Состав редакции

/images/redaktors/gupinaav.jpeg

Жупина Анатолий Владимирович

Главный редактор.

e-mail:   newday@ukr.net

Тел.: (0552) 45-43-60, 33-44-00, 45-43-59.

images/redaktors/gupinalm.jpeg

Жупина Людмила Михайловна

Первый заместитель

главного редактора.

Тел. (0552) 45-49-24.

 

/images/redaktors/yaitskiyam.jpg

Яицкий Анатолий Николаевич

Заместитель главного

редактора.

Тел. (0552) 45-46-21.

Весь состав редакции...
ПРЕСС-КЛУБ "НОВЫЙ ДЕНЬ"                                                 ГОСТИ ПРЕСС-КЛУБА

Если вопросы, которые вас волнуют, стоят того, чтобы сформировать общественное мнение или получить широкий резонанс, обращайтесь в независимый  пресс-клуб «Новый день», который объединяет несколько десятков средств массовой информации не только Херсонщины, а и представителей общенациональных СМИ в нашем регионе…


Четверг, 05 Января 2017
«Это не реформа, а самоуправство»
05.01.2017 13:48 Новости / Медицина

12

За жертв "оптимизации" херсонского здравоохранения вступился Владимир Сальдо.

Хотели как лучше, а получилось как всегда. Именно таким бывает финал большинства реформаторских потуг чиновников от Киева до Херсона. И вот новый блин комом: очередная попытка «оптимизации» здравоохранения вызвала просто бурю возмущения медиков област­ного центра. Руководство горсовета уверяло их, что планирующееся закрытие родильных отделений и стоматологических поликлиник трех городских коммунальных больниц и создание вместо этого единых профильных учреждений обойдется совершенно безболезненно. Просто сотрудники этих отделений перейдут в штат новых структур. Однако 31 октября 2016 года «грянул» приказ гор­здрава № 153 с заковыристым названием «О выполнении программно-целевого метода в бюджетном процессе-2017». А в нем главврачам больниц недвусмысленно предписывали «обеспечить проведение предусмотренных законодательством мер высвобождения работников».

И понеслось: сотрудников сокращаемых отделений просто вызывали и предлагали им писать заявления об увольнении по собственному желанию. Хотя обычная процедура перевода специалиста из одного лечебного учреждения в другое никаких увольнений «по собственному» не предусматривает. Врачи и медсестры заподозрили, что их просто хотят лишить работы обманом, а потом предоставить новые вакансии не всем, а лишь избранным. Так что вместо заявлений на увольнение люди в белых халатах дружно сели писать коллективные письма с протестом против оптимизации по-херсонски.

Спешить не стоило

Подключился и областной комитет профсоюза работников здравоохранения — он оспорил все эти приказы касательно «реформы» в суде. И на первом этапе добился вердикта о приостановлении их действия до завершения тяжбы. Однако судьба 700 кандидатов на увольнение повисла в воздухе: ведь их уверяли, что в случае отказа увольняться они просто не будут получать зарплату на прежнем месте работы. Так бы оно, возможно, и было, не появись в Херсоне после долгих мытарств в Доминикане экс-мэр и депутат горсовета от партии «Наш край» Владимир Сальдо. Он на обращение медиков отреагировал мгновенно: собралась депутатская фракция «Нашего края», на заседание которой пригласили городского голову Владимира Миколаенко и его зама Игоря Козакова. И решение отыскалось — с массовыми увольнениями решили повременить. А деньги на выплату зарплат нашлись без особых проблем. Об этом Владимир Сальдо заявил на пресс-конференции, куда пришли не только журна­листы, но и также врачи, которых намеревались не то перевести, не то на биржу труда отправить.

