Шляхом реформ. Курс сучасної медицини — на світові стандарти
Медична галузь переживає нині своєрідну революцію, якої вона не знала за всі роки ні до, ні після проголошення Україною незалежності, хоч самому мистецтву зцілення — тисячоліття.
Наш співрозмовник — директор департаменту охорони здоров’я Херсонської облдержадміністрації, депутат обласної ради Віктор КОРОЛЕНКО.
Віктор Миколайович закінчив Чернівецький державний медичний інститут, спеціальність — лікувальна справа, кваліфікація — лікар. Пройшов шлях від практичного хірурга сільської лікарні до керівника галузі південної області України.
— Вікторе Миколайовичу, передовсім хотілося б одержати інформацію з перших вуст, як мовиться, про те, яким же видався для вашої галузі минулий рік? Чи все задумане і заплановане вдалося виконати?
— У 2017-му в області ми практично завершили формування екстреної медичної допомоги, а саме в контексті створення відповідних баз перебування швидкої медичної допомоги у районах і селах Херсонщини, що безпосередньо наблизило її до жителів степового краю. Такі пункти відкриті в Генічеському і Бериславському (село Милове) районах та в Агайманах Іванівського району. На цей рік заплановане відкриття нових пунктів у тих районах, які знаходяться в рекреаційних зонах — насамперед на морських узбережжях, де в курортний сезон кількість населення зростає у кілька разів. Взяти Скадовський район. Протягом восьми місяців минулого року там було 900 виїздів швидкої допомоги, а за 3 місяці курортного сезону — 7 тисяч!
— Нічого собі! І який же вихід?
— Ми змушені перекидати у курортні зони транспорт із Херсона, а також із тих районів, де стала кількість населення, аби медики мали змогу невідкладно прибути на виклик. Йдеться про те, щоб не лише вчасно доставити лікаря до хворого, а й на місці надати допомогу. Адже догоспітальний етап, особливо при травмах чи інших негараздах, є найважливішим.
— Херсонщина — одна з тих областей, де успішно впроваджується так звана електронна медицина…
— Торік продовжувалося формування відповідної бази, зокрема інформаційної. Робота ця непроста, адже нам належить відцифрувати всю інформацію про населення, занесену раніше на паперові носії. Для цього у грудні сесією облради при затвердженні бюджету передбачені й виділені кошти на придбання серверної…
— Поясність, будь ласка, читачам, що таке серверна?
— Це той електронний банк, де збиратиметься, накопичуватиметься, оброблятиметься й зберігатиметься вся інформація про наших пацієнтів. Ми йшли до цього майже 8 місяців. Найважливіше у діяльності серверної — не лише оперативність даних про здоров’я людини, перебіг хвороб, лікування, обробка, а й захист від найменшого витоку.
— Державна таємниця!
— У певному сенсі — саме так. І якщо та ж банківська картка має чотири ступені захисту, то наша програма — шестиступенева.
— Дозвольте повернутися до пунктів екстреної медицини. За яким принципом вони створюються? Чи тут все просто: є відповідна база — є пункт…
— Не зовсім так. Береться той пункт, який за матеріальною базою, кадровим забезпеченням, територіальним розташуванням найбільш придатний. Є ще одна важлива вимога: відстань від пункту екстреної медичної допомоги до найвіддаленішого населеного пункту не повинен перевищувати 20 кілометрів.
— Навіть для такого літака, як старий добрий «кукурузник», це не така вже й відстань. До речі, читачів «Нового дня» цікавить таке питання: чи не повернеться на допомогу медикам і хворим санавіація? Це особливо важливо для степової області, де масштаби трохи інші, ніж на Буковині чи Поділлі…
— Цю проблему ми порушували неодноразово. Більше того, я виходив з ініціативою (вона чомусь не була підтримана) створити водну чи морську екстрену медичну допомогу. А така необхідність давно назріла, адже за межами Херсона, міст обласного підпорядкування, райцентрів за останні десятиліття виросли багатолюдні дачні масиви. І нерідко до мешканців цих містечок, розташованих на островах, можна дістатися єдиним шляхом — водним. І там протягом весни, літа і осені, а то й круглий рік найбільше проживає пенсіонерів. А їх переслідують три лиха: інфаркти, інсульти і укуси змій, павуків-каракуртів тощо. Ці люди мають зв’язок із «материком». Але у разі нещасного випадку як їх терміново доправити на берег?
