Состав редакции

/images/redaktors/gupinaav.jpeg

Жупина Анатолий Владимирович

Главный редактор.

e-mail:   newday@ukr.net

Тел.: (0552) 45-43-60, 33-44-00, 45-43-59.

images/redaktors/gupinalm.jpeg

Жупина Людмила Михайловна

Первый заместитель

главного редактора.

Тел. (0552) 45-49-24.

 

/images/redaktors/yaitskiyam.jpg

Яицкий Анатолий Николаевич

Заместитель главного

редактора.

Тел. (0552) 45-46-21.

Весь состав редакции...
ПРЕСС-КЛУБ "НОВЫЙ ДЕНЬ"                                                 ГОСТИ ПРЕСС-КЛУБА

Если вопросы, которые вас волнуют, стоят того, чтобы сформировать общественное мнение или получить широкий резонанс, обращайтесь в независимый  пресс-клуб «Новый день», который объединяет несколько десятков средств массовой информации не только Херсонщины, а и представителей общенациональных СМИ в нашем регионе…


Августа 2017

Четверг 17 Августа 2017

Хто й навіщо їздить до окупованого Криму?
17.08.2017 07:23 Новости / Общество

1

За даними Державної прикордонної служби України з початку року адміністративну межу з Кримом на трьох КПВВ перетнули понад мільйон громадян і більше 176 тисяч транспортних засобів. А за одну добу лише через один КПВВ ‘’Каланчак’’ в обох напрямках проходить до 4 тисяч людей. То хто й заради чого, незважаючи на пекельну спеку і приниження на російській варті, їздить до окупованого півострова?

Перед будкою зі шлагбаумом на КПВВ ‘’Каланчак’’ прикордонник просить мене пред’явити посвідчення. За хвилину отримую пропуск — можу рушати аж до самої ‘’нулівки’’, це де закінчується українська територія. Хоча як же недолуго, підло це звучить, адже Україна й за тією межею, просто заважають туди мені йти ‘’зелені чоловічки’’ зі зброєю і… триколор, який морально тисне так, ніби тобі в спину впивається дуло автомата. В середині пункту пропуску бачу до десяти автівок, водії яких оформлюють документи. Кажуть, така кількість транспорту тут тримається стабільно, одна машина змінює іншу, заторів немає. Хоча черги, за словами прикордонників, бувають нерідко, а ініціюють їх якраз на КПВВ окупанта, певно, таке ‘’ЦУ’’.

‘’Так, у звичайному режимі, вони пропускають до 20 автівок за годину, а коли їм потрібна картинка видимості, що от, люди масово виїжджають відпочивати до Криму, вони пропускають 4—5 автівок за годину’’, — розповів речник Херсонського прикордонного загону Іван Шевцов.

Опинившись на КПВВ, звісно, не можу не поговорити з людьми, котрі чекають на перевірку документів у зоні паспортного контролю.

Куди поспішаєте, і чи така вже є необхідність їхати до Криму? — запитую.

Декілька жінок, зітхаючи, відповідають у стилі: ‘’А що робити, там же родичі. Як з ними не бачитися?’’. А от дівчина на ім’я Інна, з величезним похідним рюкзаком за плечима, власне, й не приховує: на півострів їде відпочивати, і їй абсолютно паралельно, чий він.

— Я как бы совершенно мирный человек, я далека от этих всех вариантов — то, что происходит с нашим миром, с нашим разделением. Я еду заниматься  йогой и отдыхать, — пояснила дівчина.

