Состав редакции

/images/redaktors/gupinaav.jpeg

Жупина Анатолий Владимирович

Главный редактор.

e-mail:   newday@ukr.net

Тел.: (0552) 45-43-60, 33-44-00, 45-43-59.

images/redaktors/gupinalm.jpeg

Жупина Людмила Михайловна

Первый заместитель

главного редактора.

Тел. (0552) 45-49-24.

 

/images/redaktors/yaitskiyam.jpg

Яицкий Анатолий Николаевич

Заместитель главного

редактора.

Тел. (0552) 45-46-21.

Весь состав редакции...
ПРЕСС-КЛУБ "НОВЫЙ ДЕНЬ"                                                 ГОСТИ ПРЕСС-КЛУБА

Если вопросы, которые вас волнуют, стоят того, чтобы сформировать общественное мнение или получить широкий резонанс, обращайтесь в независимый  пресс-клуб «Новый день», который объединяет несколько десятков средств массовой информации не только Херсонщины, а и представителей общенациональных СМИ в нашем регионе…


Четверг, 15 Декабря 2016
«Малыш» ушел в бессмертие
15.12.2016 13:23 Новости / Общество

10

Для скромного сельского парня путь в легенду лежал сквозь огонь.

День памяти и скорби

Ушел в бессмертие. Жива и будет жить в селе Великие Копани светлая память о скромном парне Алексее Болдыреве — солдате, поднявшем украинский флаг над башней старого терминала Донецкого аэропорта и вместе с боевыми побратимами под ураганным огнем отбивавшем атаку за атакой во­оруженных до зубов российских «братьев». В годовщину смерти кавалера ордена «За мужество» община Великих Копаней торжест­венно открыла ему мемориальную доску на стене местной школы и скорбный монумент с черным крестом на кладбище, где навсегда укутался мягким песчаным покрывалом бесстрашный защитник Отчизны. О нем в тот день с печалью и восхищением говорили земляки и сослуживцы — им было что сказать.

— Леша воспитывался без отца, а потом у него умерла и мать. Его за­брали к себе дед с бабушкой. Среди ровесников мальчик не выделялся, и характер у него был очень спокойный — все конфликты со сверстниками старался улаживать миром. Еще задолго до окончания школы Алексей определил для себя, что станет военным — учился метко стрелять из пневматической винтовки, тренировал характер и тело. Помнится, очень переживал, когда врачи обнаружили у него гастрит. Пришлось лечь в больницу — опасался, что от мечты придется отказаться, — рассказывает классный руководитель Алексея Болдырева преподаватель курса «Защитник Отечества» Великокопанской ООШ Николай Макаренко. — Но у нашего выпускника все получилось: в армию его призвали и направили служить в Житомир. Дед своего внука на это благословил. Когда на востоке Украины началась война, нашего Лешу показывали по телевизору, как он под обстрелом поднимал сине-желтый стяг над башней старого терминала Донецкого аэропорта. Мы все им гордились, а для ребят он сразу стал кумиром.

10.1

Взял командование на себя

— В нашей третьей роте первого батальона 93-й бригады у Алексея был позывной «Малыш». Почему «Малыш»? Да очень просто: большинство его сослуживцев были крепкими высокими парнями, а Лешка — худощавый, по весу и до 60 килограммов не дотягивал. Но его все уважали и любили. И не за снайперские успехи, а за абсолютное бесстрашие, готовность в любую минуту кинуться на помощь другу. Он вытаскивал раненых бойцов из-под обстрела, когда даже военные медики не рискнули носа из укрытия высунуть, — продолжает рассказ сослуживец Алексея Игорь Гофман, пулеметчик третьей роты с «говорящим» для врагов позывным «Упырь». — Вдобавок, «Малыш» обладал просто удивительным хладнокровием и умением повести за собой других. Во время боя на на­шем участке ДАБа погиб по­следний офицер — лейтенант «Ява». И Алексей взял командование на себя. Были с ним под таким обстрелом, с которым раньше не сталкивались никогда: за один только день в башню аэропорта попало 127 танковых снарядов — я их считал. Но держались «зубами» до приказа на отход даже против известного отряда российского спецназа «Вымпел», брошенного против нас в по­следние дни нескончаемого штурма. Потом разведчики нам говорили, что из-под ДАБа вывезли 25 убитых «вымпеловцев» и 75 раненых — украин­ская земля у них в глотке колом встала. Наших солдат там тоже полегло немало, но Алексей выжил в тех страшных боях. И он, и все мы прекрасно знали, за что воюем: чтобы нам на шею вместе с киевскими дармоедами не сели еще и кремлевские.

