На Херсонщині застосування практики Європейського суду з прав людини допомогло відновити справедливість

 Рік тому на сторінках «Нового дня» був опублікований матеріал «Заручник абсурдної ситуації». Йшлося у ньому про те, що в 2009 році на території села Строганівка Чаплинського району була створена спілка власників-утримувачів великої рогатої худоби «Зелений лан». Як громадську організацію її зареєстрували в обласному управлінні юстиції. У липні 2011-го між спілкою та райдержадміністрацією був укладений договір оренди земельної ділянки площею 338 га для створення громадського пасовища. Договір був розрахований на 5 років. Орендна плата становила 21 160 гривень на рік (1% нормативної грошової оцінки землі), а документ був укладений на фізичну особу. Ось саме ця особа і стала заручником абсурдної ситуації…

 

За словами колишнього голови «Зеленого лану» Володимира Саєнка, він погодився очолити спілку лише тому, що його попросили про це люди, адже від громади вимагали, щоб договір оренди був оформлений на фізичну особу. Він розумів, що селу вкрай необхідне пасовище, адже селяни виживали лише за рахунок утримання худоби в домашніх господарствах.

І спочатку все йшло нормально: 180 строганівців випасали своїх корів на орендованій землі й своєчасно розраховувалися за це. Та в 2014 році Чаплинська прокуратура звернулася в суд з позовом до райдержадміністрації та спілки «Зелений лан» про визнання договору оренди незаконним. Аргументувалося це тим, що статтею 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено: орендарями земельних ділянок можуть бути лише юридичні або фізичні особи. Тобто громадські об’єднання без статусу юридичної особи не можуть бути орендарями земельних ділянок, оскільки «не мають належного обсягу цивільної дієздатності».

— Але, щоб не залишити людей без основного доходу на селі, ми звернулися до суду з проханням продовжити дію договору, — розповідав Володимир Саєнко. — І суд виніс рішення на нашу користь. Та раділи ми недовго, бо у лютому 2015 року Головне управління Держземагенства у Херсонській області повідомило: орендна плата за рік має підвищитися вдвічі — до 44 116 грн. Наприкінці червня податкова інспекція нарахувала нам астрономічну суму орендної плати за 2015 рік — 251 781 гривню! І це без будь-якого погодження про внесення змін до договору! Між тим, стаття 30 Закону України «Про оренду землі» чітко визначає: зміна умов договору оренди здійснюється лише за взаємною згодою сторін.

Та на цьому історія не скінчилася. У 2016-му фіскальна служба нарахувала борг уже в розмірі 376 192 грн. та подала до суду на голову спілки про стягнення податкового боргу. Суд задовольнив позов податківців.

— Ми подали скаргу до Одеського апеляційного суду. На жаль, рішення було прийнято не на нашу користь, — пояснює Володимир Миколайович. — Зверталися до різних інстанцій, зокрема до Президента України, народних депутатів, Генеральної прокуратури, Державної фіскальної служби, Держгеокадастру України, але допомоги ні від кого не отримали. Як повідомив в. о. голови ДФС України Мирослав Продан, «статтею 28 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3% нормативної грошової оцінки землі».

На сходці мешканців села у 2016 році люди попросили сільраду як одержувача грошей за оренду пасовища відмовитися від цих коштів. І сільрада погодилася, вирішила не претендувати на погашення нарахованого податківцями боргу в сумі 376 192 грн. Тим паче, що орендована земля не давала людям прибутку. «Десятки років вона не оброблялася, а в посушливий період там не росла навіть трава. Основним джерелом прибутку у населення є корови, а ціни на молоко дуже низькі, корми коштують дорого. Все це призведе до цілковитого зубожіння жителів та знищення тваринництва на селі». Саме так записано у постанові Строганівської сільської ради.

Керівництво новоствореної Григорівської об’єднаної територіальної громади було зацікавлене вирішити проблему з цим боргом. Куди воно тільки не зверталося — марно…

— Ми у спілці підрахували, що виставлений нам рахунок аж ніяк не дорівнює 3% орендної плати, — обурювався Володимир Саєнко. — Коли ж спробували з’ясувати, звідки взялися саме 376 192 грн., за яким відсотком цю суму нараховували, то нам відмовили у наданні інформації. Я не знаю, що мені робити, адже цей божевільний борг виставили особисто мені! Це ж якийсь абсурд!

Та Володимир Миколайович не здавався і не сидів склавши руки навіть тоді, коли дізнався, що сума його боргу зросла і становить 414 382 гривні. Не дай Боже комусь з нас пройти через стільки судових засідань, як пройшов він! Подавали в суд на нього, звертався до суд сам! Так тривало довгі три роки. Уявляєте, скільки йому за цей час довелося пережити і скільки витримати?

Однак все має свій початок і завершення. 6 червня 2018 року Херсонський окружний адміністративний суд у відкритому судовому засіданні розглянув  заяву Володимира Саєнка про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами в адміністративній справі за позовом Херсонської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області до Саєнка Володимира Миколайовича про стягнення податкового боргу.

Не будемо втомлювати читачів довгим переліком фактів, якими керувався суд. Наголосимо на іншому. Суд взяв до уваги вимоги Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Іншими словами: суди та органи державної влади повинні дотримуватися положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати у своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини.

Далі цитуємо матеріали суду: «Стаття 1 Протоколу № 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов’язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист власності (рішення «Броньовський проти Польщі»). У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (рішення «Спорронг та Лонрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року).

Також практика Європейського суду з прав людини свідчить, що найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних ociб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхам прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта.

«Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у ociб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв’язку з застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що, незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов i порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній ocoбi, i переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13. 06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії», п. 69).

Поняття майно має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже — майно…

Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив. Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов: якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Poсії», «Агрокомплекс проти України»); якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Брезовец проти Хорватії», «Рисовський проти України»)…

Згідно з п. 50 Рішення Європейського суду у справі «Щокін проти України» судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Підсумовуючи вищевикладене, суд доходить висновку про задоволення заяви Саєнка В. М. про перегляд постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 20. 02. 2017 р. за нововиявленими обставинами».

Суд вирішив заяву Володимира Саєнка задовольнити і скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 20.02.2017 р. Прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову Херсонської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області до Володимира Саєнка про стягнення податкового боргу.

Анатолій ЯЇЦЬКИЙ.

Новини від Нового дня в Telegram. Підписуйтесь на наш канал t.me/newsnewday