Людські корови не винні
Така ось природна незрозуміла аномалія. Як тільки у повітрі запахне жнивами або виборчими «газами», у деяких селах Херсонщини виникають несподівані сутички. Не обійшло це явище і Надеждівку Білозерського району. Хоча ніщо не віщувало зіткнення, ба більше — кровопролиття.
Чергова подія, що набула містечкового телевізійного шуму-гаму, сталася 22 червня на греблі сільської водойми.
Без всякого попередження чи ультимативних вимог надеждівський староста Білозерської ОТГ Олександр Івченко у розпал епідемії коронавірусу (!) загнав на водопій у ставок, де купаються діти й дорослі, власних корів. Цим самим показавши приклад іншим власникам худоби. Мовляв, ця водойма належить сільській громаді, і вона вправі нею розпоряджатися.
Та от питання: чи здорова та худоба, чи хоч раз торкалася її рука ветеринара?
На місце події, дізнавшись про зухвалий коров’ячий «десант», негайно прибув заступник голови СТОВ «Мрія» — орендаря ставу — депутат Білозерської ОТГ Олексій Новак. І зчинилася буча!
«Страшну» картину намалювали телевізійники містечкового каналу, посилаючись на безіменних свідків. Тут і «чисельні удари, в результаті чого староста втратив свідомість, «отримав струс мозку, а також йому було розбито ніс та губу»…
«Швидка», на диво, приїхала справді швидко і доставила травмованого старосту у райлікарню.
Іншій групі телевізійників пощастило дізнатися подробиці від самого Івченка, котрий, попри поганий стан, розповів на камеру:
«Виїхавши на греблю (дамбу, як ми її називаємо), мені дорогу пересік Новак-молодший. Коли я вийшов до нього, він почав кричати: «Ти нащо розрішив коров сюди до ставка приганять?.. Я сказав: сюди ми все життя ганяли, ми завжди їх тут поїли, пасли. Він мені бере — пощочину… Я цю пощочину, в принципі, відбив… Наташа моя, чую, кричить: «Ти чо руки розпускаєш, ти чо б’єшся?..». Я сказав: «Наташа, успокойся, сядь в машину…». І дальше я нічого не помню. Я не знаю, куди він мене вдарив, бо в мене голова збита і в мене на губах чотири шви наклали, і переносиця в мене роздроблена повністю… І оце я лежу, люди кричать: «Та скільки це терпіть можна! Одного вбив, другого б’є…».
Почуте і побачене (у версії херсонських тележурналістів) спонукало і мене побувати у Надеждівці. Не робитиму секрету з того, що про Новаків, батька й сина, про людей, котрі працюють у СТОВ «Мрія», писав не раз. І мене ніхто не переконає у тому, що Новаки — «нікчемні господарі», «визискувачі», «глитаї» і навіть «убивці».
У понеділок увечері, по гарячих слідах інциденту на дамбі, розуміючи, що Новакам явно не до мене, нарешті додзвонився до Новака-старшого: «Розкажіть, що трапилося?..». Замість відповіді Леонтій Миколайович, будучи аж ніяк не в жнивному настрої, мов відрубав: «Приїжджай, побачиш, а як напишеш — то вже на твоїй совісті».
«То, може, машину дасте?» — запитую про всяк випадок і без надії. «Після крапельниці заїду…».
Звичайно, був би у мене службовий чи власний транспорт, не став би я напрошуватись у попутники до «кривдників» старости Івченка, колишнього шкільного вчителя історії, котрий, кажуть, так любив дітей і «в інтересах надеждинської громади» поміняв «храм знань» на «храм демократії».