Из огня в огонь

После кровавой круговерти боев за Донецкий аэропорт Алексей Болдырев из снайпера стал заместителем командира взвода, ему присвоили звание старшего сержанта. Однако он по-прежнему не прятался от опасности и всегда был готов закрыть грудью друзей. Когда в декабре 2015-го на позициях под Опытным срочно понадобилось подкрепление, «Малыш» сел на броню БМП-2 и помчался на «нулевку». Однако не доехал: в дороге боевая машина нарвалась на фугас, установленный вражескими диверсантами. И старший сержант Болдырев, и еще один его сослуживец погибли, многие были обожжены и ранены. Шансов выжить у него не было, убежден еще один участник того боевого выезда — стрелок-санитар Виталий Григорьев с позывным «Пальчик».

— «Малыш» сидел на броне БМП сверху, я — в более защищенном десантном отсеке. Когда грянул взрыв, меня всего охватило пламя. Уцелевшие ребята вытаскивали меня из отсека за бронежилет. Я потерял сознание, потом неделю в госпитале провалялся. Алексея же, говорили сослуживцы, при взрыве просто на куски разорвало, — сглатывает стоящий в горле ком Виталий.

«Его любили все»

— Лешу в нашем селе любили все, и никого не оставило равнодушным известие о его трагической гибели. Люди стали сами собирать деньги на его похороны — передавали их депутатам, а те относили в сельский совет. Собрали больше 50 тысяч гривен — хватило поминки справить и еще половина осталась. Добавили денег из сельского бюджета и на годовщину ги­бели земляка установили в школе мемориальную доску, а на кладбище — памятник, который открывали под ружейный салют, — говорит сель­ский голова Великих Копаней Валентина Костенко. — Похоронили Алексея рядом с его дедом, которого внук пережил, к несчастью, совсем не намного. Мы всегда будем пом­нить последнюю запись на страничке «Малыша» в со­циальных сетях: «Я не боюсь погибнуть за свою Родину».

Записал Сергей ЯНОВСКИЙ.




«Без Галини нема України»
15.12.2016 13:23 Новости / Общество

9

Так говорять не лише у нас, на півдні, і не лише тому, що Галина — одне з найдавніших українських імен. Видно, Галини наділені якимись особливими рисами, здатними виділити їх з-поміж багатьох. Та чи в імені тільки справа?

 

У День волонтера ця жінка метушиться, здається, більше, ніж інші: куди військових посадити, і щоб колегам місця вистачило, а ще і журна­лісти прийдуть… Про себе не думає, хоча сьогодні її свято. Галина Уманець стала волонтером майже три роки тому. Як тільки Росія анексувала Крим, жінка серед перших подалася до місця, яке невдовзі стане кордоном. Тоді на Херсонщині інтенсивно створювалися військові частини. Солдатів кинули поряд з Чаплинкою, Каланчаком, Чонгаром, розбили намети, а харчів не дали… Консерви, сало, крупи, овочі — все це захисникам нес­ли мешканці найближчих населених пунктів, а ще — везли херсонські волонтери. А вже на місці з’ясовувалося, що їжа — далеко не все, чого не вистачає українським військовим. Хлопці сплять на голих піддонах, ковдри й подушки для них — мрія. Шкарпетки, білизна, леза для гоління тощо теж у дефіціті. От і їдуть волонтери в обласний центр вже з новим завданням: благо, люди в нас чуйні, несуть, хто що може.