До речі, показовий для мене той факт, що якщо раніше люди, котрі їдуть до Криму, боялися спілкувати з журналістами, та ще й давати інтерв’ю на камеру, то зараз ледь не самі починають розмову. Настрої змінилися, от тільки в який бік? Рушаю далі, ясна річ, під супроводом прикордонника, і, на свою журналістську удачу, помічаю дивну картину. Жінка років 50-ти несе два пакети з продуктами і… викидає їх у яму на узбіччі. Бачу, у тому целофані дорога ковбаса у вакуумній упаковці, сир, овочі — не на продаж, а так, щоб сісти поїсти. Сама жінка небагатослівна, каже, вижбурнула харчі, бо так треба. Та, як вдалося дізнатися, з продуктами не пропускають на ро­сійському КПВВ. Відтак, із того, що мало бути сніданками й обідами, на узбіччі виріс цілий смітник. А ще у ямі тій телевізори, холодильники — вони теж опинилися у переліку речей, нев’їзних до Криму. Та вражає навіть не це: залишивши на смітнику свіжесенькі продукти, щойно з супермар­кету, жінка попрямувала в напрямку пункту пропуску окупанта. Приниження? Ні, не чули, їдемо до Криму! Втім, це всього-навсього особисті спостереження. Можливо, у тієї жінки є більш ніж об’єктивні причини поспішати на півострів. А що, як у неї там хвора матір чи діти з маленькими онуками тощо?.. Але виглядає все це дуже сумно.

Далі, помітивши фотоапарат на моїй шиї, ніби навмисно, поряд зупиняється жінка середніх років і одразу випалює:

— А вам тут, может, какая-то информация идет, что там плохо? Это все не соответствует действительности!

— А там (у Криму) добре?

— Да, именно для меня нормально. Я работаю в пансионате, и меня устраивает моя зарплата. Хотя, конечно, есть люди, которые по Украине скучают. Ну то их личная головная боль, может, они на Украине воровали, а теперь не могут, откуда я знаю?

— Ну а чисто психологічно, як Вам тепер живеться у Криму?

— Нет, нет, Вы ничего такого не подумайте, мы просто все стали, ну это… ну как сказать. Мы стали чисто крымские, теперь у нас такой особый статус, вот это, да, мы чувствуем!’’, — сказавши це, пані Людмила попрямувала до російського пункту пропуску.

Про який такий особливий статус говорила та жінка, я так і не зрозуміла. Але чи то за дивним збігом обставин, чи то, помітивши, як зніяковіла, до мене підійшов чоловік, який з Криму вже повертався. Валерій — киянин — розповів, що на півострові могили його батьків, відтак, хоча б раз на рік змушений туди їздити. Перебування у Криму для нього дуже болісне.  

— Цены космические, все в два раза дороже, чем в Украине, если посчитать по курсу. У крымчан разочарование жизнью такой, да и ку­рортный сезон плохой. Раньше ехала Украина, Молдова, Беларусь. Сейчас никто не едет… так что впечатление гнетущее, я вам скажу, — за­значив чоловік.

Але ‘’контрольним пострілом у голову’’ під час того відрядження для мене стало спілкування з водіями. Перед КПВВ чимало маршруток та автобусів. На лобовому склі — таблички ‘’Херсон’’, ‘’Миколаїв’’, ‘’Одеса’’. Жодних проблем, за ваші гроші просто з-під пункту пропуску вас довезуть, куди забажаєте. Патріотизм, мене запитують? Так він же розбився вщент об ті самі гроші, які, як відомо, не пахнуть… Чоловік на ім’я Олег, одесит, розповідає, це його робота — людей возити, а як буде треба, або ж добре заплатять, і на Донбас поїде, під кулі! Що тут скажеш? Озвучу зараз свою власну думку і, певно, не всім вона прийдеться до вподоби, але… Доки у нас одні їздитимуть на відпочинок до окупованого Криму зі словами ‘’я же вне политики’’, а інші на цьому зароблятимуть, Крим ніколи не буде українським…

Марина САВЧЕНКО.





