Состав редакции

/images/redaktors/gupinaav.jpeg

Жупина Анатолий Владимирович

Главный редактор.

e-mail:   newday@ukr.net

Тел.: (0552) 45-43-60, 33-44-00, 45-43-59.

images/redaktors/gupinalm.jpeg

Жупина Людмила Михайловна

Первый заместитель

главного редактора.

Тел. (0552) 45-49-24.

 

/images/redaktors/yaitskiyam.jpg

Яицкий Анатолий Николаевич

Заместитель главного

редактора.

Тел. (0552) 45-46-21.

Весь состав редакции...
ПРЕСС-КЛУБ "НОВЫЙ ДЕНЬ"                                                 ГОСТИ ПРЕСС-КЛУБА

Если вопросы, которые вас волнуют, стоят того, чтобы сформировать общественное мнение или получить широкий резонанс, обращайтесь в независимый  пресс-клуб «Новый день», который объединяет несколько десятков средств массовой информации не только Херсонщины, а и представителей общенациональных СМИ в нашем регионе…


Августа 2017

Пятница 04 Августа 2017

Хто тепер займатиметься переселенцями?
04.08.2017 06:15 Новости / Общество

Херсонські чиновники відрапортували про завершення останнього етапу проекту підтримки тимчасово переміщених осіб, який тривав два роки і фінансувався Євросоюзом. Чи означає це, що тепер переселенці надані самі собі і чи такою вже незамінною була допомога іноземних партнерів? Тож про все по черзі.

 

Березень 2014-го. Одразу після анексії Криму Херсонщина стає першим регіоном України, який приймає біженців з півострова (статусу ‘‘тимчасово переміщені особи’‘ у законодавстві тоді ще немає), а вже за кілька місяців в обласному центрі і районах починають з’являтися мешканці Донеччини та Луганщини, які втікають від війни. Таким чином, вже на кінець року лише в Херсоні офі­ційно зареєструвалися 3200 тимчасово переміщених осіб. Люди, котрі опинилися в чужому місті, без даху над головою і роботи, почали звертатися до влади, благаючи бодай про якусь допомогу.

— Тоді ми чітко усвідомлювали — у бюджеті немає коштів, щоб забезпечити необхідним хоча б частину переселенців, і треба було шукати фінансування з інших джерел. Так, у жовтні 2014-го управлінням со­ціальної політики Херсон­ської міської ради спільно з центром соціальних служб для сім’ї та молоді та партнерами — Центром суспільних програм і Фундацією сприяння громадянській активності було прийнято рішення взяти участь у проекті, оголошеному представництвом ЄС в Україні, — розповідає керівник  Херсонського міського центру соціальних служб для сім’ї та молоді Антон Єфанов.

Проект, запропонований Херсоном, знайшов під­трим­ку іноземних партнерів, адже, кажуть, був грамотно написаний. 31 травня 2015 року сторони підписали угоду про співробітництво. Свою роботу розпочав міський гуманітарний центр по роботі з внутрішньо переміщеними особами. Приміщення й необхідне оснащення для нього надала Херсонська міськрада. На конкурсній основі до новоспеченої установи набрали 41 соціального працівника, 15 з яких самі мали статус внутрішньо переміщених осіб.

У перші дні роботи центру йому допомагали прості херсонці: люди самі телефонували й запитували, що потрібно —  одяг, продукти чи миючі засоби, — і везли до офісу. Згодом вже за­працював проект, основним партнером з гуманітарної допомоги в якому стала Угорська екуменічна служба допомоги. За два роки  організацією надано понад 50 т гуманітарки. Також проектом було передбачено освітню програму для переселенців: 120 осіб отри­мали спеціальність ‘‘ме­неджмент торговельної діяльності’‘ з дипломом держаного зразка, затвердженим Міністерством освіти України.

