Поспішайте творити добро!

Влада і люди

Степові села, що зорі на небі: розсипані — не збереш! Але ж є грізна команда згори: «Зібрати!». Не зірки, звісно, — до них ще не дійшло. Села на ту команду впираються і гуртуватися у об’єднані територіальні громади явно не поспішають.

— Територіальна громада?.. — риторично перепитує чумацькошляхівський сільський голова Володимир Шевченко. — Люди не бачать в цьому ніякого сенсу. Ніякого! І депутати проти. Збирали сходки, аякже. Та люди бажання не виявили, хоча і районна рада, і районна адміністрація наполягають, щоб ми об’єдналися зі Чкаловим. А від нас до Чкалового цілих 25 кілометрів. Від Новорепівки до нас ще 18 виходить 43 кілометри. Чи є ще такі віддалені села в Україні?..

Дороги, світло, медицина

Ось три напрями, на які чумацькошляхівська сільрада і її голова роблять особливий наголос.  І йдеться тут не про одне окремо взяте село, а цілих п’ять, розкиданих на десятки кілометрів — власне Чумацький Шлях, Софіївку, Катеринівку, Новоукраїнку та Новорепівку. Саме по глибинці «прискорені реформи» на селі вдарили найтяжче: руїни їдуть і руїнами поганяють! Дивитися Шевченкові на все це особливо боляче: це ж і його вітчизна!

— Ну от зараз стоїть питання первинної медицини. Головний лікар з району просить виділити кошти. Я буду на сесію виносити питання про виділення цих коштів. Вони вкрай і зараз потрібні! Нехай ми свій бюджет угробимо, але ці гроші підуть на здоров’я людей. Депутати кажуть: «Кладовище треба обгородити…», а я їм заперечую: «Ви мені пробачте, але в першу чергу про живих треба думати, а покійники (хай мене Бог і вони простять) нікуди не втечуть…».  А за час своєї роботи головою занедбані довгий час клуби у Новорепівці та Софіївці ми відкрили…

— А чи потрібні в наш час людям ті клуби?

— Потрібні! Люди хочуть знову збиратися разом. Їм уже набридли американські серіали по телевізору. Їм хочеться нормального життя, до якого ми йшли-йшли, а тоді звернули з дороги.

Разом із Володимиром Петровичем прошкуємо до амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Нас зустрічає медсестра, депутат сільської ради Анжеліка Кухар. Запитує з порога:

— Вражає? Це ось оглядова лікаря, кардіограф… Тут теж була лікарня, але зараз ми робимо її компактнішою, економнішою в експлуатації. Обслуговуємо близько 1200 пацієнтів. На такий ремонт не були заплановані кошти, доводилося шукати. Зробили каналізацію, новий водопровід, маємо холодну і гарячу воду. Вода постійно. Нові світильники встановили. Мріємо про нове стоматологічне крісло. У Чкалово теж роблять ремонт, але не такий, на який пішло більше 770 тисяч гривень. І справа варта того, адже йдеться про головне багатство країни — здоров’я людей.

Сільський голова по пунктах знайомить із виконанням бюджету за 10 місяців:

— На капітальне будівництво освітлення пішло 708 051 гривня, на капремонт пошти — 198 279 грн., на поточний ремонт доріг у Катеринівці, Софіївці, Новоукраїнці й Чумацькому Шляху — 450 тисяч гривень… Повірте, жодна копійка даремно не витрачена. І це дуже легко перевірити.

— А перевіряють?

— Ще й як! І комплексно, і поодинці… Особливо після того, як на мене тут один «правдолюб» почав скарги строчити. Строчить — і в кущі! А ти пояснюй, пиши відповіді: депутатам, в прокуратуру, в поліцію…

Із Шевченком каші не звариш

Сільським головою Володимира Петровича обирають учетверте. Хоча районне керівництво (шила в мішку не сховаєш!) відверто робило ставку на іншу людину, бо «із цим Шевченком каші не звариш». І не звариш, бо такий уже в нього характер — потомственного степовика.

