Состав редакции

/images/redaktors/gupinaav.jpeg

Жупина Анатолий Владимирович

Главный редактор.

e-mail:   newday@ukr.net

Тел.: (0552) 45-43-60, 33-44-00, 45-43-59.

images/redaktors/gupinalm.jpeg

Жупина Людмила Михайловна

Первый заместитель

главного редактора.

Тел. (0552) 45-49-24.

 

/images/redaktors/yaitskiyam.jpg

Яицкий Анатолий Николаевич

Заместитель главного

редактора.

Тел. (0552) 45-46-21.

Весь состав редакции...
ПРЕСС-КЛУБ "НОВЫЙ ДЕНЬ"                                                 ГОСТИ ПРЕСС-КЛУБА

Если вопросы, которые вас волнуют, стоят того, чтобы сформировать общественное мнение или получить широкий резонанс, обращайтесь в независимый  пресс-клуб «Новый день», который объединяет несколько десятков средств массовой информации не только Херсонщины, а и представителей общенациональных СМИ в нашем регионе…

Малу Лепетиху показали в програмі ‘‘Жди меня’‘
Новости - Общество
14.07.2017 10:35

Цілковитою несподіванкою для мешканців села Мала Лепетиха Великолепетиського району стало те, що до них завітала програма з телеканалу ‘‘Інтер’‘ ‘‘Жди меня’‘.

А привела сюди знімальну групу відомого телепроекту, який полюбляють не лише у нашому селі, ось така зворушлива історія…

У Малій Лепетисі, що розкинулася на лівому березі Дніпра, жив-був Сидір Денисенко, 1886 року народження, котрому доля відміряла життя у дев’ять десятиліть і… три дружини, від яких у малолепетиського ось такого собі султана (царство небесне його душі!) народилося шестеро дітей. В останньому шлюбі з білорускою Євдокією Пащук у нашого героя було двоє дітей — Ніна та Павло, 1929 та 1935 року народження. Саме останній, найулюбленіший його син невдовзі після одруження разом з дружиною в пошуках кращої долі відправляється за комсомольською путівкою з Кривого Рогу до Караганди. Донечку Таїсію, якій на той час було всього рік і чотири місяці, молодята бездумно покинули у батьків дружини, десь аж під Білорусією. Невідомо, що вже там трапилося між мандрівниками у тій далекій дорозі майже 60 років тому, до наших днів дійшла така версія, що нібито вони посварилися, та так, що назавжди: молодичка спересердя зійшла з потяга на якійсь станції, та й слід її канув у Лету…  

І ось на екрані ‘‘Інтера’‘ — заплакана Таїсія Павлівна, мешканка села Іржавець, що на Чернігівщині. Переповідає свою долю. Дивишся — ніби бестселер… Сирота при живих батьках! Що вона бачила у діда з бабцею, які вже були пен­сіонерами? Але й не те її гнітило все життя, що їла, пила, носила в дитячі роки. Мучило єдине питання: чому її покинули, і невже вона одна в цілому світі? Коли була вагітною, їй було видіння, начебто ненька приходила до неї, сказавши, що була вона там, звідки не можна ні приїхати, ні написати, а тепер там, звідки немає вороття. Пошуки нічого не дали. Лише вже у зрілому віці зустрілася вона з рідним батьком на залізничному вокзалі, коли він їхав з Херсона до Білорусії. Дісталося ж йому від неї на горіхи!

Але ж, даруйте, Чернігівщина і… Херсон? Виявляться, її тато родом із села на Херсонщині — Малої Лепетихи, де жив її дід Сидір.

У студії в Києві, куди прибула Таїсія Петрівна, їй повідомили, що у Білорусії (у Століні та Бресті) живуть її брат і сестра по батькові. Сестра навіть на зв’язок вийшла, через програму ‘‘Жди меня’‘ повідомила, що рада рідній душі і що тата вже 14 років немає.

Але ж її коріння там, на Херсонщині. Що ж вона сама відає про село, де бере початок великий рід Денисенків? І ось ведучий ‘‘Жди меня’‘ Анатолій озвучує три версії походження назви села над Дніпром, за однією з яких (найбільш вірогідною) козак Денисенко з трьома синами висадився першим на березі  колишньої Дніпрової притоки — річечки Лопатихи і став там освоювати родючі землі. І хоч її давно занесло піском, та на схилах її русла, що стала Пущиною балкою, розкинулося мальовниче село, де й понині живуть понад 50 родин із прізвищем Денисенко, про що у сюжеті розповів  сільський голова Максим Колокот, котрому так тепло дякує ведучий. За те, що гостинно зустрів журналістів, операторів, режисерів, пожертвувавши для допомоги їм цілий вихідний день. Це завдяки йому вся Україна побачила і славнозвісні малолепетиські колодязі з унікальною кладкою, стовп води з яких сягає понад 60 метрів, які співають на дощ, як Еолова Арфа, котрі, цілком можливо, збудовані стародавніми скіфами, могилами яких густо всіяна малолепетиська земля.

Усе це журналісти проекту вміло вплели у цікавий сюжет, який малолепетисці дивилися, затамувавши подих. Показали на телеекрані й записи у амбарних (погосподарчих) книгах, які зберігаються у архіві сільради, де зазначено про наявність у них достовірних записів про рік народження, одруження, смерть Сидора Олек­сійовича Денисенка, про його потрійне одруження, появу на світ його дітей, серед яких записаний і батько Таїсії Павлівни. Все, як на духу.

Дід Сидір, як виявилося, славився не лише дружинами та дітьми. Тут же, під час зйомок, знайшовся і живий свідок, котрий особисто знав і Сидора Олексійовича, який власноруч збудував йому донині діючу літню кухню, і його сина Павла Сидоровича, свого ровесника, з ким купався у Дніпрі, та й жили вони по сусідству.

Все це 80-річний Микола Петрович Ликов, який ще хвацько їздить на мотоциклі з коляскою, показав журналістам ‘‘Інтера’‘ і цим самим прославився на всю країну. Найголовніша ж інтрига передачі — родичі, яких так довго розшукувала Таїсія. А їх у Малій Лепетисі дуже багато. Ось на екрані з’являється старенька двоюрід­на сестра Ніна Авдіївна Коломоєць, котра розпо­відає тут саму історію про зникнення жінки Павла. Пам’ятає вона і свою родичку і мріє побачити її хоч раз у житті. А ось і її донька Алла Біжко з сім’єю, теж чула ці перекази від мами. І її рідний брат Віктор також хоче побачити тітку, і двою­рідний брат Олексій… Усі вони та ще багато родичів з нетерпінням чекають на гостю.

Що вражає — разюча зовнішня схожість усіх персонажів сюжету, як з боку тих, кого шукають, так і тих, кого знайшли. Вже ніяк не скажеш, що не рідня. Кров людська — не водиця… А її поклик — то велика сила. Шкода лише, як висловився Анатолій, що велике господарство (корови, свині, птиця), без якого у селі ну ніяк не вижити, завадили Аллі приїхати в київську студію.

Але тепер вся малолепетиська велика рідня чекатиме зустрічі зі своєю єдинокровною родичкою. І ми з ними разом, бо ця життєва історія, яких ніби й тисячі, але ж саме вона торкнулася доль наших земляків, нікого в селі не залишила байдужим.

Тож шукайте і чекайте, незважаючи ні на що.

Галина САВЧЕНКО,

с. Мала Лепетиха

Великолепетиського району.