Відповідь лежить у законах військової дисципліни, які, за своєю природою, не змінюються століттями, пише Іґаль Левін в своєму пості в Telegram.
Приклади з сучасності та історії свідчать, що масова армія не може існувати лише на ентузіазмі чи ідеології, пише сайт Новини Херсону. Більшість солдатів не прагнуть до війни добровільно. В основі дисципліни лежать жорсткі механізми контролю — покарання, страх і репресії. Ці методи працюють у будь-якій армії світу, від регулярних військових сил до революційних добровольців.
У сучасному прикладі Сирійської арабської армії (САА) під час відступу було зафіксовано, як солдати масово знімали форму, кидали зброю і йшли пішки до Іраку. Учасники війни, які не відчували ідеологічної єдності чи мотивації, залишали свої позиції. “Суніти до сунітів” — такий висновок можна зробити, спостерігаючи за подіями.
У різні часи подібні ситуації вирішувалися через жорсткі заходи. Наприклад, у фінській армії під час воєнного конфлікту покаранням за дезертирство був розстріл. Це стало одним із ключових факторів підтримання дисципліни. “Ідейні” солдати, як правило, складають лише незначну частину армії, тоді як основна маса підкорюється через страх перед репресіями.
Дисципліна в САА до певного моменту підтримувалася завдяки зовнішньому впливу. Контроль забезпечували “вагнерівці” і “Хезболла”, які застосовували жорсткі методи, включаючи страти і тиск на сім’ї солдатів. Як тільки ці сили зникли, рядові військові, які не бачили сенсу в участі у війні, покидали свої позиції та шукали інші шляхи втечі.
Система покарань є необхідною навіть у добровольчих чи революційних арміях. В історії відомо чимало випадків, коли суворі заходи застосовувалися для запобігання втечам чи покиданням бойових позицій. Ці методи довели свою ефективність, адже людська природа і закони війни залишаються незмінними.
Дисципліна у війську, попри героїчний вигляд ззовні, майже завжди є результатом складної системи репресій і контролю. Ці правила працюють у будь-якій армії, забезпечуючи порядок і виконання поставлених завдань.