суспiльство

Створив диво посеред степу: в Асканії-Новій відзначили 100-річчя смерті Фрідріха Фальц-Фейна

от admin · 03.08.2020

Понад 33 тисячі гектарів, на яких розташувалися унікальний дендропарк, зоопарк, цілинний степ. Десятки червонокнижних видів флори та фауни, 200 видів із Бернської конвенції. Біосферний заповідник «Асканія-Нова» один із найвідоміших природних парків на планеті, він входить до «7-ми чудес України». Сьогодні страшно й подумати – всього цього у нас би не було, якби не залюблений у природу філантроп, Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн. Днями виповнилося 100-річчя від Дня смерті засновника. В «Асканії-Новій» не інакше як трепетно зберігають пам’ять про творця оази в степах Херсонщини, відтак і цю дату оминути увагою не змогли. Перед пам’ятником Ф.Е. Фальц-Фейну відбулися урочистості. І річ зовсім не в помпезності, звучали цікаві факти із життя непересічної особистості, яка навіки вписала своє ім’я у книгу людських надбань світового масштабу.

Фрідріх Фальц-Фейн народився в Асканії-Новій, у багатодітній родині. Ще змалечку він захоплювався птахами. У 21 рік почав будувати вольєри для птахів. Друге хобі – коні. Сам чудовий вершник, юнак взявся за розведення одразу кількох видів цих благородних тварин, займаючи призові місця на сільськогосподарських виставках. А вже у 1887 році, ще будучи студентом Дерпського університету, Фрідріх заклав дендрологічний парк на крапельному зрошенні. Цей період він сам вважав початком утворення заповідника. До такої думки схиляються й дослідники життя Ф.Е. Фальц-Фейна. Відлік від того самого наказу ради народних комісарів, коли «Асканію-Нову» націоналізували, хибний.

-Ми повинні відштовхуватися від тієї дати, яку назвав сам Фрідріх Едуардович. 21 лютого 1888 року він відправив листа в Париж у товариство природознавців. В ньому написав, що я, такий-то, йому тоді було 25 років, і в моєму маєтку, який знаходиться там-то, вже є зоопарк, закладений дендропарк, виділена ділянка заповідного степу, — розповіла історіограф сім’ї Фальц-Фейнів, ветеран заповідної праці Неллі Дрогобич.

Іноді вчені сперечаються, а чи слід вважати науковцем Фрідріха Фальц-Фейна, адже, не закінчивши університет, повної освіти він не мав. Всі крапки над «і» розставляє директор біосферного заповідника «Асканія-Нова», кандидат біологічних наук Віктор Гавриленко. Те, що створив Фрідріх Едуардович, те, як все ще тоді було організовано в заповіднику, записані засновником висновки, і є свідченням того, що тут докладено знання справжнього науковця. Заповідник стане меккою для вчених з усього світу. Вони з’їжджатимуться до акліматизаційного центру для тварин, про який раз у раз звучатиме на конференціях. Знаменитий ботанік Йосип Пачоський у 1902 зробив перший опис заповідного степу. Свої безцінні наукові праці він писатиме протягом 20 років. Перше виведення страусів шляхом інкубації, африканських та ему, теж надбання «Асканії-Нова» часів Фрідріха Фаль-Фейна.

-Часто нагадую можновладцям сучасним і бізнесменам, кажу – беріть приклад із Фрідріха Едуардовича. Скільки б ви собі в кишені не накладали, в кінців-кінців це може закінчитися двома квадратними метрами. А тим, що зробив Фрідріх Едуардович, він дійсно записав своє ім’я в історію.

— говорить Віктор Гавриленко.

Помер Фрідріх Фальц-Фейн рано, у 56 років, перенісши два інсульти. Його велике серце не витримало «подвигів совєтів», з безцеремонним втручанням у його дітище, його життя. Після революції «Асканію-Нову» націоналізували. До заповідника його засновник вже так ніколи й не повернувся. Фрідріх Едуардович похований у Берліні, на цвинтарі «12 апостолів». Увесь цей час його пам’ятником опікується місцева влада. Але головним пам’ятником Фальц-Фейну залишається заповідник, який він створив.

Звісно, заповідник «Асканія-Нова», таким, як ми знаємо, зробили і люди, які тут працювали. Це сподвижники Фрідріха Фальц-Фейна, яких він дуже цінував. Директор біосферного заповідника Віктор Гавриленко зачитав унікальний архівний документ, датований 1917 роком – характеристика, яку Фрідріх Фальц-Фейн написав на штат заповідника.

«Всі ці люди вищої міри працьовиті, добросовісні у виконанні своїх обов’язків, ті, що знають свою справу і заслуговують заохочення нагородами, які тільки в таких випадках можуть бути…», — писав засновник заповідника.

Одним із таких незамінних працівників, правою рукою Фальц-Фейна, був Климентій Сіянко. На службу до заповідника він потрапив ще хлоп’ям і став асом у ветеринарії. Климент відповідав за утримання тварин, від годування до утримання. Вів персональний щоденник, куди заносив усі свої спостереження. Його оригінал зберігається в заповіднику.

Маючи за плечима церковно-приходську школу, чоловік досконально вивчив латину, нею й занотовував назви тварин. Ті записи про їхню поведінку, ветеринарні висновки і досі стають у нагоді співробітникам заповідника. Щоденник вважають азбукою зоопарківської справи. Особливу роль Климентія Сіянка у розвитку заповідника визнає онук Фрідріха Фальц-Фейна, який живе у Ліхтенштейні. До сторіччя свого знаменитого діда його повний тезка надіслав лист до заповідника.

Відношення влади країни рад до Климента Сіянка було неоднозначним. Ще у 20-х роках йому дали Героя праці. А вже у 30-х, під час нових чисток у заповіднику, Сіянка ганебно виганяють, а в 33-му засуджують, інкримінуючи контрреволюційну діяльність… Сподвижнику Фальц-Фейна дали умовний термін, бо був вже старим. Після війни Климентій просився хоч ким-небуть в «Асканію-Нову», але його туди так і не пустили… Помер у 1946 році, коли йому було 76-ть. Реабілітований посмертно, у 1957 році.

Неординарній, незаслужено забутій особистості – Климентові Сіянку колектив заповідника встановив меморіальну дошку. На відкриття, яке приурочили до 100-річчя від Дня смерті засновника заповідника Ф.Е. Фальц-Фейна, із Запорізької області приїхали нащадки Климента Сіянка – праонука і праправнук. Розповідають, вдома збереглися всього декілька фото з Климентієм, і визнають — пращур на дошці дуже схожий.

-З дитинства пам’ятаю, що в родині довго зберігався номер газети «Мисливський вісник», де була величезна стаття про заповідник «Асканія-Нова» з чорнильним підписом автора. Газету подаровали прадіду, — розповідає Олена Сіянко, праонука Климентія Сіянка.

Могила Климента не збереглася. Кладовище в Мелітополі, де покоївся його прах, нещадно знищили у 80-х. Тож меморіальна дошка в заповіднику «Асканія-Нова» чи не єдине нагадування про непересічну особистість. І дуже справедливо, що образ Климентія у камені тепер є тут, де він працював.

Після відкриття меморіальної дошки в біосферному заповіднику розпочався день відкритих дверей. Перлину під відкритим небом безкоштовно змогли відвідати представники громади Асканії-Нова.