Державне підприємство «Дослідне господарство рису» живе і трудиться вже за весняним графіком

 Урожай-2019

А що за рекламними екранами?

Державне підприємство «Дослідне господарство рису» живе і трудиться нині не за зимовим, а вже за весняним графіком. Покупців за насінням цінної продовольчої культури ось-ось з’являться на порозі. Про це свідчать телефонні дзвінки. Аграрії не лише Північного Причорномор’я загалом і Херсонщини окремо цікавляться посівним матеріалом. А дехто з покупців посівного матеріалу завбачливо просить «забити» їх у графік.

На току господарства руху мало, чого не скажеш про просторі, як ангари для літаків, склади. Восени у них стояли буквально гори білого зерна, а нині вони значно розтанули…

— В ці дні на току вся робота замикається на підготовці до реалізації насіннєвого матеріалу, — розповідає заступник директора дослідного господарства з меліоративних та екологічних питань Володимир Корнбергер. — А підготовка — це доведення його до посівних кондицій. Крім того, робітники току ведуть контроль за зберіганням зерна на складах, а також переробляють сирець на рисову крупу.

— Хто ж він, основний покупець насіння рису нині, коли кількість рисосіючих господарств в Україні зменшилася? Та й Крим відпав…

— Наше насіння купують здебільшого фермерські господарства, які не з рекламних буклетів, а на практиці переконалися, що якість його висока і воно (звісно, при дотриманні вимог технології вирощування білого зерна) дає гарантовано високі урожаї. У нашому господарстві всі покупці одержують не лише відповідні гарантії, а й консультації, що стосуються особливостей галузі рисосіяння, за якою, певен, майбутнє. Скажу так: рис у світі завжди в ціні, і гріх благодатній Україні не розвивати цей перспективний напрямок рослинництва. А для цього є всі умови – вода, сонце, земля, кадри…

І що ж пропонує нині державне дослідне господарство рису своїм покупцям?

— У нас зараз підготовлене до реалізації насіння еліти і першої репродукції кількох сортів рису, — розповідає агроном із насінництва Світлана Яремчук. — Увесь матеріал сертифікований, починаючи з польової сертифікації. А саме сертифікація встановлює приналежність посівного матеріалу до певного сорту. Для цього у господарство приїжджають інспектори з Херсона, котрі заходять буквально кожне поле, у кожен чек і (згідно до методики) визначають сортову чистоту. Тільки на основі такого аналізу нам видають сертифікати. На їх основі і ведеться вся насіннєва документація, яка є першочерговою при реалізації посівного матеріалу. Після збирання, обробки і складування цього насіння проводиться, як оце зараз, другий етап сертифікації. Оскільки рис — пізньостигла зернова культура, то реалізація сертифікованого насіння всіх сортів розпочнеться у березні.

— А які ж, нагадайте, це сорти?

— Всі, що зареєстровані у державному реєстрі сортів України нашим інститутом: Україна 96, Віконт, Преміум і Лазурит… Можливо, буде ще 5 сортів, які обіцяв інститут на конкурсній програмі.

— Словом, тут без проблем…

— Як сказати… Проблеми завжди є. Зараз, наприклад, нам вкрай потрібне сортооновлення для того, щоб ми могли пропонувати нашим товаровиробникам ширший асортимент посівного матеріалу, ніж можемо зараз. Але це вже залежить не від нас, а від Інституту рису, який є первинною ланкою існування і розвитку галузі. Чим популярніші сорти інститут буде створювати, тим швидше зростатиме реалізація насіння, яке ми виробляємо і тим більше роялті (платежі за сорти) ми заплатимо інституту.

Довідуємося, що обсяги реалізації насіння рису за минулий рік набагато нижчі, ніж могли би бути. У чому ж справа? Господарство не встигає за попитом чи може сам попит упав?..

— Давайте рахувати, — пропонує Світлана Яремчук. — Торік в Україні загальна площа, на якій вирощувався рис, становила всього 12 тисяч гектарів. Якщо брати навіть мінімальні норми висіву, то на таку площу потрібно 3 тисячі тонн насіння. А ми скільки продали? Всього, як я уже сказала, 50 тонн насіння, з них 35 тонн — еліти. Запитання: чим засівали чеки і поля на крапельному зрошенні? Отож і воно! Значить, люди брали необхідний посівний матеріал на стороні. Де? Фахівці вважають, що насіння рису «пливе» на українські поля з Росії…

— І підсовують Україні це насіння контрабандою. Тут про якийсь контроль, на вміст тих же ГМО говорити, мабуть, зайве…

— Можливо. Але тут постає ще одне питання: чому товаровиробники віддають перевагу чужим сортам, тим, яким і клімат наш не підходить? На мою думку, це відбувається тому, що наші сорти (давайте дивитися правді у вічі!) не конкурентоспроможні.

— От тобі й маєш! В інституті рису твердять, що наше насіння — на рівні кращих світових стандартів…

— Заперечувати не буду, але моя позиція незмінна: нам потрібно оновлювати асортимент насіння рису. Треба пропонувати покупцям такі сорти, щоб за ними вони у чергу ставали! А так… Ось перед вами хороший сорт Преміум. Це довгозерний рис. І насіння його у нас в достатній кількості. Але чи продамо увесь — не знаю. Щодо цього, то у нас великі сумніви. В цьому році ми можемо сертифікувати 500 тонн насіння на реалізацію.

— Причому таку кількість ми можемо легко дати, — додає заступник директора Володимир Корнбергер. — Але немає попиту. Сертифікувати посівний матеріал із запасом? Невигідно і збитково для нас, бо якщо сертифікуємо 500 тонн насіння, а продамо його вдесятеро менше, то опинимося у великих збитках.

— І який же вихід з цієї ситуації, яка, схоже, трапляється все частіше?

— Нам потрібні сорти, які б користувалися у рисосіючих господарствах великим попитом, — повторює свою думку Світлана Яремчук. — Це вигідно і нам, і інституту, якому сплачуємо роялті.

— Ви критично оцінюєте становище…

— …болісно! — зізнається Світлана Володимирівна. А Володимир Корнбергер розповів, як було раніше.

— Ще наприкінці 1980-х років у нас існувало науково-виробниче об’єднання «Рис», — згадує Володимир Глібович. — Це об’єднання не лише вивчало попит на ринку насіння рису, а й складало навіть заявки на його придбання. І тоді це насіння користувалося великим попитом і ніякої контрабанди його не було. Господарства були невдоволені одним — тим, що їх заявки на насіння не виконуються. Причина тут одна: з року в рік площі під рисом розширювалися, а насіння за цими темпами справді не «встигало». І тоді збиралася рада асоціації рисівників і ділила насіння між господарствами буквально по кожному центнеру. А зараз… Товаровиробникам навіть вигідніше завозити насіння з-за кордону, ніж купувати вітчизняне. Хіба ж воно так має бути?

Запитання далеко нериторичне.

Анатолій ЖУПИНА,

Василь ПІДДУБНЯК.

Фото авторів.

Новини від Нового дня в Telegram. Підписуйтесь на наш канал t.me/newsnewday