А потім на сході розпочалася АТО. В регіонах — мобілізація, хвиля за хвилею. Добровольчі батальйони почали з’являтися. І якщо армію держава ще хоч якось фінансувала, то утримання підрозділів не від Міноборони повністю лягло на плечі волонтерів. На той час херсонка Галина Уманець вже забула про власний бізнес (до Майдану вона мала крамницю) і повністю поринула у потреби захисників. Здавалося б, навіщо все це треба жінці пенсійного віку? Займалася б своїми справами, внуків пестила, врешті-решт. Але ж ні, Галина Іванівна створює  орга­нізацію, зараз відому кожному херсонцю, котрий пройшов через АТО, — Центр допомоги військовим. Базуються волонтери у маленькій кімнатці на першому поверсі в будівлі ОДА, розташованій навпроти «білого дому». На стінах — дитячі малюнки, фото бійців і прапор однієї з бригад, весь у підписах і побажаннях — приїхав з передової. У паперових ящиках — кирзові берці, на стелажах — бушлати, ковдри, каремати і ще всяка всячина, яка скоро поїде на фронт. У кабінеті, який одночасно слугує пунктом прийому речей і продуктів для захисників, настільки тісно, що ледь вистачає місця, де сісти самій пані Галині і кільком її колегам. Працює центр щодня, навіть у вихідні.

У Херсоні її називають не інакше, як тьотя Галя. Аби мати поняття, наскільки ця жінка відома в місті людина, варто хоча б кілька хвилин пройтися з нею вулицею. І обов’язково хтось підійде, перехожі цікавитимуться, як там справи у наших на передовій і чим допомогти. Адже Галина Уманець — саме той волонтер, якому можна довіряти. Жінка понад сто разів побувала в зоні АТО і продовжує їздити на схід, ризикуючи життям. Мало хто знає, але волонтерка двічі побувала у полоні в ДНР. Так вийшло, за­блукали на машині. Жінка пригадує, як неподалік Волновахи в неї з кількома колегами готові були стріляти вже тільки за те, що везуть харчі «укропам».

— Один, ще зовсім хлопчик, мені так, з автоматом у руках, наказує: «Лежать!». Лежать і все. А я кажу — я лягати не буду, синок, якщо ти мене вб’єш, то на моє місце прийде таких бабусь, як я, багато, а я тобі бабуся, — пригадує Галина Уманець.

У тому полоні довелося провести кілька днів, а ще — довелося борщ варити, щоб на протилежній стороні розуміли: в Україні мирні жінки, хоч і з бойовим духом. З неволі волонтерів тоді ви­зволили українські прикордонники. А незабаром бранців привезе сама Галина Уманець. Вересень 2014-го. Батальйон «Херсон» повернувся з іловайського пекла. На відеозаписі того часу — бійці, котрі вижили у «котлі», співають гімн на сходах Херсонської облдержадміністрації. Галини Іванівни в кадрі немає, але її голос — гучніше всіх… Хоча тоді, як вона вже зараз зізнається, було не до співу, бо, крім живих захисників, довелося везти і труни з випаленої землі. Під Іловайськом добровольчий батальйон «Херсон» навіки залишив дев’ятьох бійців (перші втрати понесли ще до утворення «котла» — комбат Руслан Сторчеус і його водій Олег Пєшков потрапили під мінометний розстріл: повертаючись зі штабу). Спочатку вдалося знайти тільки шістьох загиблих, решту ховали пізніше. І все це довелося пережити не лише рідним полеглих, а й волонтерам…

У день свого свята вона розкриває найближчі плани — вкотре збирається на передову, є що хлопцям передати, назамовляли он, повну машину. А коли зустріч у невимушеній атмосфері завершується, хутко збирає фрукти і печиво, які залишилися на столах. «Це теж хлопчикам, які лежать у шпиталі, їм же теж хочеться солоденького», — не вгамовується тьотя Галя. От така вона, звичайна наша жінка. Тож дійсно: без Галини нема України!

Марина САВЧЕНКО.




Хирург стал лишним
15.12.2016 13:22 Новости / Общество

Юридический казус — на одно лечебное учреждение в Херсоне теперь фактически приходится два главных врача. Речь идет о железнодорожной больнице, на базе которой областной совет после долгих проволочек постановил создать коммунальное учреждение — "Больницу восстановительного лечения». Исполняющей обязанности ее главного врача назначили Викторию Вагнер. При этом государственное учреждение «Отделенческая больница станции Херсон» ликвидировали, но ее главного врача Анатолия Донича… так и не уволили.