Есть решение проблемы

— На зарплату работникам родильных и стоматологиче­ских подразделений больниц нужно свыше 30 миллионов гривен. Однако в муниципальном бюджете есть так называемый свободный остаток — деньги, не израсходованные в 2016 году. Их сумма значительно больше, чем упомянутые 30 миллионов. В феврале нужные средства добавят в расходную часть бюджета, и проблема решится, — пояснил Владимир Васильевич. — Уверен, что это будет правильно. Уровень системы здравоохранения Херсона достаточно высок, и непродуманное реформаторство пойдет ему только во вред. То, что создавалось годами, разрушить можно быстро, а вот создавать заново — долго и тяжело. 

— Медикам невдомек, какое отношение имеет метод программно-целевого управления к идее ликвидировать стоматполиклиники и отделения акушерства и родовспоможения. Я лично созванивалась с Министерством финансов Украины, и там мне со всей определенностью сказали, что этот метод никакой ликвидации больничных подразделений не предусматривает, — разделила возмущение депутата заместитель главврача городской клинической больницы им. Карабелеша Наталья Безменова.

Давайте о людях думать

Как опытный администратор, несколько созывов подряд руководивший сложным хозяйством мэрии Херсона, Владимир Сальдо со всей определенностью резюмирует: навязываемый медикам вариант оптимизации плохо продуман и реализуется с нарушениями законодательства. Ведь для того, чтобы осуществить перевод из одного учреждения в другое, новое учреждение требуется сперва создать. А этого до сих пор не сделали, зато людей торопят увольняться и ликвидируют существующие отделения больниц, востребованные пациентами. Причем настаивают на увольнении именно по собственному желанию, то есть, по сути, в никуда. Авторитета город­ской власти такие резкие «телодвижения» явно не добавляют. И это еще мягко говоря.

— Любые реформы начинают не для того, чтобы чиновникам было удобнее или можно было денег сэкономить, — справедливо напомнил вдохновителям «ломки» городского здравоохранения Владимир Сальдо. — Реформа нужна, чтобы жить стало лучше. В первую очередь надо думать о людях. Если предварительно не советоваться, да еще нарушать законы, то это будет не реформа, а самоуправство.

Владимир ДОРОФЕЕВ.




Життя присвятив людям і Богу
05.01.2017 13:48 Новости / Общество

11

Остання колегія Херсонської облдержадміністрації традиційно розпочалася з нагороджень. Серед відзначених особи заслужені — військові, волонтери… Але, здається, ще нікому в залі не плескали в долоні так довго, як цій людині. Повільно, але з якоюсь невимовною твердістю, яка відчувалася попри слабкість у ході, до трибуни підійшов він, у темній рясі й з сивою бородою. А очі… Які то особливі очі, вони випромінюють неймовірну доброту! І не вважайте за святотатство, але мені здалося, що образ цей ніби зійшов зі старої ікони Миколая Чудотворця. Та він Миколай і є, перед Миколаєм і народився. Отець Миколай Протасєвич — настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці у селі Князе-Григорівці Великолепетиського ра­йону. У свої 86 років він отримує першу державну нагороду — орден «За заслуги III ступеня», указ підписав Президент України. А от церковних нагород, зокрема найвищих, у священика дуже багато. І зовсім не варто знатися на санах і церковній ієрархії, щоб розуміти: такі відзнаки — свідчення особливих заслуг.

Його мала батьківщина — Вінниччина, мальовниче село на Дністрі з простою назвою Бабчинці. Коли в багатодітній родині на світ з’явився ще один син, Микола, ніщо не віщувало, що це майбутній священик. 1930 рік. Країну вже заполонив атеїзм, із храмів скидали дзвони, ікони палили, а самі церкви за­кривали, перетворюючи на склади й спортзали. Любов до молитви хлопчику прищепили батьки, люди набожні й чесні. Пізніше доля приведе його до храму. Сам за спеціальністю муляр-штукатур, котрий працював в колгоспі трактористом, він прислужуватиме у сільській церкві. А прийде час, коли Миколу призначать старостою храму, а це — головний помічник настоятеля. Пізніше він старостуватиме одразу в трьох сільських церквах… Уявіть рівень довіри і священиків, і людей, щоб найважливіші питання храму дали вирішувати одній особі! Але в даному випадку довіру пояснити просто: Микола Протасєвич не лише опікувався тими церквами, він їх відроджував, власними руками будував і ремонтував.