У цих краях ( Громівці) народився, виріс, сюди повернувся після служби в армії. Був і агрономом-насіннєвиком-ентомологом, секретарем парторганізації, колгоспним головою. Будував токи і дороги, купував трактори, виховував кадри і одержував, аякже, «по шапці» — за те, що не гнувся згідно з лінією партії.

Не гнеться і в умовах нинішньої новотроїцької багатопартійності — ні перед головою райради, ні перед головою райдержадміністрації. Бо жити звик власним розумом, прислухаючись до людей, а не до поденників-«реформаторів». А поденникам що? Головне — взяти під козирок і виконати команду згори.

Тож коли чумацькошляхівський голова закусив вудила і дав ясно зрозуміти тому ж голові райради Юрію Коцегубову, що у приєднанні до Чколовської ОТГ ні він, ні люди його громади «не бачать сенсу», Юрій Анатолійович, відчувалося, сприйняв цю позицію Шевченка як виклик… самій владі.

Відверто через коліно не ламав, одначе, схоже, вирішив загрібати жар чужими руками.

Одразу скажемо: жодна з більш як десятка скарг місцевого скаржника Сєрова в різні інстанції не підтвердилася, і якби розгляд їх був платним, то Дмитро Юрійович вже б давно став новотроїцьким жебраком. А так — «демократія, понімаїш…».

У підприємливого директора ПП «Арм-Агро», депутата райради Дереніка Мелконяна свої, схоже, чисто приватні, інтереси, які він і не приховує, належачи до новотроїцької бізнесової еліти.

На кому ж шапка горить?

— Мені вся ця мишача метушня набридла! — обурюється Володимир Шевченко. — Терпіти більше не буду, бо це вже перейшло всякі межі…

На підтвердження цих слів сільський голова наводить такі аргументи:

— Все почалося з фельдшерсько-акушерського пункту в Софіївці. Цей ФАП був переданий нам на баланс ще у 2015 році. Навесні 2017-го зателефонував мені Деренік Мелконян: єсть діло, мовляв.  Що ж за діло? З’ясувалося, що бізнесмену спало на думку у будівлі ФАПу відкрити церкву, а медиків переселити у стару школу.  Пропозиція більш ніж дивна! Звести в одному приміщенні хворих і дітей? Ну знаєте!..

— А вам ще й попом не пропонували стати?

— Так отож! Як не дивно, але голова райради Юрій Коцегубов взяв сторону бізнесмена Мелконяна, який засипав сільраду усілякими депутатськими запитами. То я нібито порушив тендерне законодавство, то «віджав» громадське пасовище у села. Підозрюю, що спільником Мелконяна виступив, як уже сказано, місцевий житель Дмитро Сєров. 4 дні поспіль співробітники КРУ ретельно перевіряли «факти». І ніякої крамоли не знайшли, бо, клянуся, немає крамоли. Нема!

— Ви повідомили про це авторам скарг і запитів?

— Аякже! Мало того, я пропонував Сєрову ввійти до складу комісії.

Наш співрозмовник повідав про ще одну «пропозицію» депутата райради Мелконяна. На цей раз не «духовно-церковну», а, так би мовити, світську.

— Справа у тому, що на початку 2018 року на баланс нашої сільради була передана зрошувальна система, яка охоплює чималий шмат орендованої землі, — говорить Володимир Шевченко. — Річний дохід громади від оренди зрошувальних мереж становить 450 тисяч гривень. Майже всі користувачі ними розплачуються з громадою справно. А от районний депутат Деренік Мелконян, який орендує у нас 500 гектарів зрошуваних земель, від сплати ухиляється, хоча поливом користується сповна. Він сам собі «пробачив» борг перед бюджетом у сумі 45 тисяч гривень. А щоб і надалі так тривало, придумав нехитру схему. Замість укладання договорів на водокористування він запропонував передати частину підземної зрошувальної мережі на баланс «АРМ-Агро». Я чітко сказав: це неможливо з двох причин. Перша: рішення про передачу приймаю не я, а сільські депутати. Друге: запропонована схема явно корупційна. Прокурор району, до якого я звернувся за консультацією, відразу попередив мене, чим це загрожує. Тиск на мене з боку Мелконяна і райради послабився. Та чи надовго?..