…Ранковий вітерець розігнав хмари. У поле вийшов комбайн «Клаас». І пішла робота! Зізнаюся, не хотілося мені гребтися в суспільній «каші». Запах стиглого колосу для мене — як запах ладану для віруючих! Але ж ситуація…
Перед очима — розбурханий людський вулик… безвольний від втрати крові Івченко… розгублена Наташа… співчутлива Людмила Пономаренко…
Олексій Новак, заступник голови СТОВ «Мрія», котрого звинувачують у побитті старости Івченка, виклав свою версію того, що відбувалося 22 червня:
— У нас є ставок, а внизу, за греблею, улоговина. Ми, враховуючи, що скрізь епідемія коронавірусу, запропонували власникам корів поїти худобу не там, де діти купаються, а внизу. Береженого, як кажуть, Бог береже. Люди погодилися. І староста не бунтував. А у понеділок він ні з того ні з сього загнав у ставок п’ять власних корів, щоб показати, хто в селі хазяїн.
— І через корів стався конфлікт?
— Так. Спочатку виникла словесна перепалка, а потім Ільченко кинувся на мене з пляшкою води. Хотів ударити ногою. Я різко відхилився, він втратив рівновагу і навернувся мордою на камінь… А ще козиряв, що десантник… Був би десантником, то мені перепало б! Вся оця катавасія з Ільченком кимось, кому «картинка» напередодні виборів потрібна, закручена.
— Чекайте, може, Ільченко і не знав, що поїти корів заборонено?
— Як це не знав? Ми ще 1 квітня прийняли розпорядження, а слідом вивісили оголошення: «…не влаштовувати літній табір (для корів.— прим. авт.) біля ставка». Якщо Івченко і не читав оголошення, то хіба йому не зрозуміло, що в Україні епідемія, що не всі корови в селі перебувають під ветеринарним наглядом, що пасуть їх нерідко якісь зайди, може, й інфіковані. Де здоровий глузд?..
А якої думки працівники СТОВ «Мрія»?
— Скажу, як є. Був один орендатор — мені з того ставка нічого не було, прийшов другий — теж нема, — відверто говорить водій КамАЗа Анатолій Равлюк. — Зараз Леонтійович орендує. Рибу дає ловити? Дає. Коли за гроші, а коли й безплатно. Діти купаються? Купаються. Що ще треба?
— Припустимо, громада забере ставок. А де вона візьме гроші, щоб його регулярно наповнювати водою? — каже головний інженер Петро Стенгецький. — От Бойчиха говорить, що бочками воду навозять. Це ж соображеніє треба мати, щоб таке говорити! Як брали глину з цього ставка, так і далі братимуть, бо заповнювати водою його ніхто не буде. При радгоспі це ж не ставок був, а водонакопичувач. Десяток крикунів будоражать людей! Кому потрібна ця війна?
— Війна нікому не потрібна! — додає механізатор Микола Андрійчук. — Видно, комусь дуже захотілося устроїти цей цирк під час жнив.
Відбулася у мене зустріч із «активом» села. Багатьох людей упізнав: приходили в сільський клуб на День працівників сільського господарства, аби вшанувати працьовитих земляків, подивитися концерт, а після нього й посидіти в тісному колі.
Нині це були не вони — зовсім інші люди: недовірливі, злі, нетерплячі. Вирізнялися і «провокатори», котрі поставленими голосами розказували про те, як «жити далі». Дісталося й мені. Майже за півстоліття моєї журналістської праці, пов’язаної і з виходом у море, і спуском у шахту, і репортажем з-під доменної печі, натовп уперше піддав сумніву достовірність журналістського посвідчення і був недалекий від того, щоб і мене зарахувати до «вбивць».
У вухах кипіло: «Пишіть правду! За що кров була пролита?.. «Брешете, брешете!..».
І хотілося сказати цим злим язикам, цим розлюченим очам, цим тіткам-активісткам, цим молодикам, котрі, може, й собачої будки не збили: «Убивці! Ви вбили у мені віру в людську гідність, у людську відвертість, у всесвітньо високе звання українців…». Пролита Івченком кров і на їхній совісті.
Даруйте, того, кого, може, гарячково зачепив. Сказане — не про всіх. І радує те, що бачив серед цього з’юрмиська і світлі обличчя, і чесні очі, але їх було так мало, так мало…
…Вони спішили знову на дамбу: «Там телебачення приїде…». Отак!
