Состав редакции

/images/redaktors/gupinaav.jpeg

Жупина Анатолий Владимирович

Главный редактор.

e-mail:   newday@ukr.net

Тел.: (0552) 45-43-60, 33-44-00, 45-43-59.

images/redaktors/gupinalm.jpeg

Жупина Людмила Михайловна

Первый заместитель

главного редактора.

Тел. (0552) 45-49-24.

 

/images/redaktors/yaitskiyam.jpg

Яицкий Анатолий Николаевич

Заместитель главного

редактора.

Тел. (0552) 45-46-21.

Весь состав редакции...
ПРЕСС-КЛУБ "НОВЫЙ ДЕНЬ"                                                 ГОСТИ ПРЕСС-КЛУБА

Если вопросы, которые вас волнуют, стоят того, чтобы сформировать общественное мнение или получить широкий резонанс, обращайтесь в независимый  пресс-клуб «Новый день», который объединяет несколько десятков средств массовой информации не только Херсонщины, а и представителей общенациональных СМИ в нашем регионе…

Говорить і показує Україна
Новости - Культура
17.08.2017 07:24

3

Головним результатом VIII Одеського міжнародного кінофестивалю стало повноцінне відродження сучасного українського кіно.

 

‘’Ваш фільм спростовує міф про те, що в гар-ному українському фільмі всі герої повинні мовчати’’, — після прем’єри картини ‘’Стрімголов’’ Марини Степанської помітив один із глядачів. Це історія про розгублене сучасне покоління. ‘’Про не-героїв, які живуть у наш героїчний час’’, — додала режисер.

За її словами, сценарій фільму виріс із життєвого досвіду. А також із реальної історії, що лягла в основу його фіналу. ‘’Власне, сам фінал і став поштовхом для зйомок ‘’Стрімголов’’. А сценарій виник із бажання побачити фільм, що розповідав би про мене і моїх друзів’’, — пояснила Марина Степанська.

Незвично природна мова персонажів, добре прописані характери, в яких багато хто з глядачів може впізнати себе або своїх знайомих, сама історія про ‘’простих’’ людей, яким доля випала жити в епоху героїв, проте вони застрягли у вирі особистих рефлексій. Це історія про наш час: тут є і згадки про Майдан, про війну на сході, але одночасно і про боротьбу, яку ведуть герої стрічки і яку доводиться вести багатьом із нас — боротьбу з рутиною повсякдення. Режисеру вдалося зняти драму про цю щоденну битву без зайвого пафосу і самозамилування, характерних для українського кіно 1990—2000-х. А переконатися в цьому українські глядачі зможуть з 9 листопада, коли ‘’Стрімголов’’ вийде в широкий прокат.

Дивись українське!

Цього року в Україні буде встановлено новий рекорд: одразу майже 40 фільмів вийдуть у вітчизняний кінопрокат. Лише за 7 місяців 2017-го українські глядачі вже побачили 15 нових україн­ських стрічок. А до кінця року відбудуться прем’єри щонайменше ще 20 фільмів. Вра­жаюча статистика, якщо згадати, що у 2010-му в українських кінотеатрах не було показано взагалі жодного вітчизняного фільму.

Втім, і до 2010-го якісь поодинокі українські фільми потрапляли до кінопрокату та ставали подіями на міжнародних кінофестивалях. Проте найчастіше після гучних показів і розголосу в пресі та на телебаченні про них дружно забували. Що й не дивно… Адже, з одного боку, мало хто з тодішніх українських режисерів намагався розмовляти з глядачами однією мовою. Багато фільмів певною мірою наслідували давно неактуальні традиції ‘’українського поетичного кіно’’ радянських часів. З іншого, мало чому в умовах безгрошів’я і дефіциту сучасних професійних кадрів нові покоління кінематографістів могли навчити в національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого і тим більше, в усіляких там інститутах Поплав­ського. Та й навіть за умови виходу потенційно цікавої для української аудиторії картини вона практично не мала жодних шансів потрапити до широкого кінопрокату.

Як не парадоксально, запроваджені після російської збройної агресії українські санкції проти російських фільмів і телесеріалів призвели до справжнього буму вітчизняного кіно. Ті, хто пророкували смерть теле- і кінопрокату та говорили, що тепер українцям не буде що дивитися на великих і малих екранах, глибоко помилялися. До речі, захист саме власного кіновиробництва і кінопрокату лежить в основі державної політики багатьох країн світу — зокрема, Франції, Китаю і тієї ж Росії.

Кінофестивалі традиційно є головними майданчиками для просування вітчизняного кіно. Так, на цьогорічному Одеському МКФ глядачі переглянули рекордну за всі часи його існування кількість українських стрічок — 48! А три з них брали участь одночасно у кількох конкурсних програмах — міжнародному, національному та конкурсі європейських документальних фільмів. Мова про ‘’Рівень чорного’’ Валентина Васяновича, ‘’Головна роль’’ відомого документаліста Сергія Буковського і ‘’Січень — березень’’ Юрія Речинського.

