Состав редакции

/images/redaktors/gupinaav.jpeg

Жупина Анатолий Владимирович

Главный редактор.

e-mail:   newday@ukr.net

Тел.: (0552) 45-43-60, 33-44-00, 45-43-59.

images/redaktors/gupinalm.jpeg

Жупина Людмила Михайловна

Первый заместитель

главного редактора.

Тел. (0552) 45-49-24.

 

/images/redaktors/yaitskiyam.jpg

Яицкий Анатолий Николаевич

Заместитель главного

редактора.

Тел. (0552) 45-46-21.

Весь состав редакции...
ПРЕСС-КЛУБ "НОВЫЙ ДЕНЬ"                                                 ГОСТИ ПРЕСС-КЛУБА

Если вопросы, которые вас волнуют, стоят того, чтобы сформировать общественное мнение или получить широкий резонанс, обращайтесь в независимый  пресс-клуб «Новый день», который объединяет несколько десятков средств массовой информации не только Херсонщины, а и представителей общенациональных СМИ в нашем регионе…


Четверг, 22 Сентября 2016
«Звоните хоть Президенту!..»
22.09.2016 09:30 Новости / Общество

14

Олешковский городской голова Дмитрий Воронов отказался общаться с гражданами в присутствии журналиста и выставил его за двери.

На 8 часов утра в понедельник, 19 сентября, группа жителей Олешек запланировала визит к мэру и попросила присутствовать на нем прессу. Ситуация у людей критическая: по вине исполкома они 8-й день сидят без газа в многоквартирном жилом доме. Казалось бы, причем мэрия к подаче голубого топлива? А все дело в том, что примерно полтора месяца назад городской совет затеял в пятиэтажке по улице Жилпоселок, 6, ремонт электропроводки. Да провел его так, что на следующий день у обитателей дома произошло короткое замыкание и сгорели десятки единиц бытовой техники: стиральные машины, микроволновки, компьютеры… А еще через неделю среди ночи воспламенилась распределительная коробка в одном из подъездов, лестничные площадки заволокло едким дымом. Без вмешательства пожарных не обошлось. Тогда человеческих жертв удалось избежать лишь чудом.

А на минувшей неделе районный филиал «Херсонгаза» организовал плановые работы по всему городу. На Жилпоселок, 6, наведалась бригада в форменной одежде и... отключила многоэтажку (а это около трех сотен жильцов) от газоснабжения на неопределенный срок. Причина? Фирма, ремонтировавшая проводку по заказу исполкома, выполнила работы с нарушением технических норм (для погорельцев сей факт едва ли стал новостью). Да так, что электрокабель пустили чуть ли не по газовой трубе. При этом сотрудники «Херсонгаза» вынесли мэрии предприсание: огрехи устраните, тогда мы и газ в квартиры подадим.

Вот и собрались люди на прием к Дмитрию Воронову. Во-первых, узнать, когда станет возможным пищу на плите приготовить. А во-вторых, спросить, что же за профессионалы такие в горсовете работают, которые ремонты у сомнительных фирм заказывают?

14.1

Однако в начале девятого утра кабинет мэра оказался закрыт. Не было на месте и его первого заместителя Татьяны Серогодской. Выяснилось, что в правом крыле здания вообще отсутствуют сотрудники исполкома. Дмитрий Воронов появился лишь после звонка от члена инициативной группы Виктора Брянцева на мобильный телефон. Увидев представителя прессы, он с ходу заявил полутора десяткам собравшихся граждан: «Я отказываюсь с вами общаться в присутствии журналиста! Вы пришли сюда проблему решать или политиче­ское шоу устраивать? Тогда приходите в приемные дни — первый или третий понедельник месяца».

«Нам дом сожгли! Какое шоу?!» — начали возмущаться люди. Расстроенные, они принялись звонить депутату облсовета, избранному по их округу, и. о. заместителя председателя облгосадминистрации Евгению Рищуку. Он поднял трубку и через минуту сам позвонил Воронову. «Женя, я готов разговаривать с людьми, но не в присутствии журналиста», — отрезал несговорчивый градоначальник. И добавил, что они вольны звонить хоть губернатору, хоть самому Президенту. Мол, для него никто не указ.