Понедельник 14 Августа 2017

Блиск і злидні Залізного Порту
14.08.2017 06:04 Новости / Общество

12

У кожного населеного пункту, тим більше рекреаційного, є своя візитка, місце, за яким його впізнають. Візитка Залізного Порту… ні, не ‘’чортове колесо’’ на узбережжі і не якийсь там заклад відпочинку. Курорт на Голопристанщині впізнають за розваленим… ‘’хвилерізом’’. Берегове укріплення з кожним роком руйнується все більше — раніше були щілини між плитами, сьогодні — ями, в які легко провалитися не лише дитині, а й дорослому. При цьому на пірсі, як і раніше, купа людей. Бо це — улюблене місце туристів. На самому його початку ‘’виросло’’ кафе: відвідувачі закладу не відмовляють собі прогулятися укріпленням з пляшкою чи стаканчиком пива у руці. Порожню тару народ залишає просто у щілинах ‘’хвилеріза’’ — знай наших! І, звісно, можна було б знову все звернути на ‘’свинський’’ менталітет де­яких туристів — де їм-п’ю, там і кидаю. Але поруч — жодного натяку на контейнер, ну хоча б якусь коробку, куди можна викинути відходи. Проблема з урнами відчувається й на самій набережній — довжелезній, неначе третина тієї, що недавно відкрили в Дубаї. Правда, нам до Дубая, як до Марса. Хіба на відомому на увесь світ курорті є неосвітлені вулиці, роздовбані дороги, тротуари, схожі на ковдру з клаптиків? У Залізному Порту, певно, ви­кладаючи яку-небудь плитку біля своїх закладів, власники вважають, що роблять неймовірну послугу рідному й не дуже селу, тож і так зійде? Головний ‘’стиліст’’ Залізного Порту — ‘’я сам вигадав’’, тому тут контрасти і ще раз контрасти. Дорогезні ресторани і дискоклуби, а поряд — похмурі генделики. Те ж саме з готелями та пансіонатами. Втім, насправді їх, готелів та пансіонатів, у Залізному Порту майже немає. Як це, скажете? А ось так! Просто за документами більшість будівель, де здаються номери для відпочивальників, проходять як звичайнісінькі приватні будинки. Відтак, і до бюджету їхні власники нічого не сплачують. Купа рушників сушиться на балконах, жодної вільної кімнати. Хіба таки всі ці люди — родичі і друзі господаря, який запросив їх у гості, причому на увесь сезон?! І тут мені згадався чоловік із табличкою ‘’здам житло’’, якого зустріла на вулиці, метрів за 600 від моря.

— Ми, місцеве населення, тільки й виживаємо за рахунок отих кількох місяців на рік. І з кожного з нас, повірте, регулярно беруть плату за те, що приймаємо квартирантів, інакше працювати ти не будеш. Але куди йдуть ці гроші, я не знаю — бо з року в рік у Залізному Порту нічого не змінюється. От дивіться, центральна вулиця. О 2-й, 3-й годині ночі люди повертаються з дискотек до номерів, ясна річ, і напідпитку, всяке буває, а дорога додому — хоч око виколи! Ну хіба важко встановити ліхтарі? — не приховує роздратування чоловік.

Про те, що у Залізному Порту ‘’рулить’’ тіньова, а не здорова економіка, свідчать і ‘’перестраховки’’ під­приємців. Так журналістів, особливо з відеокамерою, не пустили до п’яти готелів (певно, є що приховувати), аж поки не знайшовся господар будівлі з номерами, яка зареєстрована на приватного підприємця. В літній час він сплачує податок за те, що заробляє на туристах. Нам показали найдорожчий номер (просто вільний був всього один) — кондиціонер, телевізор, усі зручності, нові меблі і гарний дизайн — 900 гривень за добу. Є в готелі й дешевші апартаменти, від 300 гривень. А ще тут працює кухня.

