«Вигнані на степи»: у Херсоні презентували видання про депортацію польських українців
Історик Роман Кабачій презентував масштабне видання про депортацію польських українців «Вигнані на степи». Знаково, що книга побачила світ у 75-у річницю підписання сумнозвісної Люблінської угоди про обмін населенням між Польщею та СРСР. За різними даними, протягом 1944—1946 років з Польщі примусово вивезли від 482 тисяч до півмільйона етнічних українців. Хід цих історичних подій і наслідки, які вони мали для країн та людей, і описав Роман Кабачій. На початку вересня свої «Вигнані на степи» автор презентував у польському Перемишлі. Далі книга розпочала подорож Україною. Днями видання побачив Херсон.
На презентацію, яка відбулася в Кризовому медіа-центрі в Херсоні, прийшли журналісти, громадські діячі та нащадки депортованих польських українців.
Сам автор не приховує: книга написана не лише для тих, чиї родини торкнулося вигнання з Польщі. «Вигнані на степи» — для кожного, хто хоче пролити світло на події 1944—1946 років, коли цілі сім’ї вивозили на чужину, назвавши це добровільним (!) переселенням. Таким рішенням, абсолютно диким, тим, що порушує права людини, і це як мінімум, проїхалися по мешканцях Закерзоння. Це українські етнічні території, розташовані на захід від сучасного польсько-українського кордону. Свого часу ці землі були українськими, але у 1944-му, після визволення їх від німецької окупації, радянська влада одним розчерком пера віддала Закерзоння Польщі. У корінного населення — лемків, холмщан, підляшуків і т. д. — ніхто не запитував, де б вони хотіли жити. Всіх, хто мав українські прізвища, вивозили у степи, на далекий південь. На збори давалося декілька годин. Клунки з нехитрими пожитками, кінь чи корова — це все, що могли взяти з собою виселені на чужину. Сяку-таку худобу у депортованих потім відберуть у фонд колгоспу. І байдуже, що у переселенців діти, один за одного менший… На південь привезли близько 100 тисяч польських українців. Частина з них за першої ж можливості виїхала в Західну Україну, поближче до малої батьківщини.
— Ця історія важлива для кількох регіонів етнічної України, вона об’єднує Закерзоння, з якого виселили українців, Таврію, куди їх привезли, і Волинь, Галичину, куди вони втекли, — розповідає Роман Кабачій.
«Вигнані на степи» — грунтовна праця на 600 сторінок, на яких не лише історичні свідчення, а й згадки про фольклор, побут, менталітет виселених українців. І хто б міг подумати, що стартом для великого видання стане стаття. Ті 8 сторінок про депортацію закерзонців Роман Кабачій, сам уродженець Херсонщини, написав, ще навчаючись на історичному факультеті ХДУ. До його рук потрапили дві архівні справи, в яких історичні події переплелися з долями людей і родин.
— Я був шокований, наскільки тяжкими були умови життя депортованих на новому місці. І зрозумів, що ця тема варта глибшого дослідження. До речі, вразила і людяність деяких чиновників. Як з’ясувалося, й за часів тоталітаризму в СРСР залишалися ті, хто переймався долею депортованих. Приміром, була така співробітниця у відділі переселень Херсонського облвиконкому О. Н. Манзело (повне ім’я, на жаль, знайти не вдалося). Так от, уявіть собі, ця жінка їздила в села, де жили вигнані з Польщі, по грязюці, в мороз і, як могла, воювала з головами колгоспів за права польських українців, — розповів автор.
Над книжкою він працював довгі 10 років, з часу захисту кандидатської, яка була на цю ж тему. Роман побував на польському прикордонні, звідки виселяли українців, а також їздив селами Херсонщини, Миколаївщини, де ще є живі свідки тих подій — люди вже дуже поважного віку. До «Вигнаних на степи» увійшли безцінні свідчення з перших вуст про те, як видворяли польських українців, і архівні документи.
Книга «Вигнані на степи» вийшла у київському видавництві «Люта справа». Наклад у 1000 примірників профінансував «Український культурний фонд». Видання розповсюджується безкоштовно. Отримати книгу можна, відправивши запит до видавництва і оплативши пересилку. За словами автора, передбачається й електронний варіант, який можна буде читати в інтернеті. Наразі вийшла українська версія видання. Польська, значно стисліша, побачила світ набагато раніше.
Марина САВЧЕНКО.
ВІД АВТОРА. Особисто мені презентація «Вигнаних на степи», як і цей матеріал, емоційно далися нелегко. Річ у тім, що події, описані у книжці, торкнулися і моєї родини із с. Мала Лепетиха. Прабабуся по батьковій лінії, нині покійна Катерина Лінчук, із трьома дітьми (серед них — моя бабуся) була із тих депортованих польських українців. На Закерзонні, у вирі подій 1944-го, безслідно зник мій прадід. Ми й досі у цілковитому невіданні, що сталося з ним і його рідним братом. Але є підозра, що наших рідних переслідували і вбили. І от тепер, після спілкування з Романом Кабачієм, я точно знаю, що шукатиму… Копатиму, щоб знайти бодай малесенький слід сторінки, вирваної з історії нашого роду.
Новини від Нового дня в Telegram. Підписуйтесь на наш канал
