Состав редакции

/images/redaktors/gupinaav.jpeg

Жупина Анатолий Владимирович

Главный редактор.

e-mail:   newday@ukr.net

Тел.: (0552) 45-43-60, 33-44-00, 45-43-59.

images/redaktors/gupinalm.jpeg

Жупина Людмила Михайловна

Первый заместитель

главного редактора.

Тел. (0552) 45-49-24.

 

/images/redaktors/yaitskiyam.jpg

Яицкий Анатолий Николаевич

Заместитель главного

редактора.

Тел. (0552) 45-46-21.

Весь состав редакции...
ПРЕСС-КЛУБ "НОВЫЙ ДЕНЬ"                                                 ГОСТИ ПРЕСС-КЛУБА

Если вопросы, которые вас волнуют, стоят того, чтобы сформировать общественное мнение или получить широкий резонанс, обращайтесь в независимый  пресс-клуб «Новый день», который объединяет несколько десятков средств массовой информации не только Херсонщины, а и представителей общенациональных СМИ в нашем регионе…

15 хвилин з Руженою Рубльовою
Новости - Культура
18.05.2017 08:58

2

Кілька тижнів тому у Херсонському академічному музично-драматичному театрі ім. М. Куліша відбувся бенефіс Ружени Рубльової. Цей рік — особливий для заслуженої артистки України, вона відзначила 50-річний ювілей. І сьогодні спеціально для читачів ‘’Нового дня’’ улюблениця публіки розповість про все, що має для неї значення. З херсонською Едіт Піаф ми спілкуємося у гримерці, перед репетицією. Всього 15 хвилин, але скільки нового!

 

— Перший Ваш бенефіс. Певно, для акторів це завжди важливий етап у житті. Що Ви відчували, виходячи на сцену?

— Страх… Тому що вперше. З одного боку, розумію, що з глядачем сам на сам я буваю достатньо часто і мене це аж ніяк не лякає. З іншого, саме усвідомлення того, що бенефіс — це певна риска, творча і життєва, лякає. Що буде далі? Подивимося!

— Мені здалося, що під час бенефісу Ви розкрилися для глядача дещо з іншого боку, ніж звикли Вас бачити на сцені.

— Але ж людям, котрі сидять у залі, завжди цікаво побачити що-небудь таке, чого не було раніше. Ми намагалися зробити щось новеньке, не знаю, наскільки це вдалося, але, сподіваюся, глядачу сподобалося.

— Один з Ваших найвідоміших образів — Едіт Піаф зі ‘’Світу пісень’’ — це більше французька співачка чи все таки Ви? І чи була спеціальна підготовка перед роллю? Можливо, Ви вивчали життя відомої шансоньє, читали про неї?

— Звісно, у постановці більше мене. Це те, що намагалася пережити я, як переживала колись Едіт Піаф, створюючи ці образи, виконуючи ці пісні. Дуже багато про неї читала, а ще — слухала її пісні. Намагалася підібрати ті композиції, які зсередини чіпляли мене саму, викликаючи особливі емоції. Тому що пісень сила-силенна, але саме таких, щоб, знаєте, як кажуть, одяг на себе і пішов, їх виявилося не так багато.

— Відомо, що в Едіт достатньо непростий характер був, а ще — нелегка доля… Ви це на собі відчули?

— Так, вона була складною, але дуже творчою людиною, талановитою. Більше того, Едіт настільки любила цей світ і тих, хто поряд з нею перебував, що це, мені здається, найвища ступінь розуміння оточення, коли ти готова дати людям більше, ніж собі.

— Свого часу Ви були на батьківщині Едіт Піаф з гастролями, у складі трупи нашого театру. Як сприйняла Франція українську Піаф?

— Я виступала в концертній програмі, де була пісня Едіт Піаф. Французи сприйняли її на ура. Здається, особливо їх зачепила інтерпретація композиції, яку я виконала ро­сійсько-французькою, намагаючись зробити виступ доступнішим для місцевих. Так от, після того виконання до мене підійшов власник дуже старого закладу, кафе, кабаре, навіть не знаю, як назвати, розташованого на Монмартрі, і попросив увечері в програмі у дуже шанованому французами і улюбленому туристами місці заспівати кілька пісень Едіт. Причому умова була такою, що лише живий і аж ніяк не фонограмний супровід. Таке напівпідвальне приміщення, де немає сцени, стоїть фортепіано, дуже багато інструментів із серії акордеонів. Переді мною постав вибір: або мені самій сідати і грати, або диригента залучити, котрий, дякувати Богові, був тоді у нашій групі. І от ми порепетирували і наступного дня пішли й виступили. Спочатку мені дозволили виконати всього дві пісні, оскільки там узгоджена програма, але після реакції глядачів довелося співати-співати-співати!..