Основним же завданням став ремонт гуртожитків. Розглядаючи питання со­ціального житла, хай і тимчасового, виконавці проекту зіштовхнулися з великою проблемою — у міській комунальній власності не виявилося вільних квадратних метрів, бо, як відомо, гуртожитки передавалися на баланс громади з колиш­нього відомчого фонду підприємств, і, зрозуміло, що в них жили люди. Тож довелося деяких мешканців переселяти, аби можна було розпочати роботи на окремих поверхах будинків. Загальна кількість приміщень, які підлягали ремонту, — понад 3 тис. кв. метрів, а саме 112 кімнат. Усі гуртожитки довелося переобладнувати під душові кабіни, всюди замінено внутрішні комунікації, встановлено прилади обліку, водонагрівачі, електроплити. Ну і, зрозуміло, — нові меблі: для кожної кімнати придбали ліжка, тумби, столи. Першим здали четвертий поверх у гуртожит­ку по вул. Комкова, 76 б, з 40 кімнатами, потім — другий поверх у цьому ж будинку, це ще 18 кімнат. Наступними стали четвертий поверх у сусідньому гуртожитку на Комкова, 76 в, — 38 кімнат і гуртожиток за адресою Поповича, 15, (пер­ший і частково другий поверхи — 16 кімнат). Таким чином, соціальне житло отримали 500 родин, хоча частина з них уже виїхала з міста, і до кімнат заселилися інші представники цієї ж категорії населення. У центрі соціальних служб для сім’ї та молоді, якому був підпорядкований гуманітарний центр, не приховують: доки тривав ремонт, довелося розробляти власну схему першочерговості розподілу житла для переселенців. 

— Найперше житло надавалося багатодітним родинам, таких ми забезпечили квадратними метрами на 100%, а вже потім — решті. Зараз принципом, за яким ми розподіляли житло серед переселенців, цікавляться у Дніпрі, у містах центральної України. Недавно ми зустрічалися з представниками Львівської міської ради, у них також є певні житлові площі, і вони готові йти цим шляхом, але дуже схвильовані якраз процесом розподілу кімнат, тому ми для них готуємо окрему папку, — визнає Андрій Єфанов.

Також в рамках проекту були видані понад тисячу гігієнічних наборів з найнеобхіднішим — від постільної білизни до зубної пасти з щіткою та посудом. Тобто, людина, яка опинилася в чужому місті зовсім без нічого, могла заселитися в кімнату й жити.

Ну а з пральними машинами та холодильниками, не передбаченими проектом, допомогла громад­ська організація ‘‘Крим-SOS’‘, завдяки її перемовинам з представництвом УВКБ ООН вже через місяць прибула перша побутова тех­ніка, яку встановили у відремонтованому гуртожитку, кошти на решту оснащення виділила Херсонська міськ­­рада.

Загалом плановий бюджет проекту становив понад 800 тис. євро, за пайової участі міськради 10%. Але завдання вдалося виконати, залучивши всього 600 тис. євро. Звісно, у кошторис проекту не враховується 400 тис. гривень з міської ради на водопровідну мережу, яку довелося замінити, оскільки стара за час ремонтних робіт просто ‘‘посипалася’‘ і відновленню не підлягала, але гроші європейців Херсон зекономив. За два роки соціальними послугами скористалися 5 тис. переселенців. А ще за результатами проекту Агенція ООН у справах біженців нагородила Херсон відзнакою ‘‘Місто солідарності’‘. Таку вручили лише Києву і Маріуполю, який прийняв 100 тис. переселенців. Але… Проект закінчився, людей, які в ньому працювали, звільнили. Хто тепер займатиметься цією категорією громадян? У міськ­виконкомі не приховують — ще кілька місяців тому зверталися до депутатів міськради з тим, щоб подальше фінансування центру гуманітарної допомоги взяв на себе місцевий бюджет, та марно.

— Ми порушували це питання на депутатських ко­місіях. Але, на жаль, нас не підтримали. За поперед­німи даними необхідно близь­ко 2 млн. гривень на рік, — розповіла начальник управління соціальної по­літики Херсонської міської ради Олена Рузгіс.

А от  херсонський мі­сь­кий голова Володимир Миколаєнко переконаний — цього разу депкорпус почує про безвихідь, у якій опинилися переселенці:

— Я думаю, що всі люди, які були залучені у цьому проекті, повинні й надалі працювати з даною категорією громадян. Ми зараз подивимося пропозиції нашого управління соціального захисту і будемо вже інформувати депутатів. Бо яку б там відзнаку не отримало місто, а повної соціалізації переселенців немає, і тому треба зберегти цих працівників.