«Благородство» з вигодою

Чумацькошляхівський сільський голова попросив нас затриматися, повідомивши, що у сільську раду мають прийти наші депутати на чолі з Дереніком Мелконяном.

— Із якою місією — невідомо, але послухати людей варто, — сказав Володимир Шевченко…

Депутати прибули в означений час.

— Ми прийшли домовитися про те, у який день зібратися на сходку в селі, щоб тут були присутні і люди, і депутати, і адміністрація та райрада, — пояснив суть візиту Деренік Мелконян. — Ми хочемо з’ясувати, що твориться у нас в селі, що пишеться про нас в газетах, інформаційних службах і наскільки це відповідає дійсності. Бо звикли і пишуть що попало, а воно не відповідає дійсності. Якщо ми десь не такі, то хай люди скажуть, а не хтось. Ми хотіли зробити благородне діло: ФАП поміняти на колишню школу, а в ньому за рахунок моєї фірми зробити церкву. Що тут поганого?!.

Обурило районного бізнесмена-депутата і те, що Володимир Шевченко, бачте, найняв робити дороги «інших людей», а не тих, кого пропонував (лобіював) добродій Мелконян. А коли так, то тут «щось не так»…

Не обійшов своєю увагою і «не таких» журналістів:

— Що стосується ТРК «Скіфія». Це теж питання. «Скіфія»… Люди знають, що воно платне. Я можу в будь-який момент замовити будь-який телеефір… Прийдуть, покажуть цвинтар, де сміття є, де розвалини… Я ще до цього не дійшов і не зробив, — пригрозив, відчувалося, Деренік Мелконян.

А що ж сільські депутати, котрі прийшли з Дереніком Месниковичем?

Вони теж не мовчали, вибухаючи «гнівом праведним», мовляв, сільський голова не такий, яким має бути… голова. Представники громади, відчувалося, вбачають основне своє завдання у тому, аби лише контролювати дії Володимира Петровича. Висловлювалися претензії навіть до бюджету, за який самі ж… голосували.

І Володимир Білий, і Микола Кириков, і Петро Майстренко емоцій не стримували. Здавалося, що за участі «рефері» Мелконяна от-от почнеться кулачний бій. Серед тих, хто мовчки спостерігав за всією цією словесною баталією, була медсестра Анжеліка Кухар, стараннями якої та її однодумців у Чумацькому Шляху з’явилося таке приміщення амбулаторії загальної практики сімейної медицини, яке далеко не скрізь побачиш. Молодій жінці перед своїми виборцями не червоніти — їй мандат був потрібен не для того, щоб контролювати сільського голову, а щоб разом із ним і рештою депутатів робити спільно добро для громади. Та цю роль, відчувалося, не всі усвідомлюють, більше слухаючись не веління власної совісті, а «диригента» Мелконяна, у якого теж є свої «диригенти» у владних кабінетах Новотроїцького.

Хто кому служить?

Звісно, заради об’єктивності, ми не могли не звернутися за коментарем до голови Новотроїцької райради Юрія Коцегубова з приводу ситуації довкола подій у Чумацькошляхівській сільраді. Як він її оцінює?

— А що тут говорити? Узурпував Шевченко владу, з депутатами сільради не радиться, тисне на них, аби протягнути те чи інше рішення на сесії, — обурився Юрій Анатолійович.

 — І можете це підтвердити?

— Чому б ні. Взяти хоча б розгляд на сесії заяви директора ПП «Арм-Агро», депутата райради Дереніка Мелконяна про передачу на баланс його підприємства на праві господарського відання частини внутрішньогосподарської меліоративної системи, що знаходиться на території сільської ради. Під час обговорення цього питання Шевченко став погрожувати судом депутатам, котрі готові були проголосувати «за».

Насправді ж не погрожував, а давав ознайомитися з офіційною відповіддю районного прокурора на його запит щодо законності передачі у безоплатне користування меліоративної системи вартістю понад 323 млн гривень.

