У Херсоні навчать, як стати майстром

Сьогодні непогано — завтра буде краще

У майстерні діловито гуде верстат — юнак за ним вправно нарізає заготовки для майбутніх меблів. Справа нібито звичайна: адже для третьокурс­ника Державного навчального закладу «Вище професійне училище № 2 м. Херсона» Володимира Андрющенка це практичне заняття. Та його робоче місце — за сучасним обладнанням італійського виробництва вартістю близько десяти тисяч євро, яким нечасто можуть похвалитися навіть приватні меблеві цехи та фабрики по всій Україні. До того ж, придбали його коштом навчального закладу!

— Новий верстат опанував два роки тому, а до того доводилося працювати на старих, виготовлених ще за часів СРСР. Італійський агрегат менший за габаритам, не такий громіздкий та гучний і дуже точний. Працювати за ним значно зручніше, і на ньому, здається, гнати брак просто неможливо. Робив і шафи, і столи, і ліжка. Причому не як моделі для тренування, а виконував серйозні замовлення. Тепер ці столи й ліжка справно служать у кардіоцентрі та клінічній лікарні імені Карабелеша, а я за свою роботу отримую зарплату на додачу до стипендії, — зі скромною гордістю розповідає Володимир. — Опанувати таку техніку для мене — не просто навчальне завдання, а й можливість гідно заробляти після закінчення училища. Адже звичайний столяр-почат­ківець у Херсоні може розраховувати на зарплату до 10 тисяч гривень на місяць. А столяр-верстатник отримує удвічі більше.

Пишається професійним зростанням вихованців і старший майстер —ВПУ № 2 Григорій Соколов. Але за­служений працівник профтехосвіти України, котрий віддав училищу понад 30 років свого життя, дотримується правила: краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Тому з майстерні веде на виставку робіт своїх учнів у фойє навчального корпусу. А там просто очі розбігаються: тут тобі й м’які фотелі, й кухонне начиння, і дитяча стінка для гімнастичних вправ, і навіть електрокамін. Все зроблено руками юних умільців і гідне прикрасити приватний котедж чи квартиру.

Але далі буде ще краще, впевнена заступник директора училища Людмила Воїнова.

— Спеціальність столяра у ВПУ № 2 уже трансформувалася у спеціаль­ність верстатника деревообробних верстатів і меблевика — саме така сьогодні максимально затребувана на ринку праці, — розповіла Людмила Леонідівна. — До того ж, подали заявку на створення цілого навчально-практичного центру з деревообробки, обладнаного верстатами австрійського виробництва. Вони будуть кошту­вати 2,9 млн гривень, причому з них 460 тисяч готове виділити наше училище, 750 тисяч — місто. А іншу частину суми сподіваємося отримати з державного бюджету.

Дайте «вудку», а «рибу» самі зловимо

Життя, як і специфіка робочих професій, нині стрімко змінюється по всьому світу. За часів СРСР, скажімо, набір основних інструментів будівельника, як і матеріали, залишалися тими ж упродовж багатьох десятиріч: вапно, цемент, пісок, цегла, масляна фарба тощо. Тепер технології у галузі прогресують просто на очах, оновлюючись по кілька разів на рік! Раніше ніхто й уявити собі не міг, що ту ж кахельну плитку можна буде клеїти не тільки на цегляну чи бетонну стіну, а просто на гіпсокартон чи навіть метал. А тепер «хитрі» суміші та клеї це дозволяють робити з легкістю — треба тільки розуміти, що і в яку чергу наносити на робочу поверхню. Тож ринок праці неухильно диктує свої правила й вимагає встигати за технологіями, аби молодих робітників після закінчення навчання роботодавцеві не довелося переучувати. У ВПУ № 2 за ними точно не відстають. Та і як відставати, маючи у партнерах всесвітньо відомі компанії!

