‘’Ще б до ордена й кардіостимулятори…’’ | Печать |
Новости - Общество
01.09.2017 07:12

10

Доля обдарувала Олега Мазуряка найвищим таланом на землі — людинолюбністю. А без неї, відомо, не буває інших чеснот, передовсім  жертовності — риси, притаманної далеко не всім. І ця обдарованість не випадкова.

‘’Уважливим, безкорисно людяним, порядним, глибоко віруючим, жертовним горянином-бойком у моїй пам’яті батько залишився на амінь, — схвильовано пише у своїх щемливих ліричних нотатках ‘’Розмисли по дорозі в батьківський край’’ Олег Петрович. — Для мене Неньо був і залишився взірцем людяності, терпимості, патріотизму, вірності, духовною опорою Віри, вчителем-наставником у вихові шляхетності, відповідальності у спілкуванні межи людьми: зустрів людину — привітай, порадуй її бодай теплим поглядом — і сам зігрієшся’’.

Він міг би стати професійним літератором, з малолітства тяжіючи до творчості — для буковинця це природно. Але став медиком і ніскілечки не шкодує, бо творчість і медицина реально займаються одним Божим ділом — рятують людей від страждань, фізичних і душевних. Рятують не рік-другий — все життя, а якщо точ­ніше, то білий халат лікаря Олег Петрович Мазуряк, головний лікар Херсонського обласного кардіологічного диспансеру, одягає замалим півстоліття. А півстоліття на варті здоров’я — хіба це не подвиг?..

За цей час дипломований Запо­різьким медінститутом хірург став лікарем вищої категорії, відмінником охорони здоров’я, заслуженим лікарем України і ось уже тричі орденоносцем. Своїм Указом з нагоди Дня незалежності України за значний особистий внесок у державне будівництво та розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм глава держави нагородив  Олега Петровича орденом ‘’За заслуги’’ I ступеня.  

— Я вдячний Президентові України за цю високу нагороду, — говорить орденоносець. — Доведеться, як у народі кажуть, відробляти. А відробляти, як завжди, а особливо у наш складний час, непросто. Хоч у нас медицина і вважається безкоштовною, для потреб диспансеру доводиться багато що вибивати — від ліків до круп, молока, овочів… Бо хто крайній? Отож-бо! Ось я одержав орден, а особливої радості, знаєте, не відчуваю…

— Чого ж?.. 

— Та тому, що диспансер опинився у надзвичайно складній ситуації — закінчилися кардіостимулятори! А це, мабуть, таке ж відчуття, як на фронті, коли закінчуються снаряди… Я рідко торопію, а тут… Тепер вся надія на Бога і співчутливих чиновників там, нагорі. Сподіваюся, до серйозних наслідків не дійде. Не повинно дійти! — говорить Олег Мазуряк і вкотре ‘’накручує’’ мобілку. — А нагороди? От про них якраз — менше всього.

Сказав коротко і зрозуміло. І вкотре поринув у проблеми, від вирішення яких залежить найдорожче на землі — людські життя. І так — щодня.

Василь ПІДДУБНЯК.