Вместе с тем, все воззвания о том, что законодательством присутствие и фиксация данной встречи для журналиста предусмотрены, не оказывали на городского голову никакого эффекта. И после 20 минут пререканий автор этих строк был вынужден покинуть кабинет Дмитрия Воронова, который, к слову, начал угрожать вы­звать в мэрию опергруппу охранной фирмы.

Показательно, что этот шаг никоим образом не повлиял ни на скорость, ни на качество решения проб­лемы горожан. Через некоторое время они тоже вышли из кабинета и откровенно сознались, что все осталось, как было. Так, Дмитрий Воронов пообещал людям связаться с руководством газконторы и выяснить обстоятельства нестыковок. Однако увидеть в ближайшие дни голубой огонек в собственных квартирах жители Жилпоселка, 6, все-таки не надеются. Напротив, они планируют обращаться с заявлением к главе ОГА Андрею Гордееву, а там, гляди, и к самому Гаранту Конституции, которые руководителю олешковской громады, по его словам, не указ...

Касаемо ситуации с препятствованием журналистской деятельности необходимо отметить следующее. До избрания городским головой Дмитрий Воронов трудился свободным журналистом — блогером. Не раз его самого преследовали за публикации и выставляли за двери различных кабинетов.  Но именно использование радикальной риторики в адрес чиновников и критики власти в любом ее проявлении позволило ему получить кредит доверия земляков. Оттого еще более циничным выглядит его поведение в ипостаси городского головы по части изгнания журналиста со встречи с общественностью. Хотя, чему тут удивляться? Когда собственное седалище уже уютно размещено в теплом кресле, то и объективная реальность начинает восприниматься под менее острым углом.

Андрей СОКОВ.

P. S. Нелишним будет напомнить должностным лицам о том, что согласно закону Украины о печатных средствах массовой информации (прессе в Украине) препятствование журналистской деятельности карается штрафом до 50 необлагаемых минимумов доходов граждан или арестом на срок до 6 месяцев, или ограничением свободы на срок до 3 лет. Преследование журналиста за выполнение профессиональных обязанностей, за критику, совершаемую должностным лицом или группой лиц по предварительному сговору, наказывается штрафом до 200 необлагаемых минимумов доходов граждан или ограничением свободы на срок до 5 лет, или лишением права занимать определенные должности на срок до 3 лет.




Семью с детьми сжигали заживо
22.09.2016 09:29 Новости / Криминал

13

Семью фермера из Горностаевки пытались сжечь заживо вместе с его машиной. Теперь чудом избежавший смерти сельчанин добивается, чтобы правоохранители нашли поджигателей и привлекли их к ответу. Да у тех что-то выходит не очень. И это мягко говоря.

 

— Среди ночи разбудило истошное мяуканье кошки. Открыл глаза, вдохнул. И чувствую — воздух в спальне заполняется дымом. Вскочил, побежал к выходу и вижу — двери охватило пламя, а у самого порога на улице горит моя старенькая «Нива», — до сих пор не может прийти в себя потерпевший Олег Борсук. — Вызвал полицию. Дежурный следователь приехал, осмотрел место происшествия, поговорил с пожарными и уехал. Но прошло уже две недели, а из отделения Национальной полиции Горностаевского района — ни ответа ни привета. Со мной больше никто из полицейских не общался, ведется ли уголовное производство и начато ли оно вообще, я не знаю. Хотя нет никаких сомнений, что был именно поджог, а не замыкание электропроводки в машине. Ведь «Ниву» преступники сознательно передвинули на три метра от того места, где она стояла, поставив как можно ближе к входной двери. Их замысел сработал — дверь тоже загорелась. И если бы я не вышел среди ночи и на затушил ее, то сгорел бы живьем или задохнулся от угарного газа вместе с гражданской супругой и тремя детьми — мальчиками двух, десяти и шест­надцати лет от роду. Так что налицо не просто поджог, а куда более тяжкое преступление — покушение на умышленное убийство двух и более лиц.

Олег Борсук не сомневается, что случившееся с ним и его семьей — месть за разоблачение земельных махинаций в селе Заводовке Горностаевского района. Там хитроумные дельцы забирали и обрабатывали паи умерших людей, составляя фальшивые договора аренды от имени покойников. В прошлом году «Новый день» посвятил этой скандальной истории две публикации «Рейдерский наскок» и «Рейдерский наскок-2». После огласки милиция Горностаевского района также изображала усиленную активность, однако дело спустили на тормозах, представив фальсификацию арендных договоров как обычную ошибку. Вот теперь участники этой «ошибки», думается, воспользовались безнаказанностью. И сводят счеты с тем, кто им «хатки поломал», считает Олег Борсук.  

