Состав редакции

/images/redaktors/gupinaav.jpeg

Жупина Анатолий Владимирович

Главный редактор.

e-mail:   newday@ukr.net

Тел.: (0552) 45-43-60, 33-44-00, 45-43-59.

images/redaktors/gupinalm.jpeg

Жупина Людмила Михайловна

Первый заместитель

главного редактора.

Тел. (0552) 45-49-24.

 

/images/redaktors/yaitskiyam.jpg

Яицкий Анатолий Николаевич

Заместитель главного

редактора.

Тел. (0552) 45-46-21.

Весь состав редакции...
ПРЕСС-КЛУБ "НОВЫЙ ДЕНЬ"                                                 ГОСТИ ПРЕСС-КЛУБА

Если вопросы, которые вас волнуют, стоят того, чтобы сформировать общественное мнение или получить широкий резонанс, обращайтесь в независимый  пресс-клуб «Новый день», который объединяет несколько десятков средств массовой информации не только Херсонщины, а и представителей общенациональных СМИ в нашем регионе…

«Хороший лікар завжди бачить плоди своєї праці»
Новости - Медицина
15.06.2016 13:44

12

З головним торакальним хірургом регіону, завідувачем торакального центру Херсонського обласного онкологічного диспансеру, кандидатом медичних наук Олександром Сташенком спілкуємося напередодні професійного свята — Дня медпрацівника.

— Олександре Далієвичу, востаннє ми зустрічалися, коли Ви ще очолювали хірургічне відділення в обласному протитуберкульозному диспансері. Закладу Ви віддали багато років. Чого гріха таїти — стара лікарня, приміщення, які елементарно давно не бачили ремонту. А в онкодиспансер, сучасний торакальний центр, Ви при­йшли, коли його тільки створили. Певно, тут Вам працюється значно краще?

— Ну я б не казав, що в протитуберкульозному диспансері працювалося в жахливих умовах. Ми чудово оснастили операційну, де, крім звичайних, виконувалися і виконуються найскладніші хірургічні втручання. Інша справа, що умови для пацієнтів кращі в онкодиспансері, де двомісні, максимум тримісні палати. Разом з тим, там був хороший, дружний колектив, власне, він там є і зараз.

— Ви там залишили своїх учнів?

— Залишив сподвижників, учнів забрав сюди. В онкодиспансері дуже хороша, професійна команда: анастезіологи, хірурги, лабораторія і, однозначно, більше можливостей в плані технічному. Це дуже важливо.

— Та знаменита операція, коли тяжко хворому пацієнтові не просто замінили стравохід, а й виготовили внутрішній орган з власних тканин людини, здається просто фантастикою. Як Ви до цього прийшли?

— Це просто удосконалення колосальної роботи. У нас давно напрацьований досвід з хірургії стравоходу. Чесно кажучи, цією технологією «страждав» давно, коли тільки-но почав займатися торакоскопією. Це 2002—2003 роки, тоді вже були думки — а як же виділити стравохід з організму людини замість того, який повністю знищила хвороба, як у даному випадку.

— Як, до речі, почувається пацієнт? Наскільки мені відомо, в людини цукровий діабет. Як вона перенесла настільки складну операцію?

— Взагалі там йдеться про букет хронічних хвороб. Але ми все це врахували, коли зважилися на операцію, яку пацієнт, до речі, переніс абсолютно нормально. Вже минуло кілька місяців, почувається він добре.

— Незабаром виповниться 34 роки, як Ви працюєте торакальним хірургом… Пам’ятаєте своїх перших пацієнтів?

