Сергій Шпанко про війну чесно і відверто
Коли ще в Україні був мир, Сергій Шпанко працював оперуповноваженим Новоукраїнського райвідділу міліції на Кіровоградщині, старшим майстром ПТУ. На фронт Сергій Михайлович пішов добровольцем на початку війни.
«Пішов за власним бажанням, а мене ще й брати не хотіли», — розповідає Опер (такий позивний взяв собі офіцер). На той час його 17-й батальйон базувався у Мелітополі. Чоловікам набридла бездіяльність. «Тоді ми дійшли до міністра оборони, — говорить комбат. — Ходили за ним до тих пір, поки він не надав нам представника, котрий взяв добровольців на список. Так ми й потрапили на війну».
На Донбасі рота Сергія Шпанка увійшла до складу 34-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї бригади. Того самого, який визволяв Дзержинськ, Майорськ, Південне, Артемівськ, Зайцеве.
Зараз з тих, хто воює у батальйоні з перших днів, залишилося відсотків 20. Серед тих, хто прийшов до підрозділу останніми роками, багато наших земляків. Це тому, що 34-й ОМПБ, який формувався на Кіровоградщині, кілька разів був у Генічеському районі на ротації. Зрештою Міністерство оборони визначило, що у цьому районі буде місце постійної дислокації батальйону. Військове містечко з’явилося на базі колишнього Новоолексіївського ПТУ № 23. Тут перебуває більша частина особового складу. Решту, яку складають одружені, мають поселити на верхніх поверхах лікарні, які нині не зайняті.
На запитання, чи відрізняється нинішнє поповнення від тих, хто йшов на фронт у 2014 році, Сергій Шпанко відповідає:
— Тоді люди були більш вмотивовані. Йшли за 3000—3200 гривень служити.
— А зараз скільки платять?
— На передовій по 18—20 тисяч за місяць можна заробити…
— Але ж у будь-яку хвилину можна розпрощатися з життям.
— Копай окоп глибше — залишишся живим.
При цьому, зізнається комбат, він не знає жодного з першої хвилі, хто пройшов війну без поранень.
— А хто з того боку воює, Сергію Михайловичу? Місцевих, мабуть, не залишилося?
— Чому? Вони є. Першу лінію складають місцеві алкоголіки — їх окупантам не шкода. А вже за ними стоять російські кадровики.
— По телевізору нам правду про війну показують?
— Не знаю. Телевізор дивлюся, лише коли їжджу додому. А це буває дуже рідко.
— Принаймні, чи правдивою є інформація, що ледь не кожного дня є поранені і вбиті?
— Так, це правда. Там війна, там стріляють…
Кілька бійців прийшли служити у батальйон просто там, на сході. Спочатку ж ставлення до наших військових було негативне.
— У 2014-му, коли ми «віджали» Майорськ, жінки ховали своїх дітей під спідниці, — розповідає Опер. – Боялися, що ми їх з’їмо. А вже через тиждень, коли ми цих дітей годували і бабусям допомагали, ставлення змінилося.
Неоднозначно ставляться до 34-го батальйону і новоолексіївці. За словами комбата, це тому, що через селище пройшло багато частин і у деяких з них були п’яниці, котрі лякали місцевих. У його батальйоні, каже, таких немає. З пиятикою тут борються. Лише за один 2016 рік з батальйону звільнили понад 200 любителів оковитої. Немає тут і «дідівщини».
— Її просто не може бути на фронті, — пояснює Сергій Шпанко. — Сьогодні ти повівся неправильно — завтра можеш від своїх кулю в голову отримати. Скажуть, що вороги стріляли.
— А чим закінчиться ця війна, Сергію Михайловичу?
— Однозначно, нашою перемогою.
— Що для цього треба?
— Щоб командування набралося сміливості.
Андрій БЕЙНИК.
Фото автора.
Новини від Нового дня в Telegram. Підписуйтесь на наш канал