Сергей ЯНОВСКИЙ.




«Ви прийшли залізти у наші кишені»
22.09.2016 09:29 Новости / Экономика

Коробківська сільська рада Каховського району виступила проти безоплатної передачі у постійне користування 1774 га землі підприємству, яке з’явилося невідомо звідки.

 

Перспектива втратити величезний шматок землі на зрошенні буквально на рівному місці сколихнула Коробки минулого тижня. Саме тоді місцеві жителі дізналися про те, що на цю ділянку в 1774,5756 га поклало око маловідоме досі ТОВ «Підприємство спілки інвалідів України «Рідна земля». Його представники звернулися до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області з проханням передати їм зазначену землю державної власності сільсько­господарського призначення в постійне користування «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Свої вимоги вони аргументували ст. 92 Земельного кодексу, яка дає право підприєм­ствам, створеним громадськими організа­ціями інвалідів, користуватися державними землями практично задарма.

Народний депутат Сергій Хлань назвав цю ситуацію «еталонною схемою корупції»: «Це підприємство виступає в ролі ширми. Інвалідів просто використовують, щоб уникнути відкритого аукціону на право оренди державної землі. Підприємство з нульовими активами фізично не може обробляти значний масив землі, тому воно «запросить» автора цієї схеми, який буде отримувати десятки мільйонів гривень чистого прибутку щорічно. Втрати місцевого бюджету — як мінімум 5 мільйонів гривень».

— Коли ми почали дізнаватися, що це за «Рідна земля», з’ясувалися дуже цікаві речі. Перш за все, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб дане ТОВ було зареєстровано 30 грудня 2015 року в Києві. Також там вказано, що представляти це підприємство у правовідносинах з третіми особами має ви­ключно призначений 26 серп­ня 2016 року керівник Ірина Біла. Ми зв’язалися з цією жінкою, але вона заявила, що ніякого відношення до земельної ділянки в Коробках це ТОВ не має і що вона взагалі нічого про це не знає. Загалом про ТОВ «Підприємство спілки інвалідів України «Рідна земля» відомо, що в ньому обліковується лише один пра­цівник з неповною зайнятістю. Судячи з усього, це і є сама Ірина Біла. Цікаво, яким чином зазначена жінка завтра оброблятиме 1774 гектари? — запитує голова Каховської райдержадміністрації Валерій Салтиков.

Розібратися в усіх цих запитаннях спробували і депутати Коробківської сільради. 20 вересня у них відбулася позачергова сесія, на якій було запропоновано розглянути лист ГУ Держгеокадастру у Херсон­ській області щодо можливості передачі ділянки у постійне користування ТОВ «Рідна земля». «Ми мусимо їм надати від­повідь, інакше це Головне управління розгляне прохання «Рідної землі» без врахування пропозицій нашої громади», — пояснив голова Короб­ківської сільради Ігор Сегляник.

Представляти «Рідну землю» на сесію приїхали дві особи — Юрій Маринчак і Олександр Долгополов. Присутні від них одразу ж попросили документи, що за­свідчують їхнє право виступати від імені цього ТОВ. Але все, що вони змогли надати — це копії довіреностей. «У такому разі це буде не позиція даного під­приємства, а думка людей, які приїхали сюди розповідати казки», — зауважив Валерій Салтиков.

Як заявив Олександр Дол­гополов, і він, і його колега є членами громадського об’єд­нання інвалідів, які й створили ТОВ «Рідна земля».

— Я виріс на Каховщині, у Червоному Перекопі, з 1999 року успішно працював керівником низки підприємств, — узяв слово Юрій Маринчак. — 6 років я був заступником директора компанії «Фрідом Фарм», 4 роки керівником крупного підприємства в Новотроїцькому районі і директором «Імперіал-Агро». Наша громадська організація виділяє допомогу інвалідам у Херсоні й Києві, підтримує 5 родин у Червоному Перекопі. Щороку на Херсонщині ми витрачаємо на благодійні цілі понад 4 млн. грн. Щомісяця сплачуємо 2,5 тис. грн. 200 дітям-інвалідам. Також ми побудували Центр роз­витку сім’ї і батьківства у Херсоні, на який теж витрачаємо великі кошти.