— Хоча ‘’Світ пісень Едіт Піаф’’ — більше концертна програма, ніж вистава, там вимальовується єдина, але чітка роль. Кого ще Ви б хотіли зіграти, чий образ втілити?

— Колись мені дуже мріялося, щоб в театрі був мюзикл, який зветься ‘’Біла ворона: Жанна д’Арк’’, нею чомусь бачила себе на сцені. Але зараз я вже виросла, і час пройшов, хоча от у душі якесь відчуття того, що десь щось пропустила.

— Ви, певно, за характером — боєць, тому і близький образ Жанни д’Арк?

— Ну в мене коріння таке, родичі були бунтарі. Увесь Херсон знає, що хлопчаки з Карантинного — це моя рідня. Тому мій тато інколи говорить: мабуть, характером ти — туди ж…

— У багатьох акторів майбутня професія визначена з дитинства. Якщо родина творча, то й син чи донька обирає цю стезю. Як Ви стали актрисою?

— У тата батьки працювали у старому палаці культури суднобудівників і грали в театрі самодіяльності. Чудові голоси були і в бабусі, і в дідуся, вони прекрасно співали. На жаль, дідуся я не пам’ятаю, але як виступала бабуся, чула. І вся родина така була, у тата два брати, старший дуже любив творчість Утьосова, і це мені передалося — обож­нюю його пісні. І був такий випадок: бабуся жила в річпорту неподалік місця, де зараз яхт-клуб. Так от, коли Утьосов був у Херсоні з гастролями, вона катала його на човні, і вони співали разом, пливучи Дніпром… Утьосов тоді приїхав, зупинився в готелі ‘’1 Травня’’, і захотілося йому покататися річкою.

— Не буду навіть заїкатися про Вашу затребуваність — знаю, Ваш день розписаний по хвилинах. У такому шаленому ритмі вистачає часу на родину?

— Зараз здебільшого лише творчість і ще раз творчість, на решту часу практично не залишається, на жаль. Дуже багато роботи, додому приходжу ночувати, мало спілкуюся з батьком, дітьми. Дякувати Богові, чоловік у мене теж людина творча, і якось все складається нормально.

— Кажуть, актор, перебуваючи на сцені, просто фізично, через сліпуче світло софітів, не може бачити обличчя глядачів. Чи так це насправді, і як відчути залу, якщо не видно очей тих, хто в ній сидить?

— Знаєте, навіть якщо перші ряди трохи й видно, я намагаюся бачити зал, а не конкретну людину. Персонально шукати когось поглядом — не знаю, мені здається, це дуже важко. Адже я співаю для всіх і водночас — для кожного, хто прийшов. Іноді мої знайомі говорять: ми тобі махали ручкою, але, на жаль, я не бачила, а, може, й на щастя. Адже коли йдуть тільки на тебе — це одне, але коли люди чекають вистави, концертної програми, коли на сцені багато людей, це колективна творчість і дуже багато залежить від партнерів.

— Бути відомою — перед­усім відповідальність. Слава, вона заважає Вам жити? Впізнають на вулиці, автографи. А хочеться інколи тиші і спокою?

— Чесно Вам скажу, дуже рада, коли впізнають. Коли говорять, що це неприємно, не повірю. І бувають випадки, коли сидиш у перукарні, без гриму, просто одягнена, а там кажуть — ой, а вчора на Дні міста на набережній якась дівчинка співала таку-то пісню. Відволікаюся від манікюру, повертаюся — це я!.. І добре, що люди запам’ятали виступ, значить, він того вартий. А так — впізнають, звісно, і підходять на вулиці, і дякують.

— Які плани у Ружени Рубльової на найближчий час?

— Дуже люблю цей вислів: хочете насмішити Бога, розкажіть йому про свої плани. Не будую ніяких планів, абсолютно, от як Бог дасть, так і буде.

— А Ви, до речі, забобонна людина?

— В принципі — ні. Але є якісь театральні так звані забобони, яких намагаєшся дотримуватися. Коти, собаки, які перебігають дорогу, мене не цікавлять. Але дуже переживаю, коли на мені немає натільного хрестика, для мене це катастрофа. Я не можу вийти на сцену. От як Олександр Книга, хрещений батько, його на мене одягнув, так намагаюся і не знімати хрестика. І навіть якщо він не підходить мені за виставою, десь ховаю у сукні, щоб завжди зі мною був. А ще не люблю одягати сукню знизу, треба тільки через голову (сміється).

— Що побажаєте нашим читачам?

— Ой, приходьте в театр. Мені здається, у нас репер­туар, який підходить всім мешканцям нашої області, на будь-який смак. І скажу вам чесно: побувавши за кордоном, на гастролях, вважаю, що ми — молодці! Приходьте!

Марина САВЧЕНКО.