На Херсонщині у селі на кордоні з Кримом навіть померти не можна
Брати Ілля і Руслан Кошелєви.
Після анексії Криму станція «Сиваш», що у Генічеському районі, стала кінцевою. «Ще деякий час на Крим їздив потяг з Луганська, — розповідають працівники «Укрзалізниці» Ілля і Руслан Кошелєви. — Після його відміни залишилася лише електричка з Новоолексіївки, хоча до анексії Криму через нас влітку 100 пар потягів проїжджало».
Електричка — єдина можливість дістатися до райцентру, який знаходиться за 60 кілометрів. Але от біда, приїздить вона у незручний час, тож до лікарні чи на базар вже не встигнеш.
Раніше лікуватися і за покупками сивашці їздили до Джанкоя. Там же працювали — на державному підприємстві «Джанкойсько-Сиваський дослідно-експериментальний завод». Зараз, кажуть, роботи сельчанам нема. Той, хто молодший, їздив електричкою влітку працювати на поля до новоолексівських фермерів. Зараз виживають лише на пенсію рідних. У більшості вона трішки більше тисячі — ледве на хліб і вугілля вистачає. І не дай Боже серйозно захворіти. Аби потрапити до районної лікарні, треба наймати машину за 400 гривень.
Як може, допомагає односельцям місцевий фельдшер Софія Сінатус. При цьому працює у жахливих умовах праці: без води і світла. Їх відключили, говорить, через відсутність документів на споруду. Немає у ФАПі ні вагів, ні сухожарової шафи. А медикаменти Софія Зуфарівна приносить з дому. Ввечері забирає, аби не вкрали.
Софія Сінатус міряє тиск Надії Новак.
Пенсіонерка Надія Новак говорить, що завідувачку ФАПу у селі поважають. Часто йдуть до пункту зміряти тиск чи температуру, іноді викликають медика додому. Угоди з нею, як того вимагає медреформа, вже уклали 123 сивашці, тоді як у селі проживають 135 чоловік. Хороший показник.
Близько двох десятків жителів села — неповнолітні. Оскільки ні школи, ні дитсадка тут немає, шкільним автобусом їх возять до Чонгара — центру сільської ради.
Немає у селі й магазину. Приміщення, де він раніше був, сестра Надії Новак Анастасія відкриває лише двічі на тиждень — коли з Генічеського хлібозаводу привозять до села хліб.
Колишній магазин відкривають лише двічі на тиждень.
Неподалік від колишнього магазину — кладовище. «Але помирати у нас не можна, — розповідає Анастасія Новак. — Ховати ніде — місця закінчились. Влада пропонувала нам хоронити біля очисних, але то вже територія військових, і вони нас звідти виганяють».
— Районна влада до вас давно приїздила? — запитую сільчан.
— Давно, ще перед минулими виборами. Скоро знову приїдуть з агітацією.
У тому, що приїдуть, можна бути певним: село, де більше ста виборців, точно не проминуть.
Андрій БЕЙНИК.
Фото автора.
Новини від Нового дня в Telegram. Підписуйтесь на наш канал
