Порівнюють себе з мамонтами мешканці села на Херсонщині
Дитячий майданчик є, але телефони малечі не заміняє.
Село Ясна Поляна Червонської сільради, що у Генічеському районі, знаходиться на березі Сивашу. Від анексованого Криму зовсім недалеко. І саме анексія, зізнаються місцеві, стала поворотним етапом у їхньому житті, коли односельці стали масово залишати свої домівки. Колись їх, як і жителів сусіднього Салькового, годувала торгівля на жвавій тоді трасі Харків — Сімферополь. Зараз заробляють по всьому світу.
«Залишились майже самі пенсіонери, — зітхає місцева мешканка Валентина Булгакова. — Колись було 60 дворів. Зараз стільки жителів залишилось. Вимираємо, як мамонти».
Валентина Олексіївна говорить, що живуть сільчани лише домашнім господарством та пенсією. Але скоро і її носити не зможуть. Поштарка, яка навідується до села з Червоного, написала заяву на звільнення.
«Доставка пошти до села — колосальна проблема, — підтверджує червонський сільський голова Олег Кульчицький. — Жінка, яка звільняється, відпрацювала багато років. Але зараз має прийти людина на навчання. Плануємо, аби машина з поштою заїжджала і сюди, і у Салькове».
У Ясній Поляні немає не лише поштового відділення. Магазин тут також виїзний. Був стаціонарний, але його господарі виїхали.
Зрозуміло, що немає у селі ні дитсадка, ні школи. Та й дітей тут всього четверо. Для них сільрада облаштувала дитячий майданчик і поряд зупинку, з якої шкільний автобус забирає дітлахів до Червоного.
Микита Голяка і Максим Булгаков — друзі-нерозлийвода.
За словами Олега Кульчицького, зупинку облаштував приватник, чия дитина загинула торік у автокатастрофі. У пам’ять про неї чоловік зробив подарунок чужим дітям. Таким, як дев’ятирічний Микита Голяка і восьмирічний Максим Булгаков. Хлопці користуються зупинкою, аби пограти у телефоні. А в перервах ганяють вулицею на велосипеді Микити.
Вулиця у Ясній Поляні — лише одна, але зі зразковим асфальтним покриттям. «Місцеві не пускають вантажний транспорт у село, — пояснює Олег Кульчицький. — Тож вантажівки і трактори змушені об’їжджати ґрунтовкою».
Дорога у Ясній Поляні без жодної ями.
«Кожної весни запитую Олега Олександровича, чи вже час пакувати валізи, — говорить Валентина Булгакова. — Але, якщо чесно, куди поїдеш? Ясну Поляну не залишу. Тут народилася. Тут 60 років прожила».
Андрій БЕЙНИК.
Фото автора.
Новини від Нового дня в Telegram. Підписуйтесь на наш канал