— Ви не цікавилися, скільки ж ваших потенційних пацієнтів знаходяться на дачах?
— Від 50 до 70 тисяч! Ви зрозуміли, чому я за те, щоб водну екстрену медичну допомогу все-таки створити.
— Але ж де взяти на це кошти? Мільйоном гривень тут, мабуть, не обійдеться…
— Хоча кожне людське життя від того мільйона дорожче. Але тут йдеться не про якісь астрономічні суми бюджетних коштів. Мова про один-два катери всього, які не обов’язково мають бути на балансі екстреної медичної служби. Транспорт може перебувати у віданні підрозділів міністерства з надзвичайних ситуацій, скажімо. Одначе на них повинні працювати лікарі екстреної медичної допомоги. Як тільки надійшов виклик, лікарі тут же сідають у катер і на повних парах мчать до потерпілого і вже на місці надають допомогу. Необхідно евакуювати людину — без особливих проблем! Десяток хвилин до причалу, де на хворого вже очікує карета «швидкої». Сподіваюся, що цей проект все-таки буде реалізований.
— Вікторе Миколайовичу, а що Ви можете сказати про рівень матеріального забезпечення галузі? Чи у нас тут більше надії на зарубіжних благодійників, ніж на власну державу? Тільки й чуєш: там Німеччина якийсь унікальний апарат доставила, там — Франція…
— Така допомога справді надходить, і не лише від німців чи голландців, з якими ми постійно співпрацюємо. Однак тут йдеться про техніку чи обладнання, які були у вжитку. Ті ж ліжка, матраци…
На жаль, субвенція, яка виділяється з державного бюджету, розрахована не на капітальні видатки, а виключно на поточне функціонування галузі — медикаменти, харчування, заробітну плату і частково — на енергоносії.
— А капітальних немає взагалі чи як?
— Капітальні видатки покриваються виключно за рахунок місцевих бюджетів. На кошти бюджету у нас торік придбані два автомобілі екстреної медичної допомоги (цього року планується придбати чотири), майже 5 мільйонів гривень пішло на закупівлю сучасного обладнання для лікарні відновлювального лікування, у тому числі для реабілітації воїнів АТО. До речі, це єдиний лікувальний заклад такого профілю в Україні. Створений він на базі залізничної лікарні. Зараз там закінчуються ремонтні роботи, і вже у березні буде введена перша черга цієї лікарні на 30 ліжок. А загалом їх буде 120. Це буде одна з найбільших лікарень такого профілю в Україні.
Закупили обладнання для онкодиспансеру, зокрема мамограф і УЗД-апарат експертного класу. З обласного бюджету виділені кошти для придбання мамографів для обстеження сільських жителів, які часто не мають змоги приїхати на огляд у обласний центр.
Торік продовжувалося оновлення баз міських закладів охорони здоров’я, зокрема, нещодавно придбаний мамограф для херсонської лікарні ім. Тропіних, агіограф для лікарні імені Є. Карабелеша…
Та яке б обладнання ми не купували, найважливішою ланкою системи охорони здоров’я є кадри, зокрема лікарі.
— Нещодавно Ви розповіли про те, що в Хорватії, де Вам довелося побувати, лікарям на роботу в село не так просто потрапити. Вони спочатку мають не менше трьох років у місті відпрацювати. Чи це, може, жарт?
— Ні, не жарт — так воно і є. Думаю, що колись і Україна доживе до такого. А що для цього потрібно? Будувати на селі сучасні амбулаторії і ФАПи. Саме на це і взяв курс наш департамент. І нас в цьому підтримують і обласна рада, і облдержадміністрація, і влада на місцях. Для цього у нас вже є кошти на спеціальному рахунку. На початку лютого затверджений проект по амбулаторіях, підписаний головою облдержадміністрації.
Віце-прем’єр-міністр — міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Геннадій Зубко зауважив, що перший, хто затвердить такий проект, може одразу приїжджати у столицю на його захист, а відтак, починати його реалізацію.