За даними міськвиконкому на сьогодні у Херсоні мешкають 7657 тимчасово переміщених осіб.

Марина САВЧЕНКО.




В очікуванні дива…
04.08.2017 06:14 Новости / Общество

Для чого Україні потрібна нова державна служба? Як відбуватиметься реформа публічної адміністрації? Чи братимуть участь у конкурсах на чиновницькі посади звичайні ‘‘люди з вулиці’‘? Про це та інше розповів представникам регіональних засобів масової інформації голова Національного агентства з питань державної служби Костянтин ВАЩЕНКО. 

— Сьогодні в Україні налічується трохи більше 200 тисяч державних службовців, які у своїй щоденній роботі повинні думати про надання якісних адміністративних послуг, про підготовку ефективних управлінських рішень, про нормальне спілкування з громадянами, які до них звертаються, — розпочав свій діалог з журналістами керівник НАДС. — Проблема, яку ми мали ще декілька років тому, була пов’язана з тим, що імідж держслужбовця був переважно негативним.

Чому? Виявляється, що ніхто ніколи не питав державного службовця, для чого він робить свою роботу.

— Якщо відкриємо посадову інструкцію будь-якого чиновника, то там написано, що він повинен робити, і не написано, що він повинен зробити, — вважає Костянтин Ващенко. — Система оплати праці була побудована таким чином, що кожен чиновник мав невеличкий посадовий оклад, різні премії, надбавки-добавки, які завжди розподілялися не дуже прозоро. А головне, що існувала законодавчо прописана залежність чиновника від свого керівника, який премію може дати і не дати. Підлеглий мав виявляти постійну лояльність до керівника, заглядати йому в очі й менше виступати з ініціативою. Треба було думати про те, як швидко виконати доручене завдання. 

Маленька зарплата пояснювалася й існуванням системи пільгових пенсій, медичного обслуговування. Пенсія держ­службовця на відміну від інших пенсіонерів становила 80% заробітної плати. Тобто люди трималися на державній службі  тому, що це, по-перше, стабільна робота, по-друге, десь на горизонті виднілася непогана пенсія — більша, ніж у інших. Цей розмірений чиновницький порядок зруйнував новий Закон України ‘‘Про державну службу’‘, що набув чинності 1 травня 2016 року. Написаний за європейськими стандартами, він має на меті побудувати ефективну, професійну державну службу та забезпечити надання громадянам якісних адміністративних послуг. Тож чекаємо на диво!

— Серед ключових новацій нового закону — запровадження виключно конкурс­них процедур, причому не лише для вступу на державну службу, а й на будь-яке подальше просування. Жодних інших механізмів сьогодні не існує, — підкреслив голова НАДС. — Це означає, що у людей з’явилася реальна можливість прийти і претендувати, відповідно до своєї квалі­фікації, на будь-яку посаду і перемогти у відкритому конкурсі! До речі, сьогодні конкурс на держслужбу в середньому по Україні становить 3,5 особи на місце. Звичайно, це середня цифра — від району до міністерства. Скажімо, на посаду державних секретарів — майже 15 претендентів на місце, на голів облдерж­адміністрацій — майже 30, в райдержадміністраціях — приблизно 6 осіб на місце. Це означає, що люди повірили у зміни, причому деякі претенденти перемогли з другої та третьої спроби! 

Звісно, що конкурс проводиться не заради конкурсу. Закон чітко встановив, насамперед, вимоги до кандидатів на різні посади. Сьогодні в Україні існує лише 3 категорії державних службовців: А — високопосадовці (керівники центральних і місцевих органів влади), Б — керівники структурних підрозділів, В — інші спеціалісти. Для кожної категорії визначені умови з точки зору досвіду, освіти, попередніх здобутків, тобто не можна прийти з вулиці й керувати апаратом міністерства чи райдержадміністрації.

