Покликаний творити добро і достаток
Сьогодні виповнюється 70 років з дня народження Івана Івановича Доценка, заслуженого працівника сільського господарства України, директора агрофірми «Мир» Новотроїцького району
— Зізнатися чесно? Своїх літ я не відчуваю — почуваюся хлопцем, — говорить ювіляр, герой багатьох наших публікацій на шпальтах «Нового дня». — Сімдесят — кругленька цифра, але порох у порохівницях ще є. Та й ніколи думати про те, що пора на відпочинок. Хоч, може, й час. Але ж… Більше думаєш не про заслужений відпочинок, а про те, що буде — в полі, у родині, в державі, якою видасться щодня погода, бо від неї у нашій посушливій зоні може більше, ніж від нас, залежить доля врожаю. А урожай — це і хліб на столі, і благоустрій села, і достаток в кожній сільській родині…
«Ото такий твій шлях, людино: які висоти не бери, стає подолана вершина підніжжям вищої гори…». А хіба ж не так? Досить бодай побіжно заглянути у біографію Івана Доценка, аби переконатися у сказаному поетом.
Народився Іван Іванович ДОЦЕНКО 4 березня 1950 року в селі Федорівка Новотроїцького району в селянській родині. Батько ювіляра Іван Петрович — знаний у степових краях хлібороб, мати, Єфросинія Степанівна — ланкова садово-городньої бригади.
Після школи навчався у Новокаховському технічному училищі № 1. Після училища — військова служба в морських частинах прикордонних військ. Змінивши матроську робу на цивільний одяг, працював комбайнером, секретарем комсомольської організації рідного колгоспу «Перемога», агрономом-бригадиром комплексної бригади № 1 цього ж господарства. Без відриву від виробництва закінчив агрофак Херсонського сільськогосподарського інституту ім. О. Д. Цюрупи.
Далі — керівні посади у господарствах району: заступник голови колгоспу «Україна», голова колгоспу «40 років Перемоги», голова райвиконкому, представник Президента України у Новотроїцькому районі…
У липні 1993 року обраний головою КСП «Мир», яке у 2000 році реформоване у приватно-орендне сільськогосподарське підприємство — агрофірма «Мир». На цій відповідальній посаді і по цей день.
…Згадавши про дитинство, натруджені мамині руки, батьківські настанови і навіть «хліб від зайчика», день, коли вперше сів за штурвал колгоспного комбайна, що будував, працюючи головою райвиконкому, представником Президента, Іван Іванович поклав руку на принесені на підпис документи.
Промовистий сей жест значив: згадувати є що, але надворі вже весна і думи тепер — більше про неї. Отож, про рік і час нинішній — непростий, обнадійливий і непередбачуваний. Он що восени на полях творилося! Сіяти озимину довелося у суху землю — на свій страх і ризик. Чи ж виправдано? І на що тепер сподівання?..
— Судячи з того, як зеленіє озимина на полях агрофірми «Мир», торішні Ваші невеселі прогнози, Іване Івановичу, не справдилися. Посуха таки здалася!
— Небесна канцелярія нас, степовиків, людей із зони ризикованого землеробства, почула! Правда, великого снігу не було — всього дні три пролежав. Але випав як на замовлення — укрив поля так, що морозчики мінус 16—17 градусів не пошкодили посівів. Зачепили тільки кінчики пшеничних сходів… Правда, рослини трохи переросли, але то не страшно. Тепер нове хвилювання: а якою ж буде весна? Головне, щоб не сталося значного коливання температури.
— Озимини ви завжди сієте чимало. Як же на цей, до речі, високосний рік?
— Озимий клин у господарстві справді чималий — 3200 гектарів. Із них понад 2800 гектарів пшениця, решта — ріпак. В основному посіви у доброму і задовільному стані. Не сподівалися, бо восени побоювалися, що прогоримо капітально! Календарні строки сівби настали, а земля суха… Але я не став ждати з моря погоди і почав сіяти 8 вересня. Спершу — по парових попередниках. А пари ми обробили належним чином. І хоча насіння «сиділо» в землі місяць, сходи вийшли дружними. На решті площ сіяли в суху землю. Посходило латками… Потім пройшов один невеличкий дощик — втягнув сходи, а потім задощило у 20-х числах листопада. І зазеленіло скрізь! І дихати стало легше.
— Доводилося коли-небудь потрапляти у таку стресову погодну ситуацію, як сьогорічна?
