“Нам вдалося побудувати державу, про яку ми так довго мріяли”

Саме це естонці вважають головним досягненням за часи незалежності своєї країни. І жалкують про десятиліття втрачених можливостей під час російської окупації, як вони називають період 1940-1991 років.

Величезні купи сміття, вщент знищену інфраструктуру і повну відсутність перспектив — все це залишили після себе російські окупанти після відновлення незалежності Естонії в серпні 1991 року на найбільшому естонському острові Сааремаа.

Сьогодні тут уже ніщо не нагадує про радянські часи, а сама волость Сааремаа дуже швидко стала улюбленим місцем для відпочинку не лише естонців, а й жителів сусідніх країн. “Нині щороку тільки паромом до нас приїжджає біля 400 тисяч чоловік, при кількості населення волості — 34 000 осіб. Найбільше приїжджають, звісно, влітку, адже у багатьох естонців на Сааремаа розташовані дачі”, — говорить голова волостних зборів Тійю Аро.

В радянські часи подібне неможливо було навіть уявити. Адже Сааремаа як найзахідніша точка тодішнього СРСР мала статус закритої зони, де панували військові. Навіть в найбільшому місті всього Саареського повіту — Куресааре — діяв лише один невеличкий готель. Сьогодні ж послуги розміщення тут пропонують 304 готелів і хостелів, що завжди готові запропонувати приїжджим 6400 місць. Тож якщо місцеві жителі про щось і жалкують, то хіба що про втрачені через російську окупацію в ХХ столітті можливості.

“Що це за країна така — Естонія?”

-В кінці радянського панування на Сааремаа нічого не було взагалі. Тут було просто порожнє місце. У Куресааре проживало небагато людей, які не мали права навіть прогулюватись берегом моря: всюди були військові. Тож коли радянська влада пішла геть ми вирішили зробити ставку на туризм. Починали з нуля. Спочатку побудували один готель, потім другий, зробили перший невеличкий пляж, який зараз називають дитячим через мілину. Потім збудували порт для яхт і катерів та створили в Куресааре клуб морських видів спорту, — згадує власник цього клубу Яніс Пріі.

Тим, хто вирішив вкласти інвестиції в Сааремаа дуже пощастило. Туризм у цьому регіоні, за словами місцевих, мав легкий початок. Посприяла цьому шалена популярність естонського співака Георга Отса, передусім серед фіннів. Багато років наспівуючи його знаменитий “Сааремаський вальс” фінни мріяли приїхати і побачити це дивовижне місце.

— Переважна більшість туристів у 1990-х роках на Сааремаа були саме з Фінляндії. Тепер їх уже не так багато, та й Георга Отса вже мало хто пам’ятає, а сама географія туристів значно ширша. Але свого часу завдяки “Сааремаському вальсу” вдалося зробити багато для розвитку туризму, — стверджує Яніс Пріі.

Іншим поштовхом для приїзду туристів на острова Саареського повіту став вступ Естонії до Євросоюза і перехід на єдину європейську валюту.

— Перехід на євро спричинив справжній туристичний бум. Цікавість до Естонії була просто шаленою. Багато хто з європейців задавався питанням: “Як це? Ми знаходимося разом в ЄС, але про цю країну ніхто не знає. Треба дізнатися!” І багато людей почали їхати сюди, — розповідає власниця отелю Arensburg, віце-президентка бізнес-асоціації Сааремаа Терйє Неппер.

Єдине, на що скаржаться представники готельного бізнесу, з якими вдалося поспілкуватися в Куресааре — короткий термін літнього сезону. Проте, щоб вижити в холодну пору року, вони зробили ставку на розвиток спа-послуг. Через велику кількість спа-комплексів на будь-який гаманець і смак (тут є навіть спа-центри для дітей!) острів встигли охрестити “Спааремаа”. Втім, це справді дає непоганий прибуток. На досвід естонців варто було б звернути увагу підприємцям з курортів Скадовського, Голопристанського або Генічеського районів. Якби вони могли запропонувати відпочинок або якісні спа-процедури взимку, до них би змогли приїжджати відпочивати не лише влітку.

Сьогодні на Сааремаа чимало переїжджає естонців з материка. Багато хто з них відкриває свій маленький бізнес. “Всі останні роки економіка в Естонії зростає і у кожного є всі можливості для розвитку. Бізнес на Сааремаа почуває себе впевнено, я навіть не знаю випадків, коли хтось би збанкрутував. Крім, хіба що, окремих дуже маленьких кафе”, — констатує місцевий підприємець Тармо Віркі.

“Усе це — заслуга реформ”

В центрі Куресааре повним ходом триває робота з реконструкції центральної площі. Загалом на неї буде витрачено 4,5 млн. євро, з яких 2,8 млн. євро виділила держава. Разом із заміною бруківки і дорожнього покриття, тут повністю оновлюють усі підземні комунікації. Місцеві чиновники стверджують, що вже в червні 2019 року центральну частину міста буде не впізнати. Вони обіцяють, що з’явиться більше місця перш за все для пішоходів і велосипедистів.