Натомість нині у цієї організації, як і у ТОВ «Рідна земля», немає жодного клаптика землі в користуванні. «Але ми маємо американських інвесторів, котрі як благодійну допомогу готові надати кошти, і ми купимо трактори і комбайни. У Коробках буде створене під­приємство, оголошений конкурс на посаду директора, головного бухгалтера і головного агронома. Місцеві жителі матимуть роботу — що в цьому поганого?» — дивувався Юрій Маринчак.

— Ви прийшли залізти у наші кишені й нажитися на нас! — не витримавши, заявила йому у відповідь одна з депутаток сільради.

Натомість Валерій Салтиков звернув увагу на те, що землю в Коробках просить не громадська організація, а ТОВ. «Ми підняли рух коштів по цьому підприєм­ству, і з’ясувалося, що жодних благодійних виплат у нього ніколи не було. Взагалі це ТОВ «Рідна земля» не мало жодних офіційних платежів з моменту свого заснування. Не зрозуміло, скільки коштів сплачуватиме це під­приємство до бюджету Коробків­ської сільради. Але, враховуючи статус ТОВ «Рідна земля», це буде десь в межах 1% податку на землю від нормативної грошової оцінки, тобто 680 тис. грн. Хоча якщо ці ж 1774 га виставити на аукціон, то громада отримуватиме орендну плату щонайменше в 5 млн. грн. щорічно. Відчуваєте різницю?» — додав він.

Зрештою, депутати сільради одноголосно визнали недоцільною передачу зазначеної ділянки у постійне користування будь-яким фізичним чи юридичним особам. «Адже це буде наслідком суттєвого зменшення надходжень до місцевого бюджету» — вказали вони в своєму рішенні. І запропонували Головному управлінню Держ­геокадастру у Херсонській області передавати ці землі виключно в оренду «за результатами проведення земельних торгів згідно з діючим законодавством». Втім, як підсумував Валерій Салтиков, шкода, що рішення сесії матиме лише рекомендаційний характер, а остаточне рішення все одно при­йматиме ГУ Держгеокадастру.R

Олег БАТУРІН.

P. S. Після сесії ми вирішили зв'язатися з керівництвом ТОВ «Рідна земля» за телефоном, вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб. Але, судячи з усього, це підприємство під час своєї реєстрації надало недосто­вірну інформацію — чужий телефонний номер. «Я не маю жодного відношення до ТОВ «Рідна земля» і не знаю взагалі, хто така Ірина Біла, — відповів жіночий голос на наш дзвінок. — Прошу, більше мене не турбуйте».




Чужий серед своіх?
22.09.2016 09:28 Новости / Общество

11

Поки жителі Червоного Маяка Бериславського району обурюються самоуправством намісника місцевого монастиря, останній намагаеться зберегти те, що ще не знищили самі селяни.

"Приїхавши на прохання депутатів сільради до Червоного Маяка, ми були просто в шоці!" — повідомив минулого тижня на своїй сторінці у Facebook депутат Херсонської облради від БПП «Солідарність» Ігор Йосипенко. Його обурення викликала капітальна реконструкція, яку розпочав намісник Свято-Григорівського Бізюкового чоловічого монастиря. «Нічого ні з ким не узгоджуючи, він зносить капітальні будови, а бут після їх розборки направляє на фундамент огорожі», — розповів депутат. При цьому підкреслив: з проханням дати оцінку цим діям уже звернувся до обласної інспекції з охорони пам’яток історії і культури.

«Монастир відбирає наші землі»

— Намісник монастиря тут тупо все ламає, — підтверджує депутат Червономаяцької сільради Олег Лазаренко. — Старі історичні будівлі зносить, натомість будує капітальну огорожу. Коли вона з’явиться, селяни не зможуть пройти до школи і дитсадка. Обурює те, що він ні в кого нічого не питає, говорить, що йому наплювати на нашу думку. Намісник навіть погрожує, що прибере флаг­шток з Державним прапором і пам’ятник радянському солдату, заявляючи, що це його територія. Зрозуміло, що ба­гатьох це обурює.