Одна з новацій закону — запровадження політичної неупередженості на державній службі. Тож відтепер у будь-якому відомстві має запрацювати чітке розділення на політичну команду і професійний державний апарат:

— Уже не може бути, коли в район приходить новий керівник і призначає свою нову команду. Підстав для заміни працюючих держслужбовців у нього немає. Повинні бути чіткі умови для звільнення, які прописані в новому законі. Не можна й змінити табличку з назвою нового управління і на цій підставі звільнити з роботи. Тобто у людей з’явилося розуміння, що не треба з приходом нового керівника пакувати валізи і звільняти кабінети. Державна служба має бути стабільною. У той же час з’явилися й нові механізми контролю, наприклад, щорічне оцінювання держ­службовців усіх рівнів. Окрім того, встановлюється постійний моніторинг діяльності кожного державного службовця.

Вирішено змінити й модель заробітної плати чиновників. Адже неконкурентна зарплата, яка була раніше, сприяла корупції. За словами Костянтина Ващенка, до введення нового закону в дію посадовий оклад спеціаліста райдержадміністрації був на рівні 700—800 гривень, решта — преміальні, завдяки чому й набігало до 1500 гривень. На центральному рівні ситуація була не набагато краща. Середній заробіток керівника державного органу виконавчої влади не перевищував 11,5 тис. гривень.  

— Ми взяли європейську модель оплати праці держслужбовців, де 70% — гарантовані виплати, що складаються з посадового окладу, доплати за ранг і вислугу років, а премія — не більше 30%. Це свого роду захист від свавілля керівника, — вважає голова НАДС. — Окрім того, при­йняли рішення: мінімальний розмір посадового окладу держслужбовця не може бути менше двох мінімальних зарплат. Але це було до славнозвісних 3200, тому прив’язали показник до прожиткового мінімуму. Змінили й обчислення вислуги років, вона з’являється вже з першого року роботи. Раніше треба було відпрацювати як мінімум 5 років, щоб одержати додаткові 5% до заробітної плати. Тепер, навіть після першого року праці, можна отримувати до свого посадового окладу 3%. Працюєш далі — одержуєш максимум 50%. Це суттєвий стимул для молоді. Щодо рангу, який прив’язаний до посади, то він залишається на все життя, навіть після пониження на посаді. Сьогодні середня зарплата головного спеціаліста райдерж­адміністрації становить 5800 гривень, тобто зросла більш ніж удвічі. Вперше маємо ситуацію, коли працювати чиновником районного рівня стало конкурентно. Керівник райдержадміністрації одержує, в середньому, 15 100 грн. 

Однак, не обійшлося і без ложки дьогтю — скасовані пільгові пенсії для державних службовців. 

І ще декілька цікавих фактів. Міжнародні експерти представили недавно результати порівняльного аналізу систем державної служби у більш як 20 країнах світу, серед яких була й Україна. Наприклад, у Франції на одного чиновника припадає 190 громадян, у Білорусі — 176, в Україні — 170, Німеччині — 163, США — 147, Росії — 140, а в Китаї — лише 19.

Як бачимо, кількість держслужбовців в Україні, в порівнянні з іншими країнами світу, більш-менш оптимальна. Щодо Херсонщини, то станом на 1 січня 2015 року у нас нараховувалося 7662 державні службовці та 2472 посадові особи місцевого самоврядування.

Анатолій ЯЇЦЬКИЙ.




Паспорт європейський — cервіс український
04.08.2017 06:14 Новости / Общество

Після введення безвізового режиму з країнами ЄС українці масово кинулися робити закордонні паспорти. Як наслідок — величезні черги в усіх пунктах отримання таких документів. Люди скаржаться, що їх обслуговують дуже довго та неохоче. А в управлінні міграційної служби Херсонської області не це є свої пояснення. Тож кореспондент ‘‘НД’‘ побувала у центрі подій і спробувала зареєструватися в онлайн-черзі, щоб пересвідчитися, чи доводиться громадянам мучитися, аби стати власником омріяного біометричного закордонного паспорта.

 

Крики, матюки, сварки — і не такого ще можна наслухатися, чекаючи своєї черги до кабінету прийому громадян в управлінні міграційної служби Корабельного району (на фото). Херсонці обурені умовами, в яких їм довелося опинитися. ‘‘Я прийшла зранку, на годиннику — 5.10, а тут уже натовп народу. А що нам робити, якщо в день приймають лише по 10—12 людей і кожен хоче саме сьогодні подати документи? Працівники приходять о 9-й ранку, спочатку кави вип’ють, а потім ще по кілька разів кудись тікають з кабінету. Хіба так можна?’‘ — не стримує емоцій Оксана Михайлова.

