Кожен із нас так чи інакше стикався з питанням довіри. Як часто ми шукаємо підтвердження того, що на когось можна покластися? Як часто ми боїмося бути зрадженими, а тому не довіряємо іншим, навіть якщо це вигідно? Як повідомляє IZ з посиланням на Psychology Today, традиційно довіра розглядається через дві призми: з одного боку це шанс на співпрацю та допомогу, з іншого — це ризик, що ми будемо ошукані. Однак є й інша сторона цього явища, яка може бути навіть кориснішою — це шанс дізнатися справжнє обличчя людини. Коли ми даємо довіру, ми, по суті, відкриваємо двері до взаємного навчання. У разі успіху — ми підтверджуємо правильність нашого вибору, а у разі зради — ми знаємо, що обирати на майбутнє. Але якщо ми не довіряємо, то ми залишаємося в темряві незнання і, можливо, упускаємо шанс на взаємодію.
Довіряти означає ризикувати, але це унікальний вид ризику, що відкриває можливості для пізнання не тільки інших людей, але й самого себе. Коли ми довіряємо, ми отримуємо зворотний зв’язок, який допомагає нам коригувати свої дії в майбутньому. І навіть якщо наш вибір виявиться невірним, ми завжди зможемо вчитися з цієї ситуації. А ось, коли ми не довіряємо, то ми не отримуємо цих корисних уроків. Більше того, ми навіть можемо спровокувати той самий негативний результат, якого боїмося. Наприклад, коли керівник не довіряє своїм співробітникам, це може призвести до того, що працівники почнуть демонструвати пасивність і недовіру у відповідь.
Дослідження показують, що саме ті, хто довіряє іншим, здатні точніше оцінювати рівень довіри в різних соціальних групах. Вони навчаться швидше коригувати свої рішення на основі реального досвіду. А от у тих, хто не довіряє, ця здатність залишається недосяжною, адже вони не отримують відгуків і продовжують обирати неправильний шлях у своїх оцінках. Виходить, що недовіра може створити замкнуте коло, яке лише підтверджує неправильні переконання. Це не тільки обмежує наше сприйняття, але й має довготривалі наслідки для організацій. Недовіра в колективі може спричинити високий рівень плинності кадрів, зниження залученості працівників та навіть викликати дефіцит творчих ідей, що гальмує розвиток компанії.
Існує думка, що набагато ефективніше довіряти одразу, а не чекати, поки довіру “заслужать”. Це дозволяє швидше відфільтрувати людей, яким можна довіряти, від тих, хто виявиться недостойним довіри. Довіряючи спочатку, ми даємо людині шанс показати себе і відразу отримуємо відповіді на наші запитання. І навіть якщо ми помиляємося, цей процес є цінним уроком для нас. Тому довіра не повинна бути наївною, вона повинна бути активним вибором, що дозволяє рухатись вперед, навіть якщо інколи це супроводжується невдачами. Ми повинні пам’ятати, що довіра — це те, що допомагає нам зрозуміти справжні можливості для співпраці.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, чому нові стосунки рідко виправдовують очікування.