Наші в Одесі

Про відродження українського кіно добре знають і жителі Херсонщини. Лише протягом останніх двох років Бериславський, Нововоронцовський, Каховський та інші райони ставали майданчиками для зйомок документальних і ігрових фільмів різних жанрів. Побачити рідні місця і своїх земляків на великому екрані вже не є дивиною для тих, хто любить кіно.

Після минулорічного тріумфу документальної трагікомедії ‘’Українські шерифи’’ про сільських волонтерів зі Старої Збур’ївки херсонця Романа Бондарчука на VIII Одеському МКФ кращим фільмом національної конкурсної програми була названа його нова стрічка ‘’Dixie Land’’ про дитячий джаз-бенд із Херсона. ‘’Ця стрічка зроблена доволі традиційно — з накладеною музикою, зйомкою-спостереженням, цитатами з архіву. Але Бондарчук почувається впевнено у цій стилістиці. Він дає впізнаване соціальне тло — всюдисущу бідність, георгіївські стрічки й марші під червоними прапорами на 9 травня, однотипні хрущовки. Тим ефектніше злиденні декорації відтіняють справжнє свято: музику в усіх її проявах. Фільм просякнутий отакими безсюжетними, поетичними музично-живописними моментами, які, вкупі з повнокровними героями, дозволяють назвати ‘’Dixie Land’’ ще одним досягненням 35-річного режисера’’, — зазначив кінокритик Дмитро Десятерик.

— Документальне кіно — це страх з обох боків. З одного боку, страх героїв перед камерою. Але при цьому людина з камерою боїться, що вона порушує особистий простір того, кого збирається знімати, що її уникатимуть і ховатимуться. Але як тільки ти про це забуваєш, якщо про це не думати, то люди починають поводитися природно, цей страх виключається. Що ж стосується ‘’Dixie Land’’, то цей фільм вийшов досить поетичним, особливо як для документального кіно. Ми хотіли зробити його щільним за змістом, щоб він закінчився тоді, коли його ще хочеться дивитися, — зазначив на своєму майстер-класі в Одесі Роман Бондарчук.

Нагадаємо, що незавершена нова робота Романа — його перша ігрова повнометражна стрічка ‘’Вулкан’’ — стала переможцем Одеського МКФ у секції фільмів на стадії виробництва. Прем’єра цього фільму, на яку особливо чекають жителі Херсонщини (дія картини відбувається у Бериславі, там же проходили основні зйомки), запланована на наступний рік.

Що побачить український глядач?

Якщо ‘’Стрімголов’’ став першим новітнім українським фільмом, герої якого розмовляють не літературною, природною українською, то в ‘’Припутнях’’ Аркадія Непиталюка персонажі говорять так само природним для багатьох ре­гіонів суржиком і використовують нецензурну лексику. Припутні — назва села в Чернігівській області, куди їдуть в гості до бабці колоритна торговка Людка з донькою Світланою. У фільмі доволі точно відображені розруха і агресія, якими просякнута українська глибинка. Проте і акторський ансамбль, і живі діалоги, і яскраві характери, і іронічне ставлення режисера до своїх героїв роблять з цієї картини гарну трагікомедію з серйозним глядацьким потенціалом.

— Фільм уже буквально розтягли на цитати, — стверджує акторка фільму Олена Узлюк.

— Це фільм про те, як протягом одного дня доля організовує життя маленьких людей, — охарактеризував свою роботу Аркадій Непиталюк.

Любителів кримінальних трилерів може зацікавити українсько-словацька картина ‘’Межа’’ Петера Бебьяка про контрабанду на кордоні між Україною і Словаччиною. У липні фільм отримав приз за кращу режисуру на Міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах (Чехія). ‘’Назва ‘’Межа’’ вибрана невипадково. Адже є кордони, які людина може переходити кілька разів на день. А є межа, яку можна перетнути лише один раз’’, — розповіла акторка стрічки Римма Зюбіна.

Нагороду Міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI на Одеському МКФ отримала стрічка про самотність ‘’Рівень чорного’’, розрахована на більш вдумливого глядача. Відсутністю діалогів, статичними загальними і середніми планами  фільм нагадує занамените ‘’Плем’я’’ Мирослава Слабошпицького (2014). Герой стрічки — 50-річний фотограф, який дбає про прикутого до візка батька і переживає кризу середнього віку. ‘’Цей фільм — справжній експеримент, адже він спочатку не мав сценарію. Мене це заряджало і хотілося постійно йти шукати кадри, моменти. Про що ця картина, я зрозумів тільки в середині зйомок’’, — зазначив режисер Валентин Васянович.