Священиком наш герой став на Херсонщині, куди привела його доля. 1992 рік, дуже непростий і для молодої країни, і для церкви. Архиєпископ Херсонський і Таврійський Іларіон відправляє щойно висвяченого у священики отця Миколая у віддалений від обласного центру Горностаївський район — село Каїри. Тут батюшка служить усього рік.

11.2

Помітивши особливе уміння вирішувати непрості церковні справи, в єпархії й дають йому проблемну парафію у Князе-Григорівці — Різдва Пресвятої Богородиці. На той момент старовинний (побудови кінця 18-го століття), дуже красивий храм стоїть на замку. Сумна доля, як і в більшості духовних святинь: ще у сталінські часи церкву перетворили на млин і зерносховище. Її стіни не чули молитви, а село фактично залишалося без віри, доки не з’явився отець Миколай. Відрод­ження віри у селі настоятель розпочав з відродження храму. Важко уявити, як йому це вдавалося в ті непрості 1990-ті (хоча й зараз часи ой-ой-ой), але батюшка знаходив спільну мову з новоявленими бізнесменами, фермерами, які тільки намагалися бодай зачепитися за справу. І ті жертвували гроші, причому чималі, на церк­ву. Та й сам отець Миколай не приховує: йому ніхто ніколи не відмовив. Адже і на Херсонщині, яка стала для батюшки другою домівкою, він швидко завоював довіру людей. Між іншим, храм, в якому вже 23 роки служить протоієрей Миколай Протасєвич, дуже схожий на той, де він був старостою на рідній Вінниччині. Князегригорівська церква теж стоїть на березі широкої річки (тільки в нас — Дніпро), навколо неї така ж кована огорожа — її власними руками викував настоятель, і такі ж самі бетонні арки, які теж особисто збудував отець Миколай. Як і довжелезні сходи, що ведуть від церкви до берега. Зараз храм перебуває у найкращому вигляді, якого, певно, не бачив з часів відкриття: добротний алюмінієвий дах (матеріал пожертвували люди з Запоріжжя), красивий дерев’яний іконостас — все це стараннями настоятеля і парафіян, які завжди горою за свого батюшку. До речі, отець Миколай став першим почесним громадянином Князе-Григорівки, першим — і не таким, як інші, адже звання заслужив, не будучи корінним мешканцем.

Сільський батюшка — людина надзвичайно скромна. З багатств, якщо так можна сказати, має «Жигулі»-четвірку, якими ще кілька років тому кермував особисто, і будинок, який звів власноруч. Щастя для отця Миколая в іншому — у величезній родині, з матушкою Надією пліч-о-пліч з 1952 року. Бог дав подруж­жю сімох дітей (на жаль, однієї доньки вже немає на цьому світі), 20 онуків, 35 правнуків і навіть вже праправнук є! Ну а сенс життя для настоятеля у вірі в Бога, у мудрості, яку він де­монструє щодня, у любові до ближнього, незалежно від віку і статусу, як того Євангеліє вчить. Не випадково ж, у церковних колах отця Миколая називають старцем, а в самому Єрусалимі, де свого часу батюшці випало побувати стараннями меценатів, йому довірили відправити службу в храмі Гробу Господ­нього. Тож радіємо, що особливі люди живуть серед нас.

Марина САВЧЕНКО.




Хто винен у смерті дітей?
05.01.2017 13:40 Новости / Криминал

За кілька днів до Нового року у селі Корсунці Новокаховської міськради  лягли спати й не прокинулися двоє дітей. Тихий вбивця… чадний газ. І можна було б у цій жахливій історії все звернути на нещасний випадок, але… На жаль, маємо приклад недбальства людей у білих халатах.