З вільними місцями у Залізному Порту зараз проблема, особливо, на першій лінії. Кажуть, все заброньовано вже й на вересень. У численних кафе на набережній теж багато відвідувачів. Від бажаючих полоскотати нерви на  атракціонах, від тарзанки за 60 гривень до парашутних екстрим-розваг за 600—800, теж відбою немає. Тобто традиційно на відпочинок люди їдуть з грошима, і часто немалими. Але чому морське узбережжя, як і раніше, схоже на шанхай, чому сміття і темінь, чому нелегальні готелі? Скільки коштів, зрештою, отримує місцевий бюджет від туризму (бо, приміром, у 2015-му, як вже раніше писав ‘’Новий день’’, курортний сезон приніс місцевій громаді аж… 200 тисяч гривень), де інвестиційні проекти, чому вони не залучаються у населеному пункті з мільйонним потоком туристів? Ці питання я дуже сподівалася поставити голові Новофедорів­ської сільської ради Олені Лахтадир, якій підпорядковується Залізний Порт. Втім, ані в адмінбудівлі Новофедорівки, ані в приміщенні ради, розташованому в самому Залізному Порту, жінки не було. Зустріла діловод, котра сказала, що у голови можуть бути власні справи і вона не зобов’язана сидіти в кабінеті. На керівницю ми з колегою чекали до 15-ї години, у п’ятницю, 4 серпня, але на робочому місці вона так і не з’явилася. А під час останнього нашого візиту до філіалу сільради діловод, помітно нервуючи, видала: ‘’Голова працює на вулиці, десь поряд із набережною’’.

— А що вона там робить? — запитую.

— Збирає податки! Тобто… веде роз’яснювальну роботу, що треба платити… 

Дивно, чи це вже рівень сільського голови — робити обхід пансіонатами та готелями. Хіба не доцільніше повідомити до контролюючих органів про тих, хто ухиляється від податків? До речі, за цілий день слухавку шановна сільський голова так і не взяла, певно, і справді була вкрай зайнята, щоб відволікатися на спілкування з журналістами. Але страшно навіть і подумати, як же місцева влада Залізного Порту, такого блискучого і злиденного водночас, спілкується зі звичайними людьми, якщо представникам ЗМІ достукатися до неї неможливо.

Марина САВЧЕНКО.      




Пожежа на замовлення?
14.08.2017 06:04 Новости / Криминал

11

Минулий тиждень на Херсонщині позначився низкою лісових пожеж. Приміром, тільки за один день, 1 серп­ня, одночасно горіло аж у трьох місцях на Голопристанщині. Гасили пожежі майже 30 одиниць техніки та понад сто чоловік особового складу. Вогонь рятувальники та лісники до вечора приборкали, але щонайменше 6 гектарів лісу втрачено. Думається, назавжди, бо рукотворний зелений масив, який у далеких 1950-х висаджувався задля захисту населених пунктів від нашестя пісків, відновити практично неможливо. Не ті можливості, не те бажання… Ліс же на Херсонщині палає так часто, що з карти зникають десятки, сотні і, не приведи Господи, знову, тисячі гектарів, як це було у сумнозвісному 2007-му, позначених зеленим кольором. Причому горить здебільшого не біля доріг чи населених пунктів, а в глибині масиву, куди не дістатися грибникам чи туристам. Рятувальники, яким доводиться в 40-градусну спеку працювати у справжньому пеклі, вже відкрито говорять — йдеться про підпали. Хто ж і навіщо нищить природне багатство регіону? На це запитання мали б відповісти у поліції. Але там лише знизують плечима — за фактом свіжої пожежі відкривають кримінальне провадження, і таких низка, а от за­триманих за справами нуль. Немає свідків, ніхто нічого не бачив і не чув. Виходить, ліс сам спалахує? Звісно, існує  версія, мовляв, у шалену спеку лиха може наробити звичайнісіньке скло від розбитої пляшки, яке нібито настільки нагрівається, що виникає пожежа. Самі ж лісники у неї не вірять — кажуть, без людського фактору тут ніяк… І оскільки номер проходить безкарно, ліс спалахує знову і знову. Охороняти його нікому — навіть і не намагаються приховати в обласному управлінні лісового та мисливського господарства. Так, у регіоні існує розпорядження голови ОДА щодо заборони відвідування лісового масиву будь-ким на час пожежо-небезпечного періоду, який настає вже за температури +25°С, за ним ліси мали б ретельно патрулюватися. Та оскільки держава вже півтора року не фінансує ЛМГ, директива не виконується.