Цікавою римою до ‘’Рівня чорного’’ в програмі ОМКФ став фільм ‘’Січень — березень’’ Юрія Речинського. В центрі його сюжету — пошуки героями самих себе, розпад особистості, розгубленість перед навколишнім світом. Співпродюсером стрічки виступив відомий австрійський кінорежисер Ульріх Зайдль. А зірка його фільмів Марія Гофштеттер зіграла у Речинського одну з головних ролей. Проте це не врятувало слабку драматургійну основу ‘’Січня — березня’’ від фрагментованості та непереконливості. Крім того, відчувалося, що Речинському його ж персонажі абсолютно нецікаві — на відміну від того ж Васяновича.

Під час прес-конференції з авторами фільму один із продюсерів назвав Речинського ‘’новим Тарковським’’. А, за словами самого режисера, у своєму фільмі він намагався передати деякі стани, які, на його погляд, є цінним і неминучим досвідом людського життя.

Неоднозначну реакцію глядачів і критиків викликала військова драма культового литов­ського режисера Шарунаса Бартаса ‘’Іній’’. Стрічка розповідає про подорож молодого литовського волонтера до зони АТО на сході України. Незважаючи на актуальність теми та участь у фільмі відомої французької акторки Ванесси Параді, фільм пропонує дуже штучний погляд на те, що відбувається в Україні і на окупованих Росією територіях. За словами актора Мантаса Янчіаускаса, Бартас намагався розповісти глядачам про війну в Україні. Але навряд чи стрічка скаже щось нове самим українцям.

Найбільш актуальною і цілісною картиною, знятою у копродукції з українськими продюсерами, стала нова ігрова робота Сергія Лозниці ‘’Покірлива’’. Натхненний образами Достоєвского, Платонова, Салтикова-Щедріна, фільм може багато що розповісти про причини російської агресії проти України, хоча напряму ця тема в ньому не акцентована. Безпросвітна російська дійсність, агресивність і черствість суспільства, в якому кожен занурений в свій власний кошмар, ставить у цій стрічці безліч запитань.

— Це перший показ фільму на території, жителям якої не потрібно нічого пояснювати — всі усе розуміють і так, — підкреслив Сергій Лозниця, представляючи ‘’Покірливу’’ одеській публіці.

Разом із ним фільм представила і відома російська акторка Лія Ахеджакова. ‘’Я кілька років не знімалася. І не тому, що не запрошували, а тому, що [режисерам] нічого було сказати. Я щаслива, що раптом знадобилася моєму улюбленому режисерові, картини якого ми відслідковували й передавали одне одному. Це подарунок долі! Хоча моя роль і маленька, проте це те, що я хочу, і те, на що я завжди б погодилася’’,— сказала Лія Ахеджакова.

На жаль, менш потужною подією фестивалю став головний міжнародний конкурс — доволі слабкий в цьому році. Гран-прі, яким тра­диційно в Одесі нагороджується фільм, що отримав найвищу оцінку глядачів, вручили комедійній драмі Петера Бросена і Джесіки Вудворт ‘’Король бельгійців’’ про подорож короля Бельгії балканськими країнами. ‘’Ця картина про подорож людини до самого себе. Про можливість знайти свій духовний шлях і повернутися до себе, свого серця і своїх почуттів’’, — розповіла продюсер стрічки Міра Сталєва. Фільм зірвав шалені оплески публіки, на виході з зали його глядачі радили неодмінно приходити на нього всією родиною і обов’язково брати з собою батьків. Нам же хотілося б, щоб увагу на цей фільм звернули й українські продюсери та режисери. Римейк на цю стрічку, де головним персонажем був би Президент України, який інкогніто рятується втечею через низку інших країн, вочевидь, був би прире­чений на успіх.

Найкращим же фільмом головної конкурсної програми стала грузинсько-німецька стрічка ‘’Моя щаслива сім’я’’ Нани Еквтімішвілі і Симона Гросса. Нетипова історія про матір сімейства, котра абсолютно точно знає, чого хоче, і яку не задовольняють патріархальні традиції, притаманні своїй країні, з нового боку розкрила тему стосунків між батьками і дітьми, між дорослими і віковічну кризу середнього віку.

— Фільм Нани і Симона настільки правдивий і без кліше, що ми одразу взяли його в програму, — в інтерв’ю ‘’Лівому берегу’’ зазначила головна продюсерка Одеського МКФ Юлія Сінькевич. — Усі ці грузинські пісні і застілля там не заради екзотики, а як природна частина життя. Крім того, фільм дуже точно розповідає про патріархальне суспільство і його тиск на героїню.

Олег БАТУРІН.

Херсон — Одеса — Херсон.