— Така складна ситуація на моєму віку вже траплялася. Я колись працював агрономом колгоспу «Перемога» у рідному селі Федорівці. Тоді на парах ми сіяли 1200—1500 гектарів озимої пшениці. І от прийшла весна. Вночі мороз, а вдень тепло. Рослини то підуть вгору, то застопоряться. А в підсумку, пам’ятаю, десь 300 гектарів посівів пропало. Довелося переорювати і сіяти ярий ячмінь. Так що прогнозувати важко. Будемо сподіватися.
— Глобальне потепління і природі, і людям всі карти сплутало…
— Це точно! І я вже навіть не беруся заздалегідь планувати, що, де і скільки посію на богарі — кавун, горох чи кукурудзу… Пригадую 1950-ті роки. Батько у мене був бригадиром тракторної бригади, і я з ним бідаркою часто їздив по полях. Так тоді кавуни були такі, що два у мішок і не входило! Чого? Бо 3—5 дощів випадало. А помідори! 3—4 плоди на кущі, але вагою грамів по 300. І кукурудза на богарі гарно росла… Тоді стабільності було більше, ніж зараз. Набагато більше!
Я вже понад 45 років у сільському господарстві. І ми завжди у Бога просили, щоб дощ на Таврію нашу посушливу послав! Така, мабуть, наша, степовиків, доля — більше до Всевишнього звертатися.
— Новотроїцький район називають житницею Херсонщини. І внесок агрофірми «Мир» у районні хлібозбори один із найбільших…
— Торік, наприклад, ми зібрали загалом десь 12 800 тонн ранніх зернових.
— І увесь, напевне, вже продали…
— Та що ви! І половини не продали — за таку ціну, як зараз, продавати… Тисяч чотири тонн пшениці продав і тисячу — ячменю. А решта жде на кращі часи. І соя в коморі лежить, і насіння соняшнику… Ми живемо за рахунок коштів, виручених від продажу урожаю попередніх років.
— А чого ж такі ціни? Хто винен? Уряд, президент, зернотрейдери?
— Державна політика! У мене таке враження, що нинішня влада про село взагалі забула і займається одним — як швидше відкрити ринок продажу найсвятішого для кожного українця — землі. От прибрали податок на додану вартість для зернотрейдерів. А вони відразу ж знизили закупівельні ціни на зерно. Держава виділяє якусь там допомогу селу. І кому вона йде? Тим, хто ближче до влади і відомим латифундистам.
Я не розумію, чому Польща за гектар посіяної пшениці може платити аграріям 350 євро, а наша держава і ламаного гроша не платить. Раніше хоч давали компенсацію за зрошення, яке для нас було, по суті, безкоштовним. А зараз…
— Іване Івановичу, а як же у вас тут, в самому епіцентрі зони ризикованого землеробства — без зрошення?
— А ніяк! І держава майже всю меліоративну галузь переклала на наші плечі. А куди дінешся? І ми останнім часом власним коштом побудували 100 гектарів крапельного зрошення. Показує воно у наших жорстких погодних умовах відмінно! Ми вже третій рік поспіль вирощуємо на «крапельці» сою. Торік, наприклад, врожайність її сягнула 48 центнерів з гектара. Перспектива є, але, на жаль, дуже вже вона дорога навіть для такого господарства, як наше. А що держава?.. Держава нас «не помічає»…
— Але ж вона «не помічала» вас і тоді, коли в результаті прискорених (насправді — поспішних) реформ на селі велика руїна сталася. Як же вам у бригадному селі вдалося «виростити» таке міцне господарство, як агрофірма «Мир»? Очевидно, все ж мали підтримку там, нагорі?
— Ніхто нам не допомагав. Спочатку влізли в кредити, бо треба було оновити машинно-тракторний парк. Вчасно розрахувалися. Важко було всім. Але хто не розгубився, бачив світло в кінці тунелю, той ішов на це світло. А дехто підняв руки вгору і здався.
— Весна цього року почала у вікна стукати вже на початку лютого…
— І ми вже десь 4—5 лютого пробували навіть боронувати. А потім дощик, морозець… Устигли підживити десь 300 гектарів пшенички по парових попередниках. Добрив і пального (солярки і бензину) завжди маємо з запасом. Бо як без запасу? А якщо, скажімо, треба пересівати?..
— Весняний календар уже розписали?