 

Село Корсунку знають далеко за межами Херсонщини. Ще не так давно тут діяла колонія для підлітків, малолітніх. Злочинців сюди звозили з кількох сусідніх областей. Та прийшов час і заклад закрили — Україна гуманна… От тільки до чого і до кого? З кожним роком дірки у «соціалці» вражають все більше і більше жорстокою реальністю, особливо, коли гинуть діти… Типовий цегляний будиночок у дачному кооперативі — кажуть, це теж Корсунка. У дворі висить білизна, поряд з речами дорослих — кілька дитячих кофтин. Хата не на замку, двері відчиняються, ледь торкаєшся ручки. Маленька кімнатка з плитою-мазанкою. На дивані сидить чоловік — закриває руками обличчя. Від горя. Дмитро Тихан вдома, а двоє його синів, 11 і 13 років, у… морзі. Чоловік не приховує емоцій — його діти народилися здоровими і хворіли вкрай рідко… Та тепер ось, ...готується до похорону.

Того вечора все було, як завжди: Дмитро прийшов з роботи додому (постійного місця працевлаштування чоловік не має і підробляє де може: то водієм, то вантажником, то будівельником). Велика родина — він з дружиною і троє дітей — повечеряла. Їли, що Бог послав: картоплю, сало, хліб. Вклалися спати. Аж вночі раптом закричав молодший син, хлопчика нудило. Може, переїв, подумалось батькам, бо ж на якийсь конкретний біль дитина не скаржилася. Всі знову заснули. Та за деякий час Дмитро прокинувся від голосу вже старшого сина, який телефонував до «швидкої». Тепер погано стало його мамі, котра вже була без свідомості. Медики їхали довго, що не дивно — станція екстреної медичної допомоги розташована в Новій Каховці. Прибувши на місце, фельдшер-чоловік одразу запросив картку господині. Йому простягли товсту жовтеньку книжечку, 44-річна жінка була дуже хвороблива: нирки, шлунок, печінка. Словом, оглядати її й не довелося — одразу вирішили везти до лікарні. Кохану Дмитро особисто виніс з хати на руках і поклав у «швидку». Чоловік пригадує: йти було важко, в буквальному сенсі підкошувалися ноги, в голові паморочилося. Тоді він сам на це якось і уваги не звернув, а медики нічого не запитали. Та що там! За словами батька, фельдшера зовсім не насторожило те, що один з хлопчиків просто на його очах втратив свідомість…

— Ну хоч укол якийсь зробіть, таблетку дайте, не знаю, зробіть що-небудь, я їх благав. Але розвернулися і поїхали, — розповідає Дмитро Тихан.

Година була вже пізня, родину знову огорнув сон. Батько й не підозрював, що тоді живими своїх синів бачив востаннє. Вранці пішов на роботу, дітей вирішив не будити — 9-річна донечка і її братики так солодко спали у своїх ліжечках. Нехай відпочивають, у школі ж все одно карантин… По обіді до будинку на вулиці Лісній, ніби відчувши біду, навідалася сестра господині. Жінку одразу насторожило: чому це зазвичай непосидючі діти досі валяються? Жах охопив, коли стало зрозуміло, що хлопці не дихають. У племінниці ледь відчувався пульс. Так на Лісну знову викликали «швидку»… Дівчинку одразу відвезли до дитячої обласної лікарні. Врятували. Журналістам у відділенні реанімації спочатку не сказали, від чого власне рятували. Згодом стане зрозуміло чому: на той момент ще не було результатів аналізів, і лікар просто не наважився озвучувати припущення. Бо професіонал, відповідальний не лише за чужі життя, а й за інформацію про здоров’я пацієнтів. Шкода тільки, що люди в білих халатах бувають різні…

…Поспілкувавшись з убитим горем батьком, відправляюся до Дніпрянської ЗОШ. Тут навчалися сини Дмитра Тихана. Директор школи Лілія Микитенко не приховує сліз і шоку від трагедії:

— Ми приголомшені. Як?.. Такі гарні були діти. Родина віруюча. Мати завжди супроводжувала дітей до місця навчання і забирала їх додому. Ці діти ніколи не пропускали уроки, навіть коли була негода. Кажу мамі: ну ви ж так далеко від школи живете, може, як дощ чи сніг, хай коли й вдома посидять, але вони завжди, як дзвіночки… Були. Чистенькі, доглянуті, виховані, скромні. Нічого про цих дітей сказати не можу. Оце новина перед святом, так новина… (плаче).