— Є пацієнти, яких оперував 30, 25 ро­ків тому. Буває, раптом зустрічаю людей: ой, Олександре Далієвичу, а Ви мене пам’ятаєте? Я такий-то такий-то… І, знаєте, починаю пригадувати, за прізвищем, так-так, то було дуже давно, людині повністю видалили легеню. Радий, що у неї все добре. А ще один пацієнт є — дуже складна була операція, пухлина з резекцією перикарда, це коли рак вріс практично в серце. 25 років тому! А людина жива, виявляється. Це я до чого веду: важливо вчасно звертатися до медиків, у певних випадках врятує тільки операція, і це треба розуміти. У колишньому СРСР була статистика — оперували 15% хворих на рак легенів, в середньому по Україні було 5—7%, але на Херсонщині тоді оперували до 20% пацієнтів і рятували значно більше людей. Високих результатів, а такі були лише у Ленінграді, домігся мій вчитель, Роман Йосипович Плішко. Він був видатний хірург. 

— Зрозуміло, що велике щастя потрапити на такого спеціаліста, як Ви, досвіду та інтуїції хочеться довіряти. Але ж як бути з молодими лікарями, які тільки-но починають працювати? На жаль, доводиться сумніватися в якості лікування. Що Ви про це думаєте?

— Тут з Вами не погоджуюся. Молодь прекрасна, навіть іноді дивуєшся: розумні, талановиті дівчата й хлопці йдуть у медицину, незважаючи на відверто жалюгідну мотивацію. У нас ще досі непогано готують фахівців, інша справа, в які руки вони потім потрапляють. На жаль, досвідчені лікарі не завжди мають бажання вчити молодь. Але я цього не розумію, навпаки, вважаю, молодим треба все передавати. Вони, до речі, більш досвідчені, ніж свого часу були ми, адже час не стоїть на місці. З’явився колосальний доступ до інформації — інтернет, іноземна література. Більшість молодих фахівців сьогодні володіють англійською, а толкова література здебільшого англомовна. За великим рахунком, радянську, російськомовну періодику вже й читати не варто, все застаріле. Тож дуже добре, що молодь обирає медицину. Ще б мотивація була…

— Медична реформа, і не одна. Вже який за рахунком уряд її починає, а віз і нині там… Що думають про все це у медичних колах?

— Про що Ви? Ніяких реформ немає.

— Але чого хочуть медики? Певно, що якісно й доступно лікувати і щоб держава їх самих цінувала, а не так, як зараз?

— Якщо двома словами: Україна має припинити лицемірити, що в нас є безкоштовна медицина. Держава має визнати, що абсолютно неспроможна лікувати своїх громадян. Який вихід, на мій погляд? Є три форми системи охорони здоров’я: бюджетна медицина або муніципальна, приватна і страхова. І нічого іншого у світі не існує. Державна медицина (бюджетна або муніципальна) зобов’язана взяти на себе інфекційні, тобто со­ціально небезпечні хвороби, а також цукровий діабет, дитинство повною мірою (бо це здоров’я нації), пологовий напрям, онкологію (йдеться про певний рівень допомоги, більш дорогі препарати має покрити страховка) і травми. Це означає, що певна категорія громадян повинна мати гарантію, що в тому чи іншому випадку їх не покинуть. Решта лікувальних послуг — за гроші пацієнтів. Щодо приватної медицини — нічого не маю проти, коли йдеться про якість. Люди ризикнули великими грошима, залучили хороших спеціалістів, придбали сучасне обладнання. Це, знаєте, треба бути висококласним менеджером, щоб організувати приватну клініку і її утримувати. Ну а страхова медицина, ту вигадав ще Бісмарк, німецька система охорони здоров’я, яка себе цілком виправдала, створена за його моделлю. Тут слова зайві. От коли в країні будуть взаємодіяти всі три форми медицини, тоді люди, які матимуть право вибору, її відчують.

— Цей матеріал вийде перед Днем медичного працівника. Що б Ви хотіли побажати колегам до свята?

— Колегам — терпіння і здоров’я. І не втрачати надію: все буде добре! Хороший лікар завжди буде в ладу з самим собою, адже дійсно допомагає людям і бачить плоди свої праці.

Спілкувалася Марина САВЧЕНКО.