Не в кожного здоров’я ви­стачить ось так простояти в черзі з ранку до вечора під палючим сонцем або у незручному приміщенні, де не вистачає ні місць, ні повітря.

Аби почути інформацію з перших вуст, відправляюсь в управління міграційної служби Херсонської області на Перекопській. Речник УМДС України в Херсонській області Іоанна Євич пояснює тисняву і знервованість людей тим, що черги — проблеми не лише міграційних служб, а й центрів надання адміністративних послуг. Вони і створюються з метою комфортності та протидії корупції в наданні послуг фізичним та юридичним особам. Тим паче, влітку завжди більше бажаючих отримати документи для поїздки за кордон. А цього року ще й введення безвізового режиму, у яке люди до останнього не вірили, вплинуло на такий ажіотаж. Тож всі кинулися робити документи одночасно, не думаючи, потрібен їм буде паспорт чи ні.

Скарг у людей вистачає: туалет у приміщенні не працює, перелік документів на стендах надрукований таким дрібим шрифтом, що роздивитися слова важко, та й працівників не вистачає.

Валерія Безлуцька, дівчина з черги, обурюється: ‘‘Багато хто перебуває у відпустці, де­хто навіть звільняється, не ви­тримуючи такої напруженої роботи, тож залишається пра­цівників обмаль. А черги з кожним днем все більші й більші’‘.

Нещодавно в Україні почали діяти електронні черги, де доступно лише отримання двох послуг — оформлення закордонного паспорта та паспорта громадянина України у формі картки (для осіб, які досягли 16-річного віку та оформлюють паспорт вперше). Вони дозволяють зробити процес прийому громадян у підрозділах більш прозорим та зручним. Але... Кореспондент ‘‘НД’‘ кілька разів намагалася зареєструватися в онлайн-черзі, проте нічого не вийшло. На сторінці щоразу повідомлялося, що вільного часу для прийому немає.

— Це чудова ідея з електронними чергами. Мені здається, це повинно нормалізувати ситуацію, лише б воно справді працювало. Я неодноразово пробувала там реєструватися, але результату ніякого. Очевидно, комусь це невигідно, — розповідає Галина Турчанінова, котра теж стоїть у черзі.

В. о. начальника Корабельного районного відділу у м. Херсоні УДМС України в Херсонській області Ігор Клименко налаштований оптимістично і вважає, що громадяни ще не звикли до такої новинки, але згодом всі почнуть користуватися онлайн-чергами і через кілька років вже будуть віддавати перевагу саме їм, щоб не ви­трачати свій час. Та й проблем з реєстрацією зменшиться.

Взагалі біометричні закордонні паспорти може отримати кожен бажаючий. Як повідомляє Іоанна Євич, на сьогодні офіційних відмов для видачі документа ще не було, хоч в законодавстві України  передбачені такі випадки. До того ж, людина з будь-якого міста чи району може зробити закордонний паспорт там, де їй захочеться, незалежно від місця реєстрації. Навіть кримчани приїздять до Херсона і не тільки, аби отримати такий документ. Для цього їм потрібно небагато: особиста присут­ність, паспорт громадянина України, ідентифікаційний код і, якщо є, діючий закордонний паспорт.

Усім відомо, що в сучасних біометричних закордонних паспортах роблять спеціальні чипи з відбитками пальців. Але що робити тим людям, у котрих немає можливості зробити ці відбитки? Проблема торкнулася насамперед тих, в кого через професію або спосіб життя стирається візерунок на пальцях, що ускладнює або взагалі виключає зняття відбитків пальців. Окрема категорія — люди, у яких взагалі відсутні пальці. Іоанна Володимирівна повідомила, що таким громадянам видають документи без відбитків, але з індивідуальним підписом.

Підсумовуючи побачене й почуте, хочеться звернутися до людей.

