносять. Коли я бачу, як працюють фабрики інтернет-тролів в ФРН і говорю про це колегам, на мене дивляться, немов я їм кажу про НЛО. Ніхто не вірить, що подібне може існувати».

Гібридній атаці Росії на Німеччину присвячена нова книга Бориса Райтшустера «Таємна війна Путіна», що вже стала бестселером у нього на батьківщині. В ній детально описується, як російські агенти вербують російськомовних вихідців із країн колишнього СРСР і тренують їх для проведення силових операцій в Європі під виглядом занять зі східних єдиноборств.

— У поєднанні з ретрансляторами кремлівської пропаганди в Німеччині це дає свої плоди. А до «людей Путіна» належить передусім колишній федеральний канцлер Ґергард Шредер. Вистачає й видань, що фінансуються Кремлем. В одному з таких журналів не так давно надрукували те, про що німці мріяли багато років: вибрані промови Путіна німецькою мовою. Там також розписують, чому в Україні «переміг фашизм», чому східна Україна «мріє бути в складі РФ» й інший маразм, який ніколи не прийшов би в голову жодному німцю. Хоча нічого нового в цих методах немає. Все це вже було за часів існування Штазі в НДР. Однак, за дуже дивним збігом обставин, саме за Шредера в ФРН була розпущена контррозвідка, що займалася східною Європою і Росією. А всі ці гібридні війни в Європі для Путіна необхідні для того, щоб тиснути на країни ЄС, передусім на Німеччину, з метою зняття санкцій, — доводить Борис Райтшустер.

Попри те, що Львівський медіа-форум порушив такі важливі теми, рівень дискусії міг би бути ще потужнішим, якби на нього запросили експертів з інших країн. Дуже не вистачало на форумі тих, хто добре розу­міється в природі інших збройних і міжетнічних конфліктів на пострадянському просторі — в Таджики­стані, Грузії, Азербайджані, Узбеки­стані. На жаль, залишилася без уваги на форумі і нинішня війна в Сірії.

Як же все-таки дати ради з викликами пропаганди? Учасники медіа-форуму відповіли на це питання. «В України може бути лише одна зброя — правда. Для вас було б помилкою за­плутатися в павутинні пропаганди по­дібно РФ», — зауважив Надзвичайний і Повноважний посол США в Україні Джеффрі Пайєтт. «На мою думку, нам потрібно використовувати якийсь вид контрпропаганди у відповідь, — заперечив йому журналіст Іван Яковина. — Бо найчастіше правда є нудною, а ніхто не хоче слухати нудних речей. Вони не захоплюють. Тому Україні потрібно придумати захопливий спосіб боротьби з російською пропагандою. Бо правда більше не працює». «Журналістика — це вміння говорити про складні речі просто, нічого при цьому не спрощуючи, — доповнив Павло Казарін. — Тоді як пропаганда — це завжди спрощення».

Олег БАТУРІН. 




Страница 1 из 3
<< Первая < Предыдущая 1 2 3 Следующая > Последняя >>