— У нас чисельна кількість працівників лісопожежних станцій 450 чоловік, але станом на сьогоднішній день їх залишилося всього-навсього 33, це 7% від потреби. Про яку охорону лісу може йти мова на сьогоднішній день? — розповідає перший заступник начальника обласного управління лісового та мисливського господарства Володимир Михайленко.

Лише з початку цього року лісникам області заборгували 6,5 млн. гривень, з яких 3 млн. 311 тис. — зарплата. Протягом останніх місяців  близько 800 тисяч гривень виділила обласна рада, але ці кошти ви­трачаються на паливно-мастильні матеріали, щоб хоч машини могли виїхати, коли ліс горить… А для людей коштів катма. Про довге паломництво у пошуках фінансування мені розповіли в обласній організації профспілки працівників лісового господарства. Тривогу в ній забили ще більше року тому, тільки-но почалися затримки зарплати, лісівники вийшли з пікетом під стіни ОДА. Власне, до обласних чиновників не було жодних претензій, просто таким чином представники галузі сподівалися привернути до проблеми увагу мужів державних. Але не так склалося, як гадалося. Неефективними виявилися й інші спроби достукатися до влади. 

— Якось в ОДА Бюджетний комітет ВР проводив виїзне засідання. Цього дня ми також вийшли, щоб народні обранці, яких там зібралося багато, на нас звернули увагу і внесли зміни до головного кошторису держави. Але до нас навіть ніхто не підійшов. А коли на засіданні комітету порушили це питання, найприкрішим був той момент, що жоден з народних депутатів, обраних на Херсонщині, навіть і півслова не сказав, що це дійсно проблема, що регіон може залишитися без лісу, — розповідає голова обласної організації профспілки працівників лісового господарства Марія Глод, яка у галузі працює 20 років.  

Уже цього року працівники ЛМГ Херсонщини брали участь у загальних пікетах лісівників під будівлею Кабміну та МінАПК. Втім, до людей, окрім прес-аташе, так ніхто і не вийшов. Крім того, звернення було відправлено голові РНБО, в якому чорним по білому: в лісах розміщуються оборонні об’єкти, а поряд — села та дачі, відтак, пожежі в хвойних масивах загрожують як населенню, так і національній безпеці… Але у відповідь — тиша. Навіщо це робиться? Неофіційно і упівголоса мені сказали, що все йде до того, щоб довести, так би мовити, повну неспроможність ЛМГ утримувати ліси, а останні потім віддати у концесію, що фактично означає дерибан. На даний момент на Херсонщині 120 тисяч гектарів зеленого масиву, ясна річ, шматок ласий. Та вже за 2—3 роки за такої державної по­літики від нього може нічого не залишитися. Між іншим, ліс втрачає не лише Херсонщина. Недавно побувавши на Прикарпатті, була шокована у буквальному сенсі лисими горами, яких там, як мені пояснили, все більшає. Через промислову та браконьєрську заготівлю деревини на Івано-Франківщині зриває греб­лі, з берегів виходять гірські річки, розмиваючи дороги…  Хіба це не катастрофа? Вона вже загрожує і Херсонщині, де знову таборяться пилові бурі, а недавно був і смерч.   

Марина САВЧЕНКО.




Обережно: рейдерство! На чужу рибку…
14.08.2017 06:04 Новости / Криминал

10

Немає нині такого континенту земного, а вужче — морської держави, де б не трудилися випускники успішного державного навчального закладу України — Херсонської державної морської академії. Недарма кажуть: із проспекту Ушакова усі моря і океани видно. Видно, ще й як!

Не станемо перераховувати усіх попередніх високих нагород, якими щороку відзначається морський навчальний заклад. Назвемо бодай одну із сьогорічних — гран-прі ‘’Лідер вищої освіти України’’. І цим все сказано! Одначе не про незаперечні досягнення морської академії в Україні і світі говорилося на прес-конференції для журналістів місцевих і центральних ЗМІ, що відбулася у прес-клубі ‘’Новий день’’. Йшлося про рейдерське захоплення не надто відомим в країні приватним закладом ‘’Морський інститут післядипломної освіти імені контр-адмірала Ф. Ф. Ушакова’’.