Роботи зі спорудження огорожі навколо монастирських будівель під час нашого візиту в село йшли повним ходом. Капітальний фундамент під майбутній паркан з’явився біля дитячого майданчика в до­шкільному навчальному за­кладі, поряд з ним же перегороджено прохід до школи. «Монастир відбирає територію нашої громади», — обурений депутат сільради Олександр Барулін. «У той час, як будівлі монастиря руйнуються, його намісник займається огорожею», — додають його колеги.

Конфлікт між монастирем і місцевими жителями у Червоному Маяку тягнеться вже давно. Депутати називають навіть точну дату: 2002 рік, коли на звернення намісника монастиря архімандрита Феодосія (Петруся) Червономаяцька сільрада надала в оренду земельну ділянку під монастирськими забудовами площею 2,135 га на 49 років зі звільненням від сплати орендної плати. «Земельні відносини з монастирем від самого початку виявилися складними, оскільки постало питання про передачу ділянок монахам», — пояснюють депутати.

— Земельні ділянки під бу­дівлями монастиря за законом повинні йому й належати. Але монастир зазіхає й на інші території, — коментує землевпорядник сільради, яка не захотіла називати своє ім’я. — Ми кілька разів намагалися знайти компроміс, але безрезультатно. Ситуація ускладнюється тим, що ми нині не маємо права надавати монастирю землю в оренду безоплатно. Але монастир не має коштів, тож намісник хоче розірвати цей договір.

— Законодавець зобов’язує власників будівель оформити під ними земельні ділянки. У монастиря є право взяти їх у постійне користування, і намісник уже має розроблений проект землеустрою. Громада не заперечує надати йому ці землі, однак виникло спірне питання за центральну площу, де нині стоїть флагшток на місці колишнього пам’ятника Леніну. У монастирі говорять, що це його територія, але громада вважає інакше, — доповнює сільський голова Олександр Вороний.

11.1

Як перетворювали монастир  на руїни

Незадоволені діями монастиря далеко не всі місцеві. «Ніякого самоуправства з боку намісника немає зовсім, — стверджує депутат сільради Сергій Глущенко. — Я цілком підтримую його намір перегородити монастирську територію, бо чого тільки з-під україн­ського прапора щодня не прибирають: і порожні пляшки з-під пива, і презервативи! Невже це нормально? Тим більше, що в денний час до монастиря буде вільний до­ступ, ніхто забороняти там проходити не збирається!».

Сам архімандрит Феодосій коріння конфлікту вбачає в подіях сторічної давнини. «Свято-Григорівський Бізюків чоловічий монастир був одним із найбагатших і найбільших за площею на початку минулого століття. Він мав у складі собор Вознесіння Господнього, збудований у 1893 році, й 5 церков, велику кількість будівель, розписувати які запрошували італійських майстрів, лікарню, де успішно лікувалося багато хворих, млин, виноробню, маслоробню, молочарню, рибзаводи, вапнярню, майстерні, свій цех з виготовлення цегли. Коли владу в Україні захопили комуністи, монахів ви­гнали з монастиря, як худобу, все майно відібрали і почали руйнувати», — розповідає він.

Через свавілля більшо­вицьких банд уже у 1922 році кількість жителів у монастирському поселенні з 900 осіб зменшилося до 118. Частину служителів було жорстоко вбито, а інші змушені були залишити обжиті місця. Саме село з’явиться тут трохи згодом після заснованого на місці розкраденого монастиря у 1923 році «Культгоспу Червоний Маяк».

Знищувати надбання своїх предків влада Червоного Маяка цілеспрямовано продовжувала протягом багатьох десятиліть. У 1937-му вона перетворила на руїни розкішний Вознесенський собор, від якого залишилися лише 4 арки. У 1960 роках зруйнували 3 з них, четверту не змогли. Тож у 1972-му на цьому місці відкрили літній кінотеатр. Напередодні 100-річчя з дня народження Леніна був зруйнований монастирський цвинтар, на місці якого збудували школу і футбольне поле.

