Херсонець загинув у бою на День незалежності
Кремезний хлопчина з упевненим поглядом. Усім, хто його знав і любив, таким запам’ятався сержант Максим Баранов. Максим був скромним хлопцем – не любив патетики й пафосних розмов про патріотизм. Та коли Батьківщина покликала, взяв зброю та поїхав воювати за Україну, склавши голову в бою. І сталося це якраз на День незалежності – 24 серпня 2014 року.
У кінолога Максима Баранова усе в житті складалося добре. Служив кінологом у військовій частині 3056 (тепер – дислокований у Херсоні батальйон Нацгвардії), отримав сержантське звання. Зустрів красиву дівчину, і закохався в неї. Ірина відповіла взаємністю, і невдовзі пара побралася. Максим став батьком чарівного хлопчика, і з Артемком намагався проводити весь свій вільний час, хоч його і було небагато. Та ось на сході України почалася війна, і сержант Баранов із бойовими побратимами вирушив на блокпост під Амвросіївкою на Донеччині. Міг залишитися – ніхто силоміць їхати не примушував. Та й дружина просила: не їдь. Але боєць прийняв інше рішення.
– Я невідступно просила чоловіка залишитися – адже в Херсоні не мала рідних і близьких, тож малесенького синочка (Артемкові тоді лише дев’ять місяців виповнилося ) мусила сама глядіти. Максим на мене подивився, і сказав тільки: «Це мій обов’язок». Причому сказав так, що я цю тему більше не піднімала, – згадує удова сержанта Ірина Баранова. – Тим часом, з Донеччини вісті приходили все гірші. Вже один з наших хлопців там загинув. Чоловік, схоже, теж щось лихе передчував. У серпні зателефонував, і чути було паршиво. Але через сторонні шуми вловила: «Прощу про одне – якщо зі мною щось станеться, тільки вирости сина».
А далі настало лихопомне 24 серпня 2014-го. На блокпост, де ніс службу Максим Баранов, насіло аж два взводи до зубів озброєних прихильників руського миру.
«Нас було там чоловік сорок, із легким стрілецьким озброєнням. І гатили по блокпосту з усього, що мали – від мінометів до «Градів». Отримали наказ передислокуватися, однак дорогою потрапили в засідку. Вантажівку, в якій їхав Максим, розстріляли разом із людьми. Я був у іншій машині, але вона також не проскочила – опинився у полоні, – досі болить пам’ять про ті страшні дні командирові кінологічного взводу батальйону НГУ , молодшому лейтенанту Олексію Коваленко. – Я значно пізніше дізнався, як загинув Максим, і досі про нього шкодую. Він був моїм підлеглим – дуже добросовісним та серйозним хлопцем, затятим спортсменом. Зізнаюся – його нам дуже не вистачає».
Про долю Максима рідні довго не мали вістей. Адже опочив він у безіменній братській могилі. І лише за кілька місяців її знайшли, а тіла перевезли до моргу у Запоріжжя. Де його нарешті опізнали, перепоховавши на кладовищі у селі Сиваші Новотроїцького району Херсонщини – там і сьогодні живе мати сержанта. Синові Максима Баранова мати довго не зважувалася сказати, що батька вже немає. Лише коли поїхали до бабусі, хлопчик побачив батькові фото на стінах, і став вимагати правди. А коли почув, розридався з криком: «Чому тато не повернеться?»
Бойові ж побратими 24 серпня досі збираються разом, та без сторонніх тихо згадують Максима та всіх полеглих. Така вона, українська незалежність – омита кров’ю героїв та слізьми їхніх удів.
Сергій ЯНОВСЬКИЙ.
Фото надане частиною 3056 .
На знімку: таким запам’ятали навічно сержанта Максима Баранова.
Новини від Нового дня в Telegram. Підписуйтесь на наш канал