«У меня бессрочный контракт с Министерством инфраструктуры Украины. По причине реорганизации его возможно прекратить — с выплатой выходного пособия согласно трудовому законодательству. Однако в министерстве пособие выплачивать не хотят, а советуют мне увольняться по собственному желанию, с чем я категорически не согласен. Очевидно, отстаивать свои права придется в суде», — подводит грустный итог Анатолий Донич.

Донич — врач высшей категории, опытнейший хирург с 30-летним стажем, который оперировал, даже находясь на руководящей должности. И теперь Анатолий Николаевич настолько не пришелся ко двору управленцам от здравоохранения, что ему даже не могут подобрать достойную вакансию — предлагают должность в поликлинике больницы восстановительного лечения, пока существующей скорее вир­туально, нежели реально. Так неужто квалифицированный хирург для херсон­ских стационаров стал лишним?

Сергей ЯНОВСКИЙ. 




Порушення на вибір не вплинули
15.12.2016 13:22 Новости / Общество

Монітори громадського спостереження ГМ ОПОРА в Херсонській області оприлюднили підсумки комплексного спостереження за перебігом процесу підготовки та проведення виборів, голосування та роботою виборчих комісій у 4 об’єднаних територіальних громадах області, де відбулися перші вибори 11 грудня. Фіксація порушень відбувалася на всіх етапах виборчого процесу — від формування комісій до дня голосування, передачі протоколів дільничних виборчих комісій та під час встановлення остаточних результатів.

Зі слів координатора громадського спостереження Максима Єлігулашвілі, явка виборців мало чим відрізнялася: Асканія-Нова ОТГ — 32,4%, Каланчацька — 34,8%, Музи­ківська — 34,9%, дещо вищою вона була в Хрестівській ОТГ — 45%. У всеукраїнському розрізі наша область за явкою виборців перебуває на пе­редостанньому місці: Харківська — 38,39%, Херсонська — 36,05%, Чернівецька — 36%. Найвища явка була у громадах Західної України.

В цілому в чотирьох об’єднаних громадах Херсонщини взяли участь у виборах 300 кандидатів. Зокрема, від ВО «Батьківщина» — 85, Аграрної партії — 13, БПП — 10, «УКРОП» — 10, Радикальної партії О. Ляшка — 7, ВО «Свобода» — 1. Більшість кандидатів були самовисуванцями — 174.

— Наразі триває процес надання уточнених протоколів, але попередньо, враховуючи відсутність системних порушень та суттєвий відрив між кандидатами, ми можемо констатувати перемогу самовисуванців на посаду селищних голів в усіх ОТГ, де проходили вибори, — зазначив Максим Єлігулашвілі. — Так згідно з даними попередніх результатів, у Музиківській об’єд­наній громаді перемогу здобув Олександр Лейбзон, у Каланчацькій ОТГ — Володимир Зінчук, у Хрестівській — Олексій Троян, в Асканія-Нова — Віталій Свинцицький.

— Більшість порушень, котрі фіксувалися на дільницях, — нехтування вимог та процедур діючого законодавства окремими виборчими комісіями, їх членами та самими кандидатами, — підкреслив спостерігач ОПОРИ Станіслав Білий. — Переважно це порушення процедур ведення виборчої документації, перебування осіб під час голосування, які не мають на те підстав, у приміщенні для голосування, видача бюлетенів без пред’явлення документів, порушення таємниці голосування. Порушення були пов’язані з низьким рівнем компетентності членів виборчих комісій, недоліками в організації виборів та їх матеріально-технічного забезпечення.

Випадки недотримання вимог законодавства під час проведення голосування та підрахунку голосів не мали системного характеру і не були пов’язані з намірами незаконно вплинути на результати голосування. Частина з них стала наслідком організаційних прорахунків з боку виборчих комісій, недостатнього рівня підготовки їх членів та втручання представників окремих політичних сил у виборчий процес. Кількість порушень, зафіксованих громадським спостереженням ОПОРИ впродовж всього виборчого процесу, залишається стабільно низькою, і за своїми масштабами вони не матимуть негативного впливу на результати виборів, підкреслюють спостерігачі.

Олена НЕЧИПУРЕНКО.




Страница 1 из 3
<< Первая < Предыдущая 1 2 3 Следующая > Последняя >>