Українці відмовляються від газет і журналів на користь соцмереж.
«Після запровадження квот на україномовні пісні радіо почало слухати більше людей», — стверджує голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторія Сюмар. Чому українське телебачення не бажає транслювати програми і фільми українською мовою? Що очікує друковані ЗМІ? На ці та інші питання Вікторія відповіла під час зустрічі з регіональними журналістами.
Емоція замість новини
— Падіння інтересу до газет пов’язане з тим, що людям уже не так цікава інформація сама по собі. Вони хочуть читати емоційно забарвлену картинку, а соціальні мережі якраз дають емоцію на ту чи іншу новину. Ти відкриваєш Фейсбук, хтось там підтримує Саакашвілі, хтось проти. Погодьтеся, що історія про «Карлсона» значно цікавіша, ніж просто повідомлення від СБУ про те, як політик бігав по дахах. На жаль, це реальність, до якої нам усім треба пристосуватися.
Роздержавлення ЗМІ — непростий шлях для регіональних видань. Адже є регіони, де взагалі немає приватних ЗМІ, і ми можемо там залишити людей без місцевих видань. Чи правильний це шлях? Однозначних відповідей тут немає. Чи витримають вони конкуренцію з інтернетом? Проте газети і журнали все одно не зникнуть. Вони просто скоротяться і дуже трансформуються.
Соцмережі є емоційно забарвленими. Їх користувачам цікавіше, схожий чи не схожий Саакашвілі на Карлсона? І тут ми часто стаємо жертвами мейнстриму. Бо за рахунок емоційного компоненту і масовості втрачаємо межу між об’єктивністю і правдою. Це призводить до примітивізації суспільства, простих легких схем, зростання популістських настроїв і появи простих відповідей, що «світ чорно-білий», хоча насправді він зовсім інший і набагато різноманітніший.
Лобісти проти змін
Що зробив наш комітет — реформу суспільного мовлення. Вона йде боляче, бо люди не хочуть втрачати роботу в регіональних держтелерадіокомпаніях. Але вони мають такий [низький] рейтинг, що держава просто не повинна витрачати на це такі великі кошти. Щодо роздержавлення ЗМІ, то воно має завершитися в 2019 році. Після цього органи влади зможуть замовляти розміщення своїх матеріалів тільки за гроші. Так, це буде супроводжуватися скороченням штатів. Але 90% людей все одно вимагатимуть «Карлсона на даху», а не аналітики чи серйозного аналізу того, що відбувається. Вони хотітимуть скандальну картинку. І змагання за ці 90% аудиторії виграє той, хто зможе це їм дати.
Доставка газет і журналів дорожчає щороку. У нас є законопроект щодо здешевлення вартості доставки для україномовних видань, але його ми ніяк не можемо навіть поставити на порядок денний у Верховній Раді. Хоча всі навколо багато говорять про захист української мови. А не вдається це через те, що навколо на відкатах сидить багато лобістів «Укрпошти», котрі не бажають скорочення прибутків цього підприємства і, відповідно, скорочення відкатів. Тож постійно доводиться боротися поміж різних лобістських інтересів.
Досі в прикордонних районах з Росією відсутнє українське телебачення. Місцеві готові зробити регіональне телебачення, найняти кількох журналістів, але просять про допомогу. Сплатити ті ж ліцензійні збори їм не по кишені. У нас готовий законопроект на їх підтримку. Але провести його не можемо, бо є депутат з фракції «Самопомочі» Олександр Данченко, який лобіює свої 4G (четверте покоління мобільного радіозв’язку. — Авт.) і чомусь вирішив, що даний законопроект заважатиме розвитку в прикордонних районах інтернету. Чому він так вважає — незрозуміло, але голосів для прийняття закону не вистачає. Це прямий наслідок того, коли мільйонери приходять до влади і яким власна сорочка ближча до тіла.
Малі вікна можливостей
Загалом процеси в парламенті мені дуже не подобаються. Я не бачу системних законів. Хоча деякі з них вдалося прийняти — відносно тих же квот на українські пісні на радіо. Радійники кричали, що пісень після того поменшає. Вийшло навпаки: виявилося, що люди не стали переключати радіостанції і кількість слухачів у них тільки протягом поточного року зросла на 7—12%. Це призвело до збільшення капіталізації радіостанцій.
Проте тепер пручаються переходу на українську на телебаченні. «Інтер» без кінця ставить радянське кіно, аби залишити мовлення російською замість того, щоб вкласти кошти у виробництво українського телепродукту і вистрілити ним. Добре, нам вдалося заборонити російські серіали, що призвело до різкого збільшення виробництва українських фільмів і серіалів (у 2017-му на широкі екрани вийшли 34 українські стрічки, а в наступному році їх кількість має ще збільшитися. — Авт.).
Зараз ми хочемо на третину відчистити міста від рекламних площ, бо та візуальна реклама, що там присутня, виглядає жахливо. Ми розробили 4 стандарти зовнішніх конструкцій та очікуємо, що завдяки зменшенню зовнішньої реклами остання поступово повернеться в традиційні ЗМІ. Проте вже є сильний опір цьому законопроекту. Чекаю, коли в процес втрутяться ще й рекламники і ми вийдемо ні з чим.
Після Революції Гідності ми мали вузьке вікно можливостей для реформ, яке тепер майже закрилося. Нам вдалося збільшити присутність в медійному просторі української мови, простимулювати розвиток української книжки. Але я за підтримку й україномовних газет. Потрібно створювати державні грантові програми, щоб такі видання могли отримувати необхідну підтримку.
Записав Олег БАТУРІН.
Новини від Нового дня в Telegram. Підписуйтесь на наш канал