‘’Новий день’’ кілька місяців тому вже розповідав про перші рейдерські спроби названого інституту на чолі з ректором Едуардом П’ятаковим прибрати до рук кілька орендованих ним аудиторій академії. Як невдовзі з’ясувалося, то був лише пробний камінець, кинутий паном П’ятаковим у вікно академії, до речі, колишнім випускником херсонської морехідки. Йому потрібні не орендовані аудиторії, не пам’ятник контр-адміралу Федору Ушакову перед парадним входом в морську академію, а унікальний об’єкт — навчально-тренажерний комплекс, до створення якого пан П’ятаков має таке ж відношення, як Остап Бендер — до відкриття Америки.

Ректор морської академії Володимир Ходаковський гранично відвертий:

— Ситуація, яка сьогодні склалася навколо академії, вийшла далеко за межі вузу. Порушення комплексу ‘’Херсонська державна морська академія’’ і ‘’Херсонський морський спеціалізований тренажерний центр при ХДМА’’ призведе до того, що зруйнується складний процес роботи на кінцевий результат. Сьогодні завдяки співпраці вузу і тренажерного центру, власником якого є ‘’Марлоу навігейшн Україна’’, ми зорієнтовані на світову морську індустрію. І сьогодні практично диплом Херсонської морської державної академії є візитною карткою у всьому світі — і Німеччині, і Австралії, і Канаді, і США, і Великобританії… І якщо наша українська спільнота не дійде висновку, що не можна руйнувати успішний державний заклад, то від цього втратить не тільки морська академія, не тільки Херсон, втратить в цілому Україна як інвестиційно приваблива країна світу.

Ректор вузу детально, до найменших подробиць, розповів журналістам про те, як створювався навчально-тренажерний комплекс, без якого морська академія у Херсоні не мала б такої популярності у світі, яку має нині, як зміг переконати іноземного інвестора вкладати досить серйозні кошти у державний освітній процес. Іноземці, переконавшись, що мають справу з порядним українцем, пішли на співпрацю.

Непросто було поєднувати чужий приватний капітал із нашими державними інтересами, діючи в рамках українського законодавства. Відповідаючи на питання ‘’на засипку’’ (а таких було чимало), ректор академії розвіяв усі плітки щодо особистого зиску з тієї співпраці.      

Висновок один: за роки незалежності України колектив морської академії створив привабливий інвестиційний клімат для найбільших у світі компаній морської індустрії. За фінансової, матеріальної та кадрової підтримки цих компаній випуск­ники академії є конкурентоспроможними і затребуваними на ринку праці. Вони забезпечуються першими робочими місцями, компанії-партнери гарантують їм кар’єрне зростання — до рівня капітана, старшого помічника капітана…

Широка світова популярність Херсонської морської академії, виявилося, не всіх радувала. Серед таких ‘’безрадісних’’ виявився директор Херсонської філії Одеського інституту післядипломної освіти Одеського ж морського тренажерного центру Едуард П’ятаков. Філія розташовувалася на орендованій частині приміщень морської академії, у якій, до речі, пан П’ятаков, маючи вчене звання і науковий ступінь, викладав за сумісництвом. Недовго, правда, бо з ‘’причин позанавчальних вимог до курсантів під час іспитів’’ академія вказала йому на двері.

Пан П’ятаков втратив не лише посаду, а й можливість впливати на курсантів академії, аби ті проходили тренажерну підготовку лише у підвідомчому йому тренажерному центрі. Курсанти полегшено зітхнули: їхні тренінги під козирком П’ятакова не задовольняли іноземних роботодавців. 

Де ж вихід? І тут заповзятливого П’ятакова думка осінила: ‘’А чому б і собі не створити морський вуз? Приватний, аякже…’’.