Давши інтерв’ю, директор одразу телефонує до поліції: чи є вже результати судмедекспертизи? Так від чого ж померли діти? Результати є. Чадний газ, ось чим отруїлася родина. У поліції підтвердили — у будинку виявилася прикрита засувка пічного опалення. Як відомо, чадний газ підступно впливає на організм людини, особливо уві сні. Настало отруєння, після якого, як правило, не прокидаються… Але ж сини Дмитра Тихана прокинулися, самі викликали 103, маму врятували, а їй же було гірше. Чому медики «швидкої» не звернули уваги на стан дітей? Чому не оглянули всіх членів родини, якщо в господині були явні ознаки отруєння? Що це — непрофесіоналізм чи людська байдужість? Саме це група журналістів намагалася з’ясувати на станції екстреної медичної допомоги Нової Каховки. Але нам із камерами і мікрофонами не дали навіть двері відчинити. На поріг вийшла жінка в білому халаті, яка навідріз відмовилася назвати себе. Сказала, що коментувати нічого не буде, як і показувати журнал, де записано, хто з її колег тієї ночі чергував на «швидкій». На обурення — «Але ж діти могли б жити!», нам відповіла: «Це вам так здається, що могли б жити…».

В обласному центрі екстреної медичної допомоги, якому підпорядковуються підрозділи «швидкої» по всій області, теж нічого прояснити не змогли. А може, не дуже й хотіли? Суха відповідь телефоном: проводимо службове розслідування. Тим часом дітей, яких могли врятувати медики «швидкої», просто забравши тоді з будинку до лікарні, вже поховали. Про те, що синів більше немає, мати не знала до останнього. Ніхто просто не наважувався сказати їй таку жахливу звістку… Питається: навіщо нам така медицина, така реформа в галузі, коли так безглуздо гинуть діти? І хто відповість за смерть підлітків?

Марина САВЧЕНКО.  




Герої не вмирають… але як тяжко
05.01.2017 13:40 Новости / Общество

9

Кому святкові турботи, а кому — горе в родину. В останні дні 2016-го, та вже й на початку року нового, на Херсонщину прилетіли жахливі звістки з фронту, загинули наші земляки. На злощасній Світлодарській дузі (Луганська область) поліг 41-річний херсонець Андрій Байбуз. Прощалися з захисником у Свято-Стрітенському кафедральному соборі в Херсоні. В останню путь Андрія проводжали рідні, колеги, патріоти. Просто приголомшливу історію розповіли товариші загиблого. Виявляється, чоловік міг би жити, але життям поступився товаришеві. Помічник кулеметника, поранений в обидві ноги, наказав колегам, які прийшли за 300-м, спочатку забирати молодого хлопця, який мав легку травму, а вже потім його. І доки військові перенесли до машини 20-річного солдата, в Андрія Байбуза влучив снайпер… У нього був позивний «Ефа». У зоні АТО чоловік воював мало не від початку, був добровольцем і лише недавно перевівся на контрактну службу. Пліч-о-пліч з Андрієм воювала і його дружина, з якою були разом вже 20 років. Так склалося, що на пару очікували непрості випробування: розписувалися, розлучалися, знову розписувалися. Востаннє зареєстрували шлюб у зоні АТО. Через півтора місяця Андрій загинув. Напівсиротами залишилися двоє дітей. На похороні люди проклинали «мінські домовленості», проклинали ворога і війну, які забирають найкращих.

Марина САВЧЕНКО.




Страница 1 из 3
<< Первая < Предыдущая 1 2 3 Следующая > Последняя >>