А може, варто було поспішити до Свято-Миколаївської церкви і під святим куполом дати Богові обітницю, а не політиканам, котрі використовують людей як «масовку» у підготовці до виборів, що Надеждівка позбудеться ворожнечі, оцих міжусобних воєн. Бо якщо не позбудеться Надеждівка, то й Україна не зможе.
…Переглядаю світлини з цього самого ставка дворічної чи трирічної давнини. Потріскане від спеки болото, що звалося ставком, на дні — ні грама води, на берегах — не маслини, а розкішні бур’яни. А де ж риба? Виловив заїжджий орендар і накивав п’ятами. Чи ж на таке «плесо» заслуговує Надеждівка?
Одначе повернемося до корів, до годувальниць села. Їх же десь треба поїти чи як? Це запитання адресую голові СТОВ «Мрія» Леонтію Новаку.
— У селі є три свердловини. Води на все про все справді не вистачає. Але для корів знайдемо. Ми ж пропонували цивілізоване вирішення питання: влаштувати бетонні жолоби для напоювання худоби якісною, а не технічною (зі ставка) водою. Поцікавився б пан Івченко проблемою, ми б показали хоча б один документ — довідку начальника управління каналів річки Інгулець Т. Кота. Вона невелика, процитую: «Вода, яка подається управлінням каналів річки Інгулець по магістральному та розподільчому каналах, є технічною відповідно до ДСТУ 2730-94 і призначається для зрошення та наповнення ставків.
Технічна вода не призначена для використання у побутових мережах та напоювання великої і малої худоби. У разі використання технічної води у побутових мережах та для випоювання худоби УКРІ відповідальності не несе».
Запитання до ініціаторів водопою: хто відповідатиме за те, якщо не дай Бог почнеться падіж худоби чи хтось підхопить у скаламученому і «здобреному» коров’ячими «п’ятаками» ставку коронавірус?
Годилося б також знати (не коровам, звісно), що штучний ставок, орендований СТОВ «Мрія», — це виробничий об’єкт для риборозведення, скиду води Інгулецької зрошувальної системи, внутрігосподарських каналів СТОВ «Мрія» для уникнення підтоплення сільгоспугідь і села.
Годилося б посадовцям не лише села, а й району хоч би побіжно ознайомитися з положеннями Водного кодексу України, іншими правовстановлюючими документами, аби відстоювати людські права не лише з висоти коров’ячих рогів. Корови не винні!
Чиновницької олії у надеждівський вогонь підлив і голова райдержадміністрації Андрій Неделько, котрий, до слова, за рік роботи жодного разу у селі так і не побував.
На запит депутата Білозерської селищної ради Ніни Хороняк він процитував статтю 47 Водного кодексу України. А названа стаття гласить: «Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об’єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів».
Але ж договір між райдержадміністрацією і СТОВ «Мрія» на оренду водного об’єкта місцевого значення від 24.09.2010 р. укладений за ст. 48 («Спеціальне водокористування»). І ні про які плавання на човнах чи коров’ячий водопій тут не йдеться!
Дрібничка? Як для кого. А от для того ж старости Івченка це «керівництво до дії». Повіривши заклопотаному майбутніми виборами пану Недельку, староста знехтував вимогами важливої статті законодавчого акта. Хто відповідатиме? Отож-бо!
…Постраждалому нинішньому старості Надеждівки Івченкові — швидкого одужання, дітям — чистої води, коровам — високих надоїв, а «телекартинки» хай наші вороги ставлять!
Василь ПІДДУБНЯК.
КОЛИ ВЕРСТАВСЯ НОМЕР. На похапцем скликаній позачерговій 38-й сесії Білозерської селищної ради за головування Антоніни Чередник депутати під крики невдоволених «правознавців із натовпу» ухвалили: включити ставок у оновлений генеральний план села Надеждівки. Безпрецедентне рішення! Водойма, у яку в розпал епідемії коронавірусу сільський староста запустив корів, призначена для аварійного скиду води у період поливного сезону і є частиною водогосподарського меліоративного комплексу управління каналів річки Інгулець. Ну і ну, як той казав…
Новини від Нового дня в Telegram. Підписуйтесь на наш канал