— У якому ж з районів розпочнеться ця реалізація?
— В усіх районах одночасно. Принцип такого проекту дуже простий: місцева громада визначає місце, де стоятиме ФАП, забезпечує об’єкт необхідними комунікаціями (електроенергія, вода й каналізація), і тільки тоді ми починаємо будівельні роботи. Тож від ініціативи місцевої влади дуже багато залежить… Судячи з того, що заявок на спорудження ФАПів набагато більше, ніж виділено коштів, громади кревно зацікавлені, щоб на їх територіях діяли сучасні заклади охорони здоров’я.
— Що ж це за проекти? Що вони передбачають?
— Це будуть не такі амбулаторії, які споруджувалися раніше. Обов’язковою складовою об’єктів є квартири для медиків. Їм в обов’язковому порядку виділятимуть не лише житло, а й автомобілі. Це президентська програма, і вона має бути виконана!
— Притча во язицех — медична реформа…
— Яка кінцева мета реформи? Надання своєчасної, доступної, якісної медичної допомоги. І доступної не лише географічно, а й фінансово передовсім. І насамперед — на селі. Це і сімейні лікарі, і амбулаторії, будівництво яких, до речі, у містах не передбачене. Повинен зауважити ще й таке: без страхової медицини сучасного, такого, як у Європі, рівня обслуговування населення ми досягти не зможемо. І неважливо, чи це буде приватне страхування, чи державне, чи державно-приватне.
Кілька слів про госпітальні округи. Формування їх уже завершене. Їх у нас чотири: Бериславський, Генічеський, Таврійський і Херсонський. Сформовані госпітальні ради, розроблені п’ятирічні плани діяльності. Госпітальні округи і госпітальні ради, щоб ви знали, опікуються виключно лікарнями, які мають ліжка — тобто центральними районними. Жодна лікарня при цьому закрита не буде! А от перепрофілювати з метою, аби вони виконували певні функції, але якісно — ось наше завдання. І так повинно бути!
Ми зараз вийшли на Кабінет Міністрів України з пропозицією вивести Херсон разом із Білозерським, Скадовським, Олешківським та Каланчацьким районами в окремий госпітальний округ, аби вони були в рівних умовах.
— На завершення буквально кілька слів про телемедицину. Це вже не вчорашній, як було донедавна, а сьогоднішній день галузі…
— Телемедицина вже робить перші кроки: купуються і встановлюються комп’ютери, оснащені веб-камерами, всіма необхідними програмами — з кардіології, онкології, терапії… Не обов’язково мати у штаті тієї ж районної лікарні онколога-хірурга, скажімо, кардіолога чи кардіохірурга. Достатньо забезпечити можливість медикам райлікарні чи сімейним лікарям проконсультуватися з обласними фахівцями. Саме обмін необхідною інформацією за допомогою телемедицини визнаний у всьому світі. І не обов’язково викликати в район лікаря з області чи, тим паче, вести хворого туди. Це, по-перше, втрачений час, по-друге, кошти. Хворих, яким потрібна медична допомога третього рівня, небагато — до 30%. Якісну медичну допомогу їм можна надавати і на місцях.
Те ж саме можна сказати і про швидку допомогу. Ми закупили 40 кардіографів для автомобілів швидкої медичної допомоги. Інформацію, зняту ними, що називається, «на колесах», через супутники зв’язку передають у центр, де оперативно приймаються необхідні рішення.
Що б ми не робили, які б управлінські рішення не приймали в системі охорони здоров’я, головний принцип, який приписується Гіппократу, один: primum non nocere (дослівно: передовсім — не нашкодь).
— Дякуємо за цікаву розмову, Вікторе Миколайовичу. Ваша розповідь ще раз переконує, що, попри певні труднощі, сама медицина у нашому краї «не хворіє», торуючи шлях до світових стандартів охорони здоров’я. Шлях доволі непростий, але іншого вибору, напевне, і немає.
Розмову вели Василь ПІДДУБНЯК та Анатолій ЖУПИНА.
.
Новини від Нового дня в Telegram. Підписуйтесь на наш канал