Маючи кошти, створити в Україні хоч академію для космічних пришельців — не проблема. І у вересні минулого року у Херсоні з’явився приватний ‘’Морський інститут післядипломної освіти імені контр-адмірала Ф. Ф. Ушакова’’ з такими ж спеціальностями і рівнем бакалавра, як і в морській академії.

Ректор новоствореного вузу зрозумів, що без такого спеціалізованого тренажерного центру, як у морській академії, конкуренції йому не витримати. Вихід один: треба брати центр!

Легко сказати — брати… А хіба той же Ходаковський, котрий має незаперечний і незаплямований авторитет в Україні і за кордоном, візьме і подарує його П’ятакову? І П’ятаков вирішив чинити так, як на його місці вчинили б до­свідчені рейдери — піти шляхом примусової зміни ректора, зайнявши його крісло.

Враховуючи те, що каденція Володимира Ходаковського закінчується аж у 2018 році, П’ятаков вирішив прискорити процес і звернутися до такого собі пана Жело, котрий очолює у сусідньому Миколаєві (!) осередок малочисельної партії. В свою чергу, юний партбос Денис Жело звернувся до народного депутата України Сергія Капліна з листом про зловживання ректора ХДМА В. Ф. Ходаковського службовим становищем. 

Депутат Каплін, не надто вчитуючись у написане Желом, із жовтня минулого року направив низку запитів до усіх рівнів органів влади України, які опікуються діяльністю морської академії, у правоохоронні органи, вказавши ще й на незадовільну (!) якість підготовки курсантів мор­ської академії.

Організатори прес-конференції, слід віддати їм належне, ретельно підготували об’ємну теку з копіями усіх необхідних документів, аби журналісти могли побачити ситуацію навколо морської академії такою, якою вона є насправді, нічого не залишаючи ‘’за кадром’’.

— Ми зараз підготували відповідні звернення і до СБУ, і до всіх решти органів влади щодо пана Стремоусова (відома в Херсоні особа, яка іменує себе журналістом. — В. П.), і щодо приватного інституту, щодо дотримання ним ліцензійних умов, — повідомив начальник управління освіти, науки та молоді облдержадміністрації Євген Криницький. — Насправді тут все дуже просто: тренажерний центр, який очолює пан, котрого вже називали, робить тримісячні курси. Вартість навчання — від 900 доларів. У них ліцензійний обсяг — 100 осіб. У такий нехитрий спосіб за 3 місяці йде 90 тисяч доларів чистого прибутку. От і вся математика — кому, навіщо це все потрібно.

Украй стурбований нездоровою обстановкою навколо морської академії генеральний директор компанії ‘’Марлоу навігейшн Україна’’, почесний професор вузу, капітан далекого плавання  Борис Езрі:

— Якщо сьогодні від академії відвернеться ‘’Марлоу навігейшн’’ (а я знаю цих хлопців) — відвернуться усі! Сьогодні морська академія для Херсона — містоутворюючий вуз, адже його випускники заробляють серйозні гроші і витрачають їх у своєму місті: купують квартири, автомобілі, забезпечують іншими благами свої родини. Тому потрібно об’єднати зусилля влади, ЗМІ, аби не допустити зруйнування одного з кращих вузів морської індустрії світу.

Голова первинної профспілкової організації ХДМА Сергій Лісовий розповів журналістам про те, як у вузі розв’язуються соціальні питання. А вони тут такі ж важливі, як і сам навчальний процес.

Учасники прес-конференції розраховують також на державницький підхід з боку Міністерства інфраструктури України та Міністерства освіти і науки України у розв’язанні конфлікту інтересів між державним і приватним секторами в економічному просторі країни.

Колектив Херсонської державної морської академії розглядає запити народного депутата України Сергія Капліна до структур державної влади і правоохоронних органів України не як ‘’продавлювання’’ чиїхось інтересів, а як складову його депутатських повноважень, бажання захистити со­ціальні права курсантів престижного вузу.R

Василь ПІДДУБНЯК.




Страница 4 из 10
<< Первая < Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая > Последняя >>