Якого прокурора?! Того, що звільнили за корупційні дії? Так нема його вже в районі, — не втримався Коцегубов. Що ж, прокурора й справді нема, але ж положення законодавства, на які тоді посилався він, залишилися. До того ж, тільки депутат райради Деренік Мелконян відмовився укладати договір на оренду меліоративної системи з Чумацькошляхівською сільрадою і цілий рік користувався нею, не сплачуючи орендної плати до казни громади. При цьому стверджує: у мене є договір з райрадою.

— Тож хай сільрада подасть на нього до суду, — підказав Коцегубов. — А хто дав право Мелконяну вирішувати питання про розміщення у приміщенні Софіївського ФАПу церкви? Будівля ця належить громаді, вона перебуває на балансі сільради, ФАП сертифікований…

— Він же хотів зробити якнайкраще, власним коштом зробити у церкві ремонт. А ФАП переселили б у приміщення школи. Тільки зрозуміти логіку Юрія Анатолійовича неможливо: як по сусідству можна було розмістити у школі хворих людей і дітей?! Як, до речі, і його тлумачення щодо ігнорування чумацькошляхівським головою запиту депутата райради Дереніка Мелконяна щодо проведення капітального ремонту мережі зовнішнього освітлення та ремонту автомобільних доріг на території Чумацькошляхівської сільради. Маючи на руках копії двох відповідей сільського голови Володимира Шевченка Новотроїцькій райраді, можна з упевненістю стверджувати: звинувачення Юрія Коцегубова не мають під собою ніякого підґрунтя. Тобто вони голослівні. Бо Мелконян вимагав надати копії документів на проведення капітального ремонту мережі зовнішнього освітлення, але його тут не здійснювали. Кошти з місцевого бюджету виділялися на капітальне будівництво вуличного освітлення. Правильність використання їх перевіряла у листопаді 2017-го Держаудитслужба у Херсонській області. І порушень не виявила. До речі, перевіряли питання використання сільського бюджету та фінансово-господарської діяльності за період з 1.03.2014 р. по 1.10.2017 р. Хіба-таки депутат райради Мелконян краще міг би розібратися у цих питаннях?

Водночас у нас теж є питання до голови райради Юрія Коцегубова: чому депутата райради Мелконяна найбільше цікавить проведення ремонту автодоріг на території Чумацькошляхівської сільради? Думається, відповіддю на нього буде запитання самого Мелконяна до сільського голови Шевченка у нашій присутності: «Чому Ви не захотіли працювати з людиною, яку я прислав до вас, на прокладення асфальту у наших селах?». Не здається вам, шановний Юрію Анатолійовичу, що тут не те, що пахне  — тут просто тхне лобіюванням чиїхось інтересів? А це вже корупція!

І останнє. Ви закидаєте на адресу сільського голови Володимира Шевченка небажання Чумацькошляхівської сільради приєднуватися до майбутньої Чколовської ОТГ. Але ж це спільна думка учасників сходки громади. Хоча він теж її підтримує і не приховує цього.

Тож перш ніж звинувачувати Шевченка у всіх смертних гріхах, було б добре, шановний пане голово райради, аби Ви дали відповіді собі на всі ті запитання, які ми Вам поставили. Тоді, думається, і прагнення лобіювати чиїсь інтереси у вас зникне.

…При в’їзді у Чумацький Шлях — декоративні лелеки на стовпі.

— Що значить цей символ? — запитуємо у Володимира Шевченка.

— Ми про символ не думали. Просто поставили лелеку замість серпа і молота, як колись модно було, щоб люди бачили: село живе. Бо таки й живе! Практично усі, хто хоче тут працювати, той, як не важко, а робить. А крикунів і хитрунів село ніколи не любило. А зараз — тим паче.

Василь ПІДДУБНЯК,

Анатолій ЖУПИНА.

Фото авторів.

Новини від Нового дня в Telegram. Підписуйтесь на наш канал t.me/newsnewday