Якщо найближчим часом ви не плануєте поїздок за кордон, не створюйте штучних черг. Не робіть паспорт за принципом ‘‘хай буде’‘.  Не мучте ні себе, ні працівників міграційних служб, вони теж люди. До того ж, слід нагадати, що біометричний паспорт не дає одразу можливості для працевлаштування за кордоном, а потрібен лише для туристичних та приватних поїздок.

Олена БОСАЧЕНКО.




Депресивні села відходять у минуле
04.08.2017 06:13 Новости / Общество

Завдяки децентралізації в вічно потерпаючу від злиднів глибинку рікою отекли гроші і почали вирішуватися проблеми, що накопичувалися там роками.

Коли я запитав про головні проблеми, що існують сьогодні в його громаді, староста малесенького села Соснівки на Хмельниччині Юрій Гоцуляк надовго замислюється. ‘‘А їх тепер у нас немає, — згодом відповідає він. — Була проблемою відсутність місця для дозвілля молоді — вирішили, створивши невеличкий клуб із кімнатою для настільного тенісу. По селу зроблено вуличне освітлення, дорога, футбольний майданчик, відновлені криниці’‘. Лише згодом староста згадує, що проблема таки є: відсутність у Соснівці магазину. Проте він називає її майже вирішеною: ‘‘Ми вже домовилися з підприємцями, аби вони орга­нізовували тут виїзну торгівлю’‘.

Як розповіла місцева жителька, пен­сіонерка Лідія Андріївна, Соснівка завжди була Богом забутим селом. ‘‘У нас живе лише сто чоловік. Але тільки тепер ми відчули, що про наше село дбають. І староста у нас гарний — молодий, енергійний, дуже добрий!’‘ — стверджує жінка.

Зміни на краще позначилися і на цінах на земельні ділянки під забудову. ‘‘Якщо раніше їх можна було тут придбати десь за $500, то тепер не менше ніж за $2000. Хоча у моєму Сиворогівському старостинському окрузі ще вистачає покинутих обійсть. А хо­тілося, аби в кожному з них мешкали люди’‘, — зізнається Юрій Гоцуляк.

Самому старості лише 24 роки. На питання — чому він вирішив піти на вибори? — спочатку знічується. Та зрештою відповідає: ‘‘А чом би й ні? Я в цих селах виріс, отримав освіту, тікати десь до міста не хочу, одружився. Тож вирішив спробувати зробити щось для людей’‘.

‘‘Тепер ми самі еруємо громадами’‘

Як і Соснівка, село Залісці теж входить до складу Дунаєвецької міської об’єднаної територіальної громади. У ньому проживають 1213 жителів, а загальна площа старостинського округу складає 3200 га. ‘‘Ми роками билися, щоб у нас запровадили централізоване вивезення сміття. Цю проблему тепер вирішено. Зроблено 1,5 км дороги, вуличне освітлення, розроблено і затверджено навіть генеральний план села! Єдина біда громади — старий водогін. На його заміну необхідно 5 млн. грн. Ми розуміємо, що в одну мить їх не знайти, однак роботу над цим вже потроху почали. Документація на заміну водогону вже замовлена’‘, — коментує староста села Залісці Галина Галатин.

— Чи варто іншим громадам об’єднуватися? — запитую я у пані Галини.

— Звісно! І не слухайте нікого, хто розповідає, що після об’єднання з містом навколишні села будуть загинатися. В жодному разі їм не вірте! І об’єднуйтеся якнайшвидше! — радить сільський староста. І наводить приклад: колишня місцева сільрада ще в 2015-му ледь збирала 400 тисяч гривень податків і зборів. Тепер же ця сума виросла втричі!

Усього до Дунаєвецької міської ОТГ увійшов 51 населений пункт, що раніше перебували у складі 25 сіль­ських і 1 міської ради. ‘‘Для нас усі наші громади однакові: що село на 100 жителів, що на 1200, що місто на 16 тисяч чоловік. І після децентралізації ми всі відчули, які можливості з’явилися завдяки реформі, — розповідає голова ОТГ Веліна Заяць. — Навіть жителі так званих депресивних колись сіл змогли відчути, що про них дбають. У 2016 році ми дуже багато ресурсів кинули на вирішення їхніх проблем. Відчули ми, що почала змінюватися й свідомість людей. Бо раніше ними керували згори, а тепер вони самі почали керувати своїми громадами. Люди зрозуміли, що можна і варто проявляти власну ініціативу: у селах щомісяця збираємо вуличні комітети, на яких обговорюємо всі нагальні питання’‘.