— Аякже! У планах — підживлення посівів, догляд за парами, сівба ярого ячменю, соняшнику. Соняшник уперше попробуємо посіяти на зрошенні — десь 350 гектарів. Сої ми сіємо щороку 1800—2100 гектарів. У цього року буде трохи менше. Але найбільша біда не в погоді, а в цінах на нашу продукцію. Через нинішню дискримінаційну для нас, виробників, цінову політику значна частина урожаю пшениці, насіння соняшнику, сої лежить у засіках до кращої пори.
За великим рахунком не бідуємо, планів соціально-економічного розвитку агрофірми, самого села не зриваємо і в касі, як-то кажуть, миші не пищать. Торік ми одержали 30 мільйонів гривень чистого прибутку при рентабельності 37%.
Такий прибуток дозволив передовсім підняти зарплату людям на 25%. Усім працівникам без винятку! Механізатори торік заробляли (теж в середньому) по 8 773 гривні, нині ця цифра становитиме 11 706 гривень. Зрозуміло, що при таких зарплатах кадрового голоду немає. Фонд зарплати торік становив 14 мільйонів 471 тисячу гривень, цього року буде близько 17 мільйонів. Моя мета на «світле майбутнє» — довести середньомісячні зарплати до 10 тисяч гривень.
— А соцкультпобут? Чи відклали до кращих часів?
— Ні в якому разі! Торік на соцкультпобут агрофірма виділила 3,7 мільйона гривень. Ці кошти пішли на утримання сільського стадіону, дитсадка, на покупку кількох тисяч саджанців тополі, айланта, інших дерев, декоративних дерев (продовжуємо озеленення села), на асфальт, творчі колективи, організовуємо 3—4 святкових концерти. А кожен такий концерт — це мінімум 50—60 тисяч гривень. Чи потрібні такі концерти? Краще запитайте про це у людей…
За багатолітню сумлінну працю директор агрофірми «Мир» Іван Іванович Доценко нагороджений відзнакою «Знак Пошани», Почесною грамотою Мінагрополітики України, удостоєний високого звання заслуженого працівника сільського господарства України.
Прославлений ювіляр — почесний громадянин Новотроїцького району. Іван Іванович неодноразово обирався депутатом обласної та районної рад.
…У народі кажуть: життя прожити — не поле перейти.
Наш ювіляр, попри природну втому від пройденого шляху, налаштований оптимістично. Це — не для трибун і не заради красного слівця.
Весь у батька і син — теж Іван Іванович. Він поки що більше знаний український футболіст, чемпіон і срібний призер літніх Паралімпійських ігор, заслужений майстер спорту міжнародного класу, як і батько — почесний громадянин Новотроїцького району.
Доценко-молодший нагороджений двома орденами «За заслуги» ІІІ та II ступеня з формулюванням: «…за досягнення високих спортивних результатів на XIV літніх Паралімпійських іграх, виявлені мужність, самовідданість та волю до перемоги, піднесення міжнародного авторитету України».
Випускник Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Іван Іванович-молодший — батьків заступник на непростому директорському посту. Чи продовжить батьківську справу — покаже час. А те, що і він на рідній землі син уславленого хлібороба відбувся як громадянин — незаперечно!
Побажаємо ж нашому ювіляру козацького довголіття, щедрих врожаїв, родинного затишку і оптимізму, який Іванові Івановичу-старшому ніколи не зраджував.
Василь ПІДДУБНЯК.
Анатолій ЖУПИНА.
Тільки факти
З ініціативи керівника агрофірми «Мир» І. І. Доценка у сільгосппідприємстві впроваджені:
l ефективні сучасні методи управління;
l сучасні технології обробітку землі й вирощування прибуткових сільгоспкультур;
l модернізовано традиційні зрошувальні системи і збудовано перші 300 гектарів мереж крапельного зрошування.
Тільки факти
l У агрофірмі «Мир» діє повний комплекс допоміжних виробництв — млин, олійний цех, пекарня.
l Власним коштом агрофірма збудувала, ввела в експлуатацію і утримує сільську лікарську амбулаторію, забезпечила медперсонал житлом.
l Завдяки агрофірмі у віддаленому степовому селі діють дитсадок, перукарня і сауна. До послуг жителів — водна зона відпочинку.
l Гордість села — спортивна інфраструктура, до якої входять сучасний футбольний стадіон і тенісний корт.
Новини від Нового дня в Telegram. Підписуйтесь на наш канал