У херсонських степах «новачок» не прижився
Зіткнувшись із постійними посухами через глобальні зміни клімату, аграрії півдня України взялися підшукувати культури, які дають гарні врожаї та можуть витримувати тривале бездощів’я. Якісь три роки тому у їхніх «фаворитах» був нут – родич нашого гороху, що його вирощують від Африки до Америки. Насіння високопродуктивних сортів нуту коштувало до 50 тисяч гривень за тонну, проте його все одно не вистачало – закуповували навіть в Ізраїлю та США. Та сезон збирання врожаю-2020 показав, що інтерес до «новачка» у хліборобів Таврії практично згас.
За даними Департаменту розвитку сільського господарства та зрошення Херсонської облдержадміністрації, нут на невеликих площах минулої весни висіяли всього чотири сільськогосподарські підприємства під Херсоном, а також у Каховському і Бериславському районах краю. Врожайність складає від 10 центнерів з гектару на богарі, до 15 ц/га на зрошенні, що хліборобів не задовольняє. «Десять центнерів з гектару – це не врожай», — стисло висловився з цього приводу директор державного підприємства «Дослідне господарство «Асканійське» Віктор Найдьонов, успішно виростивши нут на експериментальному майданчику у двадцять гектарів.
— За дотримання агротехнологій, нут в умовах Херсонщини може давати такі ж гарні врожаї, як і на своїй «батьківщини». Ми в цьому переконалися на власному досвіді, оскільки вирощуємо цю культуру ще з 2017 року. І знаємо, що попит на неї в світі стабільно високий. Скажімо, в тій же Туреччині нут другий за розповсюдженістю після пшениці. З нього варять супи, готують другі страви, навіть солодощі. Та внутрішній попит на нут в Україні ще не сформувався, а його експорт супроводжується низкою складнощів, — зазначає директор Інституту зрошуваного землеробства (Херсон), член президії Національної академії аграрних наук України Раїса Вожегова.
Якби ціна трималася на тих же 50 тисячах гривень за тонну, фінансова «віддача» дала б можливість заробити. Але закупівельні ціни на нут цьогоріч впали до 12-20 тисяч гривень за тонну, а це – мізер. Річ у тому, що нут «експортно орієнтований». А посередницькі фірми, котрі купують його для вивезення а рубіж, орієнтуються на судові партії – від тисячі тонн. Виробники ж, котрі відводять під нут усього по кількадесять гектарів, оперують партіями у сто-двісті тонн. Закуповувати його потроху і різних районах, нагромаджуючи потім у сховищах, і нести при цьому значні логістичні витрати комерсанти не готові. От і не приживається «новосел» у таврійському степу.
Сергій ЯНОВСЬКИЙ.
Новини від Нового дня в Telegram. Підписуйтесь на наш канал