Міський голова наводить приклад села Вихрівки. Тамтешній інвестор щороку перераховував до бюджету мільйон гривень, проте до 2016 року з них до сільської громади надходило лише 50 тис. грн. Тепер весь мільйон залишається на місці. ‘‘До об’єднання весь податок з доходів фізичних осіб йшов одразу до районного бюджету, а тепер більша частина залишається в громаді. Як наслідок: наш бюджет одразу зріс втричі. Є у нас село Притулівка, що завжди вважалося депресивним. Річка розділяє його на дві половини, а єдиний міст просто розвалився. Після створення ОТГ ми в першу чергу капітально відремонтували цей міст і тепер плануємо розвивати це село як туристичне, бо там є старовинний млин, що може зацікавити приїжджих’‘, — наголошує Веліна Заяць.

Як розповів перший заступник голови Дунаєвецької райдержадміністрації Руслан Смолінський, нині в ра­йоні створено 3 ОТГ. ‘‘Ми ніяким чином не перешкоджали децентралізації, як це мало місце в інших районах і одразу взяли курс на об’єднання. Звісно, не можна сказати, що все виходить, бо досі немає чіткого розмежування — хто за що відповідає. Коли ж щось трапляється, то запитують з усіх: і з РДА, і органів місцевого самоврядування’‘, — додав він.

За зціленням — о Сатанова

Розташоване на території національного природного парку ‘‘Поділь­ські Товтри’‘ старовинне курортне селище Сатанів має унікальні пам’ятки та історію. Безліч людей їдуть поправити здоров’я: подихати свіжим повітрям і попити цілющу мінеральну воду. Притягують туристів і розташований тут Свято-Троїцький монастир та унікальна для східної Європи си­нагога-фортеця.

Монастир, за деякими даними, було засновано у 980 році — до хрещення України, що на той час мала назву Київська Русь. Тут збереглися залишки підземної церкви і печерного монастиря. Зберігся і кам’яний Свято-Троїцький храм, збудований у 1744 році. Всередині у ньому можна побачити фрески з зображенням Сталіна, Леніна та інших комуністичних вождів в образі мешканців пекла. ‘‘Відвідувачі говорять, що до цієї фрески вже час додати деяких інших персонажів. Навіть місце для них є!’‘ — розповідає свічниця храму, натякаючи на президента Російської Федерації.

А ось до капітально відреставрованої кілька років тому красуні-синагоги приїжджають переважно туристи: нині у Сатанові немає жодного юдея. Проте синагога має свого рабина, котрий проводить окремі служби, коли сюди з’їжджаються віруючі. Збудована вона у 1514 році, а в часи радянської окупації України була зру­й­нована. До речі, побачити історію — хоча й викривлену та оббріхану — цієї синагоги можна в нещодавньому фільмі талановитого російського маніпулятора Лєоніда Парфьонова ‘‘Русские евреи’‘. Попри таку гучну назву, відомий далеко за межами України юдейський молитовний будинок у Сатанові не має жодного відношення ані до Росії, ані до ‘‘русских евреев’‘, які, вочевидь, існують лише у хворій фантазії подібних парфьонових.

Дорога від монастиря до синагоги, як і по всьому селищу, вимощена новенькою бруківкою. ‘‘Ми проклали її понад 6 км, — розповідає голова Сатанівської ОТГ Альберт Собков. — Загалом же те, що нам вдалося зробити лише за минулий рік, доведеться перераховувати довго: збудували водогони в селах Покровка, Юринці, Іванківці, Клинове, розпочали будівництво спорткомплексу у Сатанів­ській школі та багато чого іншого. Загалом утворення ОТГ дало змогу значно збільшити ресурси місцевого бюджету. А всього минулого року до загального та спеціального фон­дів селищного бюджету надійшло 18,4 млн. гривень’‘.