— Із 2005 року створюємо в навчальному закладі мережу навчально-практичних центрів за участі власників німецьких брендів «Хенкель Баутехнік» і «Кнауфф». З 2018 року до них приєдналася польська «Снєжка», а нещодавно — й український «Полімін». Для училища вони безкоштовно виділяють цілі добірки технічної літератури, підручники, навчальні фільми, матеріали. Таке партнерство лише на користь: впродовж останніх 15 років наші учні 13 разів виборювали призові місця на всеукраїнських фахових конкурсах, двічі входили до десятки кращих на конкурсах міжнародних. Ті ж виробники не залишають призерів без нагород. Але нагороджують не грішми, а дорогими інструментами, якісним спецодягом. Як на мою думку, правильний підхід — фахівцю потрібна «вудка», а не «риба». «Рибу» у вигляді гідної зарплати він і сам зловить, — зауважує директор училища Олександр Супрун.

У Вищому професійному училищі № 2 готують штукатурів, плиточників, монтажників, електрогазозварювальників та електромонтерів, навіть техніків-будівельників — це вже інженерна кваліфікація зі ступенем молодшого бакалавра, котрих, за бажання, приймають одразу на 3-й курс Херсонського державного аграрно-економічного університету. Якість їх підготовки говорить сама за себе: навіть у коронавірусну кризу, коли темпи будівництва різко впали, 82% випускників працевлаштовуються за основним фахом в Україні, знаходячи вакансії з дуже пристойними стартовими зарплатами. Ну а в кого запити більші, їдуть за кордон — вихованці херсонської «вишки» сьогодні котируються у всьому світі: від сусідньої Польщі аж до Нової Зеландії. Тобто всюди, де цінують уміння працювати зі складною технікою і новими будматеріалами, точність і добросовісність.

Грамотний універсал — кожен

 

21 травня нинішнього року ВПУ № 2 м. Херсона святкуватиме півсто­літній ювілей. Воно входить до 100 кращих професійно-технічних навчальних закладів України і в десятку кращих ПТНЗ будівельного профілю у державі. Адже в училищі кожен куточок будівель та прилеглої території перетворили на полігон для випробування нових технологій і матеріалів. Близько 500 юних майстрів, котрі вчаться різьбленню по каменю, звели біля входу до навчального корпусу неймовірно красиву альтанку з пиляного вапняку.

Оздоблювальники облаштували вхід до аудиторій арками й колонами, гідними розкішних палаців. Та й меблі в багатьох аудиторіях теж «мейд ін ВПУ». Утеплення стін гуртожитку й навчального корпусу — також результат успішної практики майбутніх будівельників. Адже тут у пошані універсальність: учні ВПУ № 2 опановують не одну професію, а паралельно дві-три.

Приміром, штукатурові до снаги ще й мулярство та малярство, електромонтер не зганьбиться і як газоелектрозварювальник. Та й дизайнерські уміння їм не чужі — вистачає хисту навіть давати нове життя речам, які вийшли з вжитку. У цьому я пересвідчився на уроці технологій. Примітив, як третьокурсники Олександр  Румянцев та Олексій Стеренок зосереджено розкладають на парті набір старих компакт-дисків. Ну куди їх — тільки на сміття. Але минуло півгодини, і «непотріб» перетворився на цілком функціональну річ — підставку.

До слова: майстерність учнів училища давно вже оцінили підприємці та керівники будівельних організацій. Воно й зрозуміло чому: якість виробів бездоганна і ціна дешевша. Тож охоче замовляють тут хто решітки, хто армокаркаси тощо. Ось і зараз майбутні електрозварники мудрують над виготовленням ящиків під будівельні розчини — частину для себе, для роботи учнів на будовах, а решту на замовлення.

— Наші учні на будовах виконують різні роботи за державними розцінками, гарантуючи при цьому високу якість, — розповідає директор училища Олександр Супрун. — При цьому половину зароблених грошей йде на розвиток навчальної бази закладу, а половина — на зарплату учнів. Стипендія за ними в цей час зберігається.

До коронавірусного карантину училище щороку заробляло таким чином більше двох мільйонів гривень, зауважує Олександр Федорович. Зараз ситуація дещо змінилася, але без заробітку не залишаються.

Що й казати: хороший будівельник будь-де зможе заробити собі не лише на хліб.

Сергій ЯНОВСЬКИЙ.

Фото автора.

Новини від Нового дня в Telegram. Підписуйтесь на наш канал t.me/newsnewday