— Коли Україна відновила свою незалежність і з’явився закон, який зобов’язував повернути нашому монастирю всю його власність, місцева влада почала воювати буквально за кожну розвалину. Кожну з них віддавали з боєм, скриплячи зубами. Хоча до того на історичну і архітектурну цінність цих споруд усім було наплювати, про це ніхто не думав. Узяти, приміром, Покровську церкву, де в радянські часи розміщувався сільський клуб. Виявилося, що в ній якийсь «розумник» примудрився видовбати величезну дірку в арковій несучій колоні, через що стеля почала провисати. За словами проектантів, тепер будівлю треба терміново капітально ремонтувати. Але й це не все: перед тим, як передати церкву монастирю, селяни розікрали з неї все, що тільки можна. Так само і з архієрейським будинком з будинковою церквою, в якій за комуністів працював дитсадок. Мало того, керівник місцевого радгоспу чомусь засипав його з усіх боків шаром грунту, через що фундамент почав підтоплюватися під час дощів, а стіни тріскатися. Так, після того, як дитсадок перевели в іншу будівлю, архієрейський будинок теж дружно розікрали і підпалили, — розповідає архімандрит Феодосій.

На руїни жителі села перетворили і корпус монастир­ської лікарні. В часи радгоспу в ній розміщувався міжрайонний профілакторій, де лікували цілющими грязями. Перед поверненням з будівлі монастиря все, що тільки можна було , вирізали і розтягнули.

Скільки б я не приїжджав до Червоного Маяка в останні 15 років, він весь час залишав гнітюче враження. Руїни колись красивих будівель і церков на тлі фантастичних краєвидів вельми красномовно характеризували ставлення громади до свого села. «Сільрада навіть не могла збудувати собі нормальний туалет, і її працівники ходили в кущі по сусідству. Мені було настільки дико це все бачити, що силами монастиря ми побудували їм туалет», — згадує намісник монастиря.

— Пам’ятаю, як на початку 2000-х у Червоний Маяк приїхала чиновниця з району. Проходячи біля монастирського корпусу, де за комуністів працювала школа комсомольського активу, вона запитала у директора місцевого господарства: «Сан Санич, а тобі треба ця будівля?». Той відповів ствердно, заявивши, що радгосп вкладе в нього кошти. Повернувшись до мене, чиновниця сказала: «Ну от бачите, отець Феодосій, цієї будівлі ми вам не віддамо». А там на той час уже почали батареї та підлоги зривати. І де ж тепер той радгосп і той директор? До речі, саме при ньому господарство почали розвалювати. Він створив фірму «Надія», якій потихеньку передали все радгоспне майно. Обчистив він місцевих жителів добряче, але досі про нього згадують цілком нормально. А коли говорять про монастир, то в чому тільки нас не звинувачують! — додає намісник монастиря.

«З пивом і цигаркою до Леніна»

Однією з причин конфлікту між монастирем і місцевими жителями був пам’ятник Леніну. Він не вщух дотепер, навіть з прийняттям законів про декомунізацію. «Скільки я бився свого часу, щоб цього Леніна прибрали, адже цей пам’ятник стояв прямо на монастирській території, на місці зруйнованої більшовиками дзвіниці! — згадує отець Феодосій. — Жителі Червоного Маяка так воювали за цього Леніна, що готові були мене розірвати. Згодом з’явилося розпорядження голови Херсонської облдержадміністрації, коли на цій посаді був Вербицький, про зняття з обліку і знесення деяких пам’ятників комуністичним вождям, у тому числі й «нашого» Леніна. Щоб цього не робити, сільрада поспіхом прийняла цей пам’ятник собі на баланс, а вже після Революції гідності місцеві почали його охороняти. Так, мабуть, стояв би він і досі, якби нещодавно хтось вночі не приїхав і просто не звалив його на землю. І одразу ті, хто ще вчора боровся за Леніна, різко стали щирими українськими патріотами. Як перевертні! Вони тут же встановили на п’єдесталі флагшток з Державним прапором і тепер звинувачують мене в тому, що я намагаюся паплюжити державну символіку! Але чому прапор повинен стояти на території монастиря, ще й на постаменті, де знаходився пам’ятник кату українського народу? Чому не можна встановити гарний флагшток біля сільради? До речі, я пропоную громаді зробити це за власний рахунок і перенести туди пам’ятник радянському солдату, який самі місцеві давно спаплюжили, знявши з нього весь цінний метал. Пропоную покласти там гарну плитку і облаштувати красиву площу перед сільрадою, де можна проводити масові заходи. Не хочуть!».