За словами селищного голови, пріоритетом розвитку громади він вбачає туризм та посилення санаторно-рекреаційних зон відпочинку. Вже у 2018-му тут планується відкрити новий санаторно-лікувальний комплекс, що дозволить створити додатково 1000 робочих місць і залучати до 60 млн. грн. на рік податків до місцевого бюджету.

‘‘У вас немає ОТГ? Значить, немає  лідерів’‘

У рази після об’єднання збільшилися надходження до бюджету і Волочиської міської ОТГ. ‘‘До складу нашої громади увійшли 40 населених пунктів: 1 міська і 17 колишніх сільських рад. З її утворенням ми тепер можемо планувати і стратегію власного розвитку, і створювати центри надання адмінпослуг, управління освіти, культури і медицини. А ще — мати прямі стосунки з державним бюджетом і фінансові ресурси, за допомогою яких можемо розвиватися’‘, — констатує голова ОТГ Костянтин Черниченко.

Ця громада руйнує усталений міф про те, що з приєднанням сіл до міста маленькі сільські громади неодмінно програють. За словами Черниченка, торік із 18 млн. грн., виділених державою, більше 80% пішли на розвиток саме сільських територій, де проживає лише третина населення всієї ОТГ.

— Об’єднання — це і перспектива, і майбутнє для села, бо дає можливість людям у дуже короткий термін побачити, що у них є влада, — стверджує староста села Клинини (546 жителів) Волочиської міської ОТГ Ірина Завальнюк. — Колись ввечері після роботи мені було страшно ходити по селу, бо ніде не було освітлення. Тепер всюди воно є. Запроваджене в селі і централізоване вивезення сміття. А в навчальних закладах дітям нарешті почали давати сир і молоко. Покращити харчування раніше не вдавалося через те, що було складно знайти спільну мову з постачальниками на невеликі обсяги закупівель. Тепер — усе інакше. Та й взагалі за рівнем благоустрою ми вже наблизилися до міста.

— А ми живемо в найвідділенішому від Волочиська селі Чухелі. Тут завж­ди була величезна проблема з водою, яку люди набирали по полях у джерелах. Лише за останній рік у нас проклали 6 км водогону, залишилося зробити ще 2 км. Тож дуже скоро всі жителі будуть забезпечені водою. Переконана, що ніхто з них не пошкодує, що ми об’єдналися з містом, — доповнює староста села Алла Шамрай.

Загалом Хмельницька область, разом із Тернопільською, є піонерами децентралізації в Україні, адже саме тут, починаючи з 2015 року, було створено найбільшу ОТГ. ‘‘Коли в 2014-му вийшла відповідна постанова уряду, було дуже багато скептиків. Багато хто вважав, що ця друга спроба здійснити реформу не вдасться, що це жарт. Але ми одразу почали рухатися в цьому напрямі. У 2015 році в області були створені 22 ОТГ, до яких у 2016-му додалися ще 4, в яких провели вибори і обрали нові органи місцевого самоврядування, — під­сумовує голова Хмельницької облради Михайло Загородний. — Старт був непростим. Громади зіштовхнулися з нестачею фахівців, мали труднощі з закупівлею газу по тендерних процедурах. Але ми не склали руки і багато часу приділяли навчанню. На сьогодні в нашій області є й райони, де не створено жодної громади. На мою думку, головна причина цього — у відсутності в цих громадах лідерів’‘.

— Я б радив тим, хто тільки створює ОТГ: не роздувати свої штати і не допускати популізму. Тоді у вас усе вийде, — доповнює Костянтин Черниченко. У свою чергу менеджер Програми Ради Європи ‘‘Децентра­лізація та територіальна консолідація в Україні’‘ Андрій Гук впевнений, що успішний досвід хмельницьких ОТГ надихне громади в інших областях України спільно досягати добробуту.

Олег БАТУРІН.

Херсон — Хмельницький —

Дунаївці — Залісці — Соснівка — Сатанів — Волочиськ — Херсон.

Візит на Хмельниччину було орга­нізовано в рамках прес-туру ‘‘Кращі практики місцевого самоврядування’‘.




Страница 8 из 10
<< Первая < Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая > Последняя >>