Нині річний бюджет 14-тисячного Куресааре складає 20 млн. євро, а Саареського повіту — 56 млн. євро.

— Кількість жителів у нас останні роки постійно збільшується. Причому, переїжджають сюди навіть ті, хто мав гарні посади в міністерствах. Усе це — заслуга реформ, що впроваджували в Естонії, — говорить радниця мера волості Сааремаа Хелі Якалас.

Не зупиняють бажаючих перебратися сюди й високі ціни на житло, які тут на рівні талліннських. Серед тих, хто переїхав на Сааремаа — віце-президент Ріігікогу (парламент Естонії), екс-міністр внутрішніх справ Естонії, екс-керівник поліції Таллінна Калле Лаанет. Нині він є одночасно депутатом і Ріігікогу, і волостних зборів: з 2017 року поєднання депутатського мандату в парламенті і на місцях дозволено в Естонії.

— Звісно, проживати в столиці більш зручно, але набагато вільніше я відчуваю себе на Сааремаа, — зізнається Калле Лаанет.

До речі, рівень злочинності на Сааремаа — один із найнижчих в Естонії. На кожного поліцейського, який в середньому отримує 1500 євро/міс., є добровільний помічник, який теж опікується правопорядком. Останні не мають жодних пільг або бонусів, проте це не зупиняє охочих працювати на добровільних засадах.

Довіра — понад усе!

Вступ Естонії до ЄС і запроваджені реформи призвели до стрімкого розвитку бізнесу. Проте особливу ставку тут роблять на розвиток підприємництва в регіонах. Про успішність своєї справи годинами готовий розповідати Свен Іванов, керівник заводу алкогольних напоїв Мое, розташованого в однойменному селі в волості Тапа повіту Ляене-Віру на півночі країни.

Попри існування в Естонії крупного виробника спиртного — компанії Liviko, естонська горілка або джин ніколи не користувалися особливим попитом. Самі естонці надавали перевагу горілці фінській, українській або російській. Тож спочатку на базі старого горілчаного заводу Свен вирішив відкрити перше в Естонії виробництво спирту. Інвестиції були вдалими і поступово призвели до появи власних алкогольних напоїв преміум-класу, що користуються попитом на півночі Європи. Всю лінійку продукції Мое можна побачити на полицях естонських магазинів і в Талліннському аеропорту. Покупців не відлякують навіть порівняно високі ціни: 0,7-літрова пляшка джину “Мое” коштує до 50 євро, а водки — біля 22 євро.

— Виявилось, що навіть маленькі підприємства, таке як наше, здатні випускати конкурентноспроможню, якісну продукцію і зайняти на ринку свою нішу, — говорить Свен Іванов.

Серед планів підприємця — відкрити музей і ресторан на території підприємства. Відповідний проект вартістю півмільйона євро отримав підтримку уряду.

— Загалом в ЄС існують гарні програми підтримки бізнесу. Якщо ти хочеш відкрити ресторан в Таллінні — допомогу ти навряд чи отримаєш. А якщо ти захочеш зробити це в провінції, то зможеш на неї розраховувати, варто лише добре продумати відповідний бізнес-план. Створення нових робочих місць, розвиток бізнесу в регіонах має велику підтримку. А відкрити власний бізнес в Естонії взагалі дуже просто — все можно зробити не виходячи з дому за допомогою смартфону, — пояснює Свен.

І молодь, і люди старшого віку в Естонії люблять свою країну. Багатьом із них навіть у голову не прийде ностальгувати за радянськими часами або кликати росіян допомогти “розбудувати” їх країну. Бо розуміють — ніхто цього не зробить краще ніж них самих. Люблять Естонію попри всю доволі поширену антиестонську риторику і представники російської національної меншини в Таллінні, Нарві та інших містах.

— Навіть найжорсткіша критика на тих же російськомовних естонців абсолютно не діє. Принаймні, бажаючих виїжджати до Росії серед них серед них майже не зустрінеш. Це продемонструвала нещодавня російська програма переселення “співвітчизників”, що мала тотальний провал. За нею з Естонії виїхало лише 17 чоловік. Та й ті, переважно до Калінінградської області. Обмінювати нормальне життя в Естонії на російські реалії готові лише одиниці, — констатує журналіст Олег Самородній.

— Головне наше досягнення полягає в тому, що за 27 років після відновлення незалежності нам вдалося побудувати ту державу, про яку ми так довго мріяли: державу, побудовану на принципі довіри людей до влади і довіри влади до людей, — додає заступниця голови Естонського центру східного партнерства, жителька Таллінна Тііна Ілсен. — Так, у нас ще вистачає проблем, не все в Естонії ідеально, багато чого ми хотіли б покращити. Але наша головна мета була досягнута.

Олег БАТУРІН.

Фото автора.

(Херсон — Таллінн — Куресааре — Мое — Херсон)

Навчально-ознайомлювальний візит до Естонії був організований в рамках спільного проекту “Від реформ – до кращого життя” Українського кризового медіа-центру та Естонського центру східного партнерства.

Новини від Нового дня в Telegram. Підписуйтесь на наш канал t.me/newsnewday