Усі звинувачення депутатів сільради і Ігоря Йосипенка у знищенні історичних будівель намісник монастиря відкидає. «Цікаво, де був цей депутат облради, коли в Червоному Маяку все знищували? І чого цей великий історик згадав про нас саме зараз? — запитує він. — Що стосується знесених старих будівель з буту, то ми маємо висновки експертів про те, що вони не підлягають відновленню. А ось огорожа нам необхідна для того, щоб розпочати роботи на тих зруйнованих будівлях, які ще можна відреставрувати. Це вам скаже будь-який будівельник. Та й навіть зараз ці всі руїни несуть небезпеку: в них часто гуляють діти, і в разі нещасного випадку ми будемо нести за це відповідальність. Щодо знесеного фонтану, то він теж давно був непридатний до експлуа­тації. Безглуздими є й звинувачення у тому, що ми збираємося перегородити монастир і нікого до нього не пропускати. Будь-хто зможе зайти на його територію і в тому числі пройти до школи чи дитсадка. Ми лише просимо, щоб тут люди поводилися чемно. Територія буде закриватися лише на ніч і відкриватися о 6-й ранку. Але декого це не влаштовує. Як заявила на сесії сільради одна з місцевих депутаток: «А якщо я захочу з пивом і цигаркою до Леніна прийти посидіти, ви ж мене не пустите?». Я відповів: «З пивом і цигаркою — ні, не пущу». І, знаєте, шокує рівень інтелекту людей, котрі коментують цю ситуацію. Як можна називати нас свинями, як написав один із дописувачів у соцмережах? Чи все це тільки за наше намагання зберегти те, що не зруйнували тут за минулі десятиліття?».

За словами намісника, зі змінами в законодавстві монас­тир почав розробляти проект землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки площею 7,42 гектара в постійне користування: «Нам надали дозвіл на виготовлення проекту, а тепер сільрада відмовляє у його затвердженні і хоче відмінити попереднє своє рішення. Ці дії сільради є незаконними, і я можу оскаржити їх у судовому порядку. Насправді мотиви депутатів мені зрозумілі. Ті, хто виступає з критикою на мою адресу, мешкають у будівлях, що належали монастирю, і їх повинні були нам повернути. Натомість років 10 тому їх примудрилися приватизувати, і тепер вони побоюються, що монастир відбере незаконно отриману ними власність. Але судитися з ними я не збираюся. Та ці люди вирішили навіть піти в депутати, тільки б продовжити воювати з монастирем».

В очікуванні порозуміння

— Якби в нашій громаді було більше віруючих людей, можливо, у нас більше було б і порозуміння, — вважає голова сільради Олександр Вороний. — Нічого протизаконного в діях намісника немає: він має дозвіл на початок реконструкції, яким прописана необхідність встановлення тимчасової огорожі. Але щодо її вигляду ніяких конкретних вимог не існує. До речі, сам отець Феодосій говорить, що грошей на огорожу у нього зараз немає. Тим більше, що ніхто монастир не фінансує: ані Київ, ані Нова Каховка. Вони живуть виключно за рахунок пожертв. І ми їм вдячні за допомогу, яку вони надають дитсадку і громаді. У тому ж, що монастир хоче відгородити свою територію, особисто я не бачу нічого поганого. Тим більше, що намісник обіцяє зробити вільний для всіх до­ступ. Просить лише, щоб люди там не смітили, не курили, не розпивали спиртні напої і не ходили у плавках. Ось і все!

Єдине, в чому, на мою думку, є провина намісника монастиря — це те, що він не попереджає про свої наміри громаду. Так, як власник він має на це право. Ніхто ж із нас не питає ні в кого дозволу, що ми збираємося поставити на своєму городі чи в який колір пофарбувати свій будинок. Проте конфлікт, який виник навколо монастиря, показав, що існують випадки, коли краще все ж таки розповідати про свої плани. Якби хоча б мене вчасно про них повідомили, я мав би можливість погасити конфлікт у зародку. А так люди побачили, що монастир почав робити фундамент, це все обросло чутками і викликало таку бурхливу реакцію.

Олег БАТУРІН.




Страница 1 из 4
<< Первая < Предыдущая 1 2 3 4 